К-12500/06 Про визнання податкового зобов'язання визначеного за непрямим методом з податку на додану вартість - 13.05.2008 Прийняття

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Здолбунівської об'єднаної державної податкової інспекції на рішення Господарського суду Рівненської області від 07.04.2005 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 08.08.2005 по справі №3/91

за позовом Здолбунівської об'єднаної державної податкової інспекції Рівненської області

до Приватного підприємця ОСОБА_1

про визнання податкового зобов'язання за непрямими методами

Заявлено позовні вимоги про визнання податкового зобов'язання визначеного підприємцю ОСОБА_1 за непрямим методом з податку на додану вартість (далі - ПДВ) в сумі 2 170,50 грн. та стягнення з відповідача 2170,50 грн. податкового зобов'язання згідно податкового повідомлення-рішення від 30.12.2004 № 0001171700/0.

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 07.04.2005 залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 08.08.2005 по справі №3/91 - в позові відмовлено.

При цьому судом встановлено, що за результатами проведеної Острозьким відділенням Здолбунівської ОДПІ планової документальної перевірки дотримання вимог податкового та валютного законодавства суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особиОСОБА_1, 29.12.2004 складено Акт № 22/17-1992415760, де зазначено про те, що ППОСОБА_1подавала податкові декларації по ПДВ за перевіряємий період, але наведені в деклараціях суми податкових зобов'язань не відповідають фактично понесеним витратам, а тому відповідно до п.п.4.3 ст. 4 Закону України від 20.12.2000 № 2181 "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" до відповідача повинні застосовуватись непрямі методи визначення сум податкових зобов'язань по ПДВ.

Відповідно на підставі вказаного Акту перевірки 31.12.2004 було прийнято податкове повідомлення-рішення № 0001171700/0, яким ПП ОСОБА_1 визначено суму податкового зобов'язання за непрямими методами з ПДВ в сумі 2170,50 грн., де 1447 грн. - основний платіж та 723,50 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Судові рішення мотивовані тим, що рішення начальника ДПІ у Здолбунівському районі № 1 від 24.12.2004 про проведення перевірки із застосуванням непрямих методів визначення сум податкових зобов'язань (метод економічного аналізу) винесено на підставі п.п.4.2.2, 4.3.1 ст. 4 Закону України № 2181 "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", оскільки за поясненнями ДПІ при проведенні документальної перевірки, розпочатої 23.12.2004, встановлено, що наведені в податкових деклараціях суми податкового кредиту не відповідають фактично понесеним витратам, а тому 48 податкових накладних визнані недійсними на суму 1376 грн., і також зазначено, що інші податкові накладні на суму 198 грн. - відсутні.

Однак оскільки в Акті перевірки зазначено, що по результатах перевірки податкові зобов'язання відповідають задекларованим, порушень не встановлено і жодної порівняльної характеристики господарської діяльності платника податків в акті перевірки не наведено, тому застосування податковим органом непрямого методу визначення податкових зобов'язань з підстав віднесення до податкового кредиту суми 1447 грн. непідтвердженої оформленими належним чином податковими накладними, судами визнано неправомірним.

Не погодившись із рішенням Господарського суду Рівненської області від 07.04.2005 та постановою Львівського апеляційного господарського суду від 08.08.2005 по справі №3/91 позивач (Здолбунівська ОДПІ) подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати судові рішення та задовольнити позов, оскільки рішення винесено із порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального права і судом не прийнято до уваги норму пп. 19.3.6 п. 19.3 ст. 19 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", що існувала на момент виникнення спірних відносин. Також скаржник зазначив, що господарським судом не вірно було застосовано до вирішення спору п. 4.3. ст. 4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" та ст. 4 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідач надав заперечення на касаційну скаргу, в якому проти скарги заперечив і просив судові рішення залишити без змін, так як п. 4.3. ст. 4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" встановлює порядок застосування непрямих методів тільки у певних випадках, до яких даний спір не відноситься.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги та заперечення на неї, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як визначено пп. 4.3 ст. 4 Закону України від 21.12.2000 № 2181 "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" - 4.3.1. Якщо контролюючий орган не може самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків згідно з підпунктом "а" пп. 4.2.2 ст. 4 цього Закону у зв'язку з не встановленням фактичного місцезнаходження підприємства чи його відокремлених підрозділів, місцезнаходження фізичної особи або ухиленням платника податків чи його посадових осіб від надання відомостей, передбачених законодавством, а також якщо неможливо визначити суму податкових зобов'язань у зв'язку з неведенням платником податків податкового обліку або відсутністю визначених законодавством первинних документів, сума податкових зобов'язань платника податків може бути визначена за непрямим методом. Цей метод може застосовуватися також у випадках, коли декларацію було подано, але під час документальної перевірки, що проводиться контролюючим органом, платник податків не підтверджує розрахунки, наведені у декларації, наявними документами обліку у порядку, передбаченому законодавством.

4.3.2. За непрямим методом податкове зобов'язання визначається за оцінкою витрат платника податків, приросту його активів, кількості осіб, які перебувають з ним у відносинах найму, а також оцінкою інших елементів податкових баз, які приймаються для розрахунку податкового зобов'язання щодо конкретного податку, збору (обов'язкового платежу) відповідно до закону.

Якщо підставою для застосування непрямих методів є відсутність окремих документів обліку, такий метод може застосовуватися виключно для визначення об'єкта оподаткування або його елементів, пов'язаних із такими документами. Якщо платник податків подає інші документи обліку або інші підтвердження, достатні для визначення показників відсутніх документів обліку, непрямі методи не застосовуються.

З огляду на наведені норми Закону, та беручи до уваги, що за поясненнями ДПІ при проведенні документальної перевірки, розпочатої 23.12.2004, перевіряючими встановлено, що наведені в податкових деклараціях суми податкового кредиту не відповідають фактично понесеним витратам, і тому 48 податкових накладних визнані недійсними на суму 1376 грн., також зазначено, що інші податкові накладні на суму 198 грн. - відсутні. При цьому в Акті перевірки зазначено, що по результатах перевірки податкові зобов'язання відповідають задекларованим, порушень не встановлено.

Тобто, в даному випадку, застосування ДПІ непрямого методу визначення податкових зобов'язань з підстав віднесення до податкового кредиту суми 1447 грн. непідтвердженої оформленими належним чином податковими накладними, судами визнано таким, що є неправомірним обґрунтовано і законно.

Таким чином, аналізуючи підстави нарахування податкового зобов'язання - необхідно звернути увагу на помилковість міркувань скаржника, оскільки в даному випадку згідно Методики визначення сум податкових зобов'язань за непрямими методами, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 27.05.2002 № 697 (697-2002-п) (п.8), метод економічного аналізу базується на взаємозв'язку і взаємозалежності різних економічних показників (валові доходи, валові витрати та інші), які характеризують господарську діяльність платника податків і застосовується для оцінки визначених цим пунктом елементів податкової бази, таких як обсяги виробництва та реалізації товарів (робіт, послуг).

Також зазначаючи норму пп. 19.3.6 п. 19.3 ст. 19 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", що існувала на момент виникнення спірних відносин, на противагу заперечень скаржника необхідно зазначити, що при цьому обов'язок доведення того, що таке нарахування (за непрямими методами) було зроблено належним чином, покладається на податковий орган. Тобто оскільки жодної порівняльної характеристики господарської діяльності платника податків в акті перевірки не наведено, тому таке податкове зобов'язання судами правомірно визнано таким, що не відповідає нормам чинного законодавства України, так як застосування ДПІ непрямого методу визначення податкових зобов'язань з підстав віднесення до податкового кредиту суми, непідтвердженої оформленими належним чином податковими накладними, є неправомірним і не відповідає вимогам зазначеного Закону та Методики.

Отже, при прийнятті судових рішень суди першої та апеляційної інстанцій дійшли вичерпних юридичних висновків щодо встановлених обставин справи і правильно застосували до спірних правовідносин сторін норми матеріального права та підставно відмовили у позові. А рішення Господарського суду Рівненської області від 07.04.2005 та постанова Львівського апеляційного господарського суду від 08.08.2005 по справі №3/91 належним чином мотивовані і за своїм змістом та формою відповідають вимогам процесуального закону і не підлягають скасуванню. При цьому доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.