Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Федорова М.О.

суддів: Брайка А.І.

Голубєвої Г.К.

Карася О.В.

Костенка М.І.

секретар судового засідання Патюк А.О.

за участю представників згідно журналу судового засіданні від 13.05.08р. (в матеріалах справи)

розглянувши касаційну скаргу ТОВ "Сільпо – 49" на постанову господарського суду Донецької області від 12.07.2007 та хвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 08.10.2007

у справі № 37/112а (22- а- 2655/07)

за позовом ТОВ "Сільпо – 49"

до ДПІ у м. Харцизьк Донецької області

про скасування податкового повідомлення – рішення

ТОВ "Сільпо – 49" звернулось до господарського суду Донецької області з позовом до ДПІ у м. Харцизьк Донецької області про скасування податкових повідомлень-рішень № 0002392342/0 від 31.10.2005, № 0002392342/1 від 24.11.2005 та № 0002392342/2 від 31.01.2006 в частині визначення податкового зобов’язання на суму 92681,67 грн. та штрафних (фінансових) санкцій відповідно на сум 46340,83грн.

Постановою господарського суду Донецької області від 12.07.2007, яку залишено без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 08.10.2007 у справі № 37/112а (22- а- 2655/07), позовні вимоги задоволено частково: скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Харцизьку від 13.04.2006 № 0002392342/3 в частині визначення податкових зобов’язань з податку на додану вартість у сумі 3541,56грн., та штрафних (фінансових) санкцій у сумі 1770,78грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з зазначеними рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач звернувся із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій при вирішенні спору по даній справі порушено норми матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Судом першої та апеляційної інстанцій встановлено, що спірне податкове повідомлення-рішення прийнято за наслідками проведення перевірки позивача, результати якої викладені у акті від 20 жовтня 2005 року № 1189-23/3-33110316 та результатами апеляційного перегляду у адміністративному порядку, згідно з підпунктом "б" підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21 грудня 2000 року № 2181-III.

Правовою підставою визначення податку відповідачем наведені норми пункту 1.7 статті 1, підпункт 7.2.1 "г" пункту 7.2 статті 7, підпункти 7.2.4, 7.2.6 пункту 7.2, підпункту 7.4.1, 7.4.4, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", підставою застосування штрафних (фінансових) санкцій визначені норми підпункту 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України № 2181.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач оскаржує виключно визначення податкового зобов'язання за квітень 2005 року у сумі 92682,33 грн., порушеними в межах спірних операцій є норми підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість".

Суть зазначеного порушення полягає у тому, що за наслідками здійснення попередньої оплати за послуги оренди обладнання ЗАТ "Фоззі" на підставі договору майнового найму від 1 січня 2005 року № 20/12/04, дія якого була припинена 10.04.2005, був сформований податковий кредит у січні-березні 2005 року на суму 66245,05 грн. та 44168,71 грн.

Виходячи з того, що вартість послуг оренди за термін після його повернення не віднесена позивачем до складу валових витрат, що спростовує правомірність формування податкового кредиту на суму 92682 грн. 33 коп. у відповідності до приписів 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", а також доводить правомірність висновків податкового органу стосовно того, що сплачена вартість послуг, на яку нарахована зазначена сума податку на додану вартість не призначається для використання у господарській діяльності платника податку, доводить правомірність посилання податкового органу на приписи підпункту 7.4.4 пункту 7.4 зазначеної статті 7, що обумовлює правомірність висновків податкового органу.

З урахуванням зазначеного, а також стану податкового обліку позивача, який був предметом дослідження судової економічної експертизи, приймаючи до уваги висновки зазначеної експертизи, судова колегія Вищого адміністративного суду України погоджується з висновком судів попередніх інстанцій щодо часткового задоволення позовних вимог.

Посилання ТОВ "Сільпо – 49" на приписи пункту 4.5 статті 4 Закону України "Про податок на додану вартість" колегія суддів вважає безпідставним, оскільки певне коригування позивач вчасно не здійснив. Зазначене посилання було б доречним при дотриманні позивачем та його контрагентом приписів даної норми.

За змістом ч.1 ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Доводи касаційної скарги не спростовують правильності зазначених висновків судів попередніх інстанцій, зроблених у відповідності з вищеназваними нормами матеріального права, у зв’язку з чим підстав для зміни чи скасування оскаржуваних судових рішень не встановлено.

З огляду на вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційна скарга ТОВ "Сільпо – 49" задоволенню не підлягає, а постанова господарського суду Донецької області від 12.07.2007 та хвала Донецького апеляційного адміністративного суду від 08.10.2007 у справі № 37/112а (22- а- 2655/07) – залишаються без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

УХВАЛИ

Касаційну скаргу ТОВ "Сільпо – 49" залишити без задоволення.

Постанову господарського суду Донецької області від 12.07.2007 та хвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 08.10.2007 у справі № 37/112а (22- а- 2655/07) – без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.