К-13115/06 Про визнання недійсним податкового повідомлення-рішенняю, якими визначено суму зменшення збитків по податку на прибуток - Текст документа

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі на рішення Господарського суду Запорізької області від 10.10.2005 року та ухвалу Запорізького апеляційного господарського суду від 12.01.2006 року

у справі № 23/101

за позовом Казенного підприємства "Запорізький титано-магнієвий комбінат"

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі

за участю Прокурора Запорізької області

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В :

У травні 2003 року Казенне підприємство "Запорізький титано-магнієвий комбінат" звернулось до Господарського суду Запорізької області з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі про (з урахуванням уточнень до позовних вимог) визнання недійсним податкового повідомлення-рішення № 2516/10/32-01 від 02.04.2003р. про визначення суми зменшення збитків по податку на прибуток частково у сумі 20 231 560 грн.

В обгрунтування позовних вимог позивач зазначав, що висновки, викладені в акті перевірки, на підставі якого прийнято спірне податкове повідомлення-рішення, не відповідають вимогам чинного законодавства, а тому воно підлягає скасуванню в частині визначення суми зменшення збитків по податку на прибуток на суму 20 231 560 грн.

Рішенням Господарського суду 3aпopізької області від 10.10.2005 року, залишеним без змін ухвалою Запорізького апеляційного господарського суду від 12.01.2006р., позов задоволено. Визнано недійсним податкове повідомлення-рішення № 2516/10/32-01 від 02.04.2003 року в частині зменшення збитків по податку на прибуток в cyмі 20 231 560 грн.

Не погоджуючись з прийнятими в справі судами першої та апеляційної інстанцій судовими рішеннями, Спеціалізована державна податкова інспекція по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі оскаржила їх у касаційному порядку.

В касаційній скарзі скаржник просив скасувати вказані судові акти з мотивів порушення судами норм матеріального права та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити повністю.

У запереченнях на касаційну скаргу позивач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

В ході касаційного розгляду представники відповідача (скаржника) та Генеральної прокуратури України підтримали доводи, викладені в касаційній скарзі, та просили її задовольнити.

Представник позивача заперечував проти задоволення касаційної скарги, посилаючись на її необгрунтованість, і просив залишити оскаржені судові рішення без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, Спеціалізованою державною податковою інспекцією по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі було проведено комплексну документальну перевірку дотримання вимог податкового та валютного законодавства Казенним підприємством "Запорізький титано-магнієвий комбінат" за період з 01.04.2001р. по 01.10.2002р., про що складено Акт перевірки № 54-32/01/00194731 від 27.01.2003 р. (далі - Акт перевірки).

На підставі Акту перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення № 2516/10/32-01 від 02.04.2003 року, яким позивачу зменшено збитки по податку на прибуток на загальну суму 23161800 грн.

При цьому щодо зменшення збитків на суму 18653900 грн. Актом перевірки визначено, що позивач повинен був провести зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування на вказану суму за результатами акту попередньої перевірки № 23/121-382 від 20.07.2000 року.

З названого Акту, на думку податкового органу, вбачається зменшення позивачем від'ємного значення об'єкта оподаткування у зв'язку з його господарською діяльністю, пов'язаною з отриманням германію полікристалічного на суму 11295690 грн. та у зв'язку з нарахуванням курсових різниць на заборгованість у іноземній валюті за фінансовими кредитами у розмірі 5377200 грн.

Проте, з викладеними в Акті висновками обгрунтовано не погодилися суди першої та апеляційної інстанцій з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що укладеним між позивачем та Державним комітетом України по матеріальним резервам (далі - Комітет) Договором на відпуск германію полікристалічного передбачено передачу із державного резерву матеріальних цінностей на умовах запозичення з поверненням тієї ж кількості та такої ж продукції з відстрочкою платежу на визначений термін під відсотки.

Суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій відносно того, що в даному випадку операції з передачі з державного резерву матеріальних цінностей на умовах їх запозичення під відсотки за користування ними і подальшого повернення не є бартерними.

З огляду на це правомірними є висновки судів попередніх інстанцій щодо безпідставності зменшення податковим органом збитків в сумі 11295690 грн., пов'язаних отриманням з державного резерву германію полікристалічного.

Відповідно до п.п. 7.3.6 п. 7.3 ст. 7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) з метою оподаткування будь-яка іноземна валюта або заборгованість в іноземній валюті, що перебували на обліку платника податків на кінець звітного періоду, перераховуються в гривні за офіційним валютним (обмінним) курсом Національного банку України, що діяв на останній робочий день звітного періоду. При цьому позитивна або від'ємна різниця між результатом такого перерахунку та балансовою вартістю іноземної валюти або заборгованості включається відповідно до валових доходів або валових витрат платника податку - кредитора або до валових витрат чи валових доходів платника податку - дебітора за наслідками звітного періоду. Для наступного податкового періоду балансова вартість іноземної валюти або заборгованості в іноземній валюті прирівнюється до їх вартості, визначеної на кінець попереднього звітного періоду.

Зі вказаного Акту перевірки вбачається, що приписи названої норми Закону розповсюджуються тільки на операції з продажу товарів (робіт, послуг), здійснених в іноземній валюті, які впливають на валові доходи та валові витрати і не можуть застосовуватись до валютних кредитів.

Суд касаційної інстанції погоджується з правомірністю висновків судів першої та апеляційної інстанцій відносно помилкового застосування відповідачем приписів п.п. 7.3.6 п. 7.3 ст. 7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) , оскільки нарахування курсових різниць за кредитним валютним договором пов'язано з веденням платником податків господарської діяльності. Отримавши кредитні ресурси з метою отримання доходу, платник має право віднести до валових витрат витрати по сплаті (нарахуванню) відсотків.

Також Актом перевірки встановлено порушення позивачем п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 "Про оподаткування прибутку підприємств" відносно того, що позивачем до складу валових витрат включено суми реактивної електроенергії.

Відповідно до п.5.1 та п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. До складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці.

Згідно з Законом України "Про електроенергетику" (575/97-ВР) електроенергія це електрична або теплова енергія, що виробляється на об'єктах електроенергетики, і е товарною продукцією, призначеною для купівлі-продажу.

Вказаний Закон не передбачає поділу електроенергії на "активну" і "реактивну", і не визначає плати за перетоки реактивної електроенергію як компенсаційного платежу.

Суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що кваліфікація податковим органом плати за перетоки реактивної електроенергії як компенсуючого платежу за споживання електричної енергії понад договірну величину з тих підстав, що плата за перетоки реактивної електроенергії оплачується не на розподільчий, а на поточний рахунок, суперечить самій природі реактивної електроенергії як фізичному явищу, так і наявним нормативним актам щодо проведення розрахунків за перетоки реактивної електроенергії.

Також споживач електроенергії, одержуючи від електропостачальної організації електроенергію, несе витрати по встановленню компенсуючих установок, збільшуючи капітальні вкладення у засоби компенсації реактивних потужностей, і, здійснює плату за перетоки реактивної електроенергії. Але у будь-якому випадку ці витрати відповідно до п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) включаються до валових витрат, оскільки виробництво будь-якої промислової продукції за існуючої технології неминуче супроводжується наявністю "реактивної електроенергії".

Отже, оскільки Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) пов'язує витрати платника податків і віднесення цих витрат до валових з господарською діяльністю такого платника податків, суд касаційної інстанції вважає обгрунтованими висновки судів першої та апеляційної інстанцій відносно правомірності віднесення сплачених сум за перетоки реактивної електроенергії до складу валових витрат.

Під час проведеної Спеціалізованою державною податковою інспекцією по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі зазначеної вище перевірки, на думку податкового органу, також встановлено порушення позивачем п. 5.9 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) , а саме, позивачем зменшено вартість матеріальних ресурсів у залишках незавершеного будівництва та готової продукції на вартість електроенергії та газу.

Відповідно до п. 5.9 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) платник податку веде облік приросту (убутку) балансової вартості покупних товарів (крім активів), що підлягають амортизації, цінних паперів та деривативів), матеріалів, сировини, комплектуючих виробів та напівфабрикатів на складах, у незавершеному виробництві та залишках готової продукції.

Згідно з Наказом Міністерства фінансів України від 11.06.1998 року № 124 (z0417-98) "Про затвердження порядку ведення приросту (убутку) балансової вартості покупних товарів (крім активів), що підлягають амортизації, цінних паперів та деривативів" (далі - Порядок), обліку підлягають покупні товари та малоцінні предмети на складах, матеріали, сировина, комплектуючи вироби та напівфабрикати на складах, незавершеному будівництві, залишках готової продукції на складах.

Газ та електрична енергія за своїми ознаками не підпадають під визначення матеріалів, сировини, комплектуючих виробів, напівфабрикатів та були використані позивачем на цілі, пов'язані з його господарською діяльністю, а саме - для виготовлення продукції.

Враховуючи зазначене, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо правомірного віднесення платником податку на підставі п.5.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) витрат електроенергії та газу до складу валових витрат та включення їх до складу ціни товару.

З огляду на викладене правомірними є висновки судів першої та апеляційної інстанцій щодо визнання недійсним податкового повідомлення - рішення № 2516/10/32-01 від 02.04.2003 року в частині зменшення збитків на суму 304800 грн.

Крім того, податковим органом, при проведенні вказаної перевірки встановлено порушення у відображенні в бухгалтерському обліку виданих авансів, що призвело до завищення валових витрат на суму 3143400 грн.

Проте, до прийняття спірного податкового повідомлення - рішення позивачем в декларації за січень 2003 року самостійно зменшено збитки з податку на прибуток в сумі 3143400 грн., що підтверджено і самим відповідачем в Акті "Про результати позапланової перевірки з питань обгрунтованості перенесення збитків вище 20 періодів" № 189-32/01/00194731 від 20.03.2003 року.

Таким чином, на момент прийняття спірного повідомлення-рішення позивачем було виправлено вказане порушення, а тому суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що зменшення збитків з податку на прибуток спірним податковим повідомленням - рішенням в цій частині призведе до їх повторного зменшення.

Також податковим органом при проведенні перевірки встановлено порушення позивачем п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 та п.п.11.2.1 п.11.2 ст.11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) , а саме платником податку двічі було віднесено до складу валових витрат витрати на придбання електродів в сумі 26600 грн.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивачем дійсно двічі віднесено до складу валових витрат витрати на придбання електродів, зокрема: по першій події (дата оплати з банківського рахунку) бухгалтерська проводка: Дт 631 Кт 311 по журналу-ордеру №6 та вдруге - по другій події (дата оприбуткування матеріалів) бухгалтерська проводка: Дт 207 Кт 631 по журналу-ордеру №6.

Суд касаційної інстанції вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли обгрунтованого висновку щодо неправомірності повторного віднесення позивачем витрат на придбання електродів в сумі 26600 грн. до складу валових витрат.

Актом перевірки також встановлено порушення позивачем п. 5.9 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) . Зокрема, як визначено податковим органом, позивачем при розрахунку приросту (убутку) за I квартал 2002 року безпідставно збільшено залишки незавершеного будівництва, використаного на цілі, що не пов'язані з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції. Тоді як вони, на думку податкового органу, повинні бути виключені з залишків на початок періоду на суму матеріальних витрат на виробництво у розмірі 48600 грн.

Згідно з п.1.4 вказаного Порядку облік приросту (убутку) товарних і матеріальних ресурсів ведеться тільки щодо тих товарних запасів і матеріальних ресурсів, витрати на придбання яких відповідно до Закону включаються до складу валових витрат. Якщо вказані товарні запаси і матеріальні ресурси у звітному періоді використані на цілі, що не пов'язані з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг), то їх балансова вартість вираховується із суми відображеної у графі відповідної відомості "залишок на початок періоду".

Тобто, вирахуванню підлягає балансова вартість товарних запасів та матеріальних ресурсів, які використані на невиробничі цілі.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно розподільчого балансу та акту приймання - передачі майна позивачем станом на 01.02.2002 року передано на баланс ДП "Завод напівпровідників" саме незавершене будівництво.

Оскільки матеріальні ресурси були використані позивачем на цілі, що пов'язані з підготовкою, організацією, веденням виробництва та продажем продукції, обгрунтованими є висновки судів попередніх інстанцій про те, що позивачем правомірно збільшено вартість матеріальних ресурсів у залишках переданого за розподільчим балансом незавершеного будівництва.

Податковим органом при проведенні перевірки також встановлено порушення позивачем ст. 8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) та ст. 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2002 рік" (2905-14) , а саме, за висновками податкового органу, платник продовжував нараховувати амортизацію на основні засоби III групи, які знаходяться на капітальному ремонті.

Приписи ст. 8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) визначають порядок нарахування амортизаційних відрахувань. Проте, з її змісту не вбачається заборони нарахування амортизаційних відрахувань на основні засоби III групи, які знаходяться на капітальному ремонті.

Відповідно до ч. 3 ст. 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2002 рік" (2905-14) для цілей оподаткування амортизація на основні фонди II та III груп, які виведені з експлуатації, не нараховується.

Суд касаційної інстанції не погоджується з викладеним в касаційній скарзі твердженням скаржника, що платник податків нараховував амортизаційні відрахування на виведені із експлуатації основні засоби, оскільки факт виведення їх із експлуатації не знайшов свого належного підтвердження в ході розгляду справи.

Але, на думку суду касаційної інстанції, Закон України "Про Державний бюджет України" на поточний рік регулює бюджетні відносини, зокрема, у сфері наповнення бюджету через механізми справляння податків, у зв'язку з чим дія зазначеного закону поширюється у тому числі і на податкові правовідносини. Однак, помилковий висновок суду апеляційної інстанції щодо неможливості застосування до податкових правовідносин положень Закону "Про Державний бюджет України на 2002 рік" (2905-14) не призвів до неправильного вирішення спору по суті.

Таким чином, суд касаційної інстанції погоджується з обгрунтованістю висновків судів попередніх інстанцій відносно визнання недійсним податкового повідомлення - рішення № 2516/10/32-01 від 02.04.2003 року в частині зменшення збитків на суму 19400 грн.

Суд касаційної інстанції також не погоджується з твердженням скаржника відносно порушення судом першої інстанції юрисдикційності розгляду справи, оскільки судом першої інстанції справу розглянуто за правилами Господарського процесуального кодексу України (1798-12) (далі - ГПК України (1798-12) ), хоча розгляд цього спору з 01.09.2005 року належав до компетенції адміністративних судів з огляду на таке.

Дійсно, дану справу судом першої інстанції розглянуто за правилами ГПК України (1798-12) після набрання чинності Кодексом адміністративного судочинства України (2747-15) , проте це не призвело до неправильного вирішення справи по суті. До того ж дану справу розглянуто судом першої інстанцій до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Кодексу адміністративного судочинства України" № 2953-IV від 06.10.2005 року (2953-15) , яким остаточно врегульовано питання юрисдикційності розгляду адміністративних справ судами господарської юрисдикції до створення системи адміністративних судів.

За вказаних обставин судом судами попередніх інстанцій правомірно визнано недійсним податкове повідомлення - рішення № 2516/10/32-01 від 02.04.2003 року в частині зменшення збитків з податку на прибуток в загальній сумі 20231560 грн.

Обгрунтованими є посилання судів попередніх інстанцій на висновки судово-економічної експертизи, яка проводилась по цій справі, оскільки дані висновки відповідають фактичним обставинам, є повними і змістовними.

З огляду на викладене судова колегія дійшла висновку про те, що доводи касаційної скарги не відповідають встановленим судами обставинам справи та спростовуються вище переліченими нормами права, у зв'язку з чим відсутні підстави для скасування оскаржених судових рішень.

Керуючись ст.ст. 210, 220, 221, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд касаційної інстанції -

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Запорізької області від 10.10.2005 року та ухвалу Запорізького апеляційного господарського суду від 12.01.2006 року в даній справі - без змін.