К-33813/06 Про визнання договору купівлі-продажу недійсним - 08.05.2008 Прийняття

Державна податкова інспекція у Артемівському районі м.Луганська (надалі - ДПІ у Артемівському районі м.Луганська) звернулась до господарського суду Луганської області з позовом до Закритого акціонерного товариства "Сіріус і К" (надалі – відповідач-1, ЗАТ "Сіріус і К") та Приватного підприємства "Лугастарт" (надалі - відповідач-2, ПП Лугастарт") про визнання недійсним договору.

Ухвалою господарського суду Луганської області від 26.05.2006р. у справі № 8/298 пд-ад залучено до участі у справі у якості 3-ої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Управління державної реєстрації міського реєстру Луганської міської ради, м.Луганськ.

Постановою господарського суду Луганської області (суддя – Середа А.П.) від 14.06.2006р., яка залишена без змін ухвалою Луганського апеляційного господарського суду(судова колегія у складі: головуючий – Лазненко Л.Л., судді: Бородіна Л.І., Іноземцева Л.В.) від 26.09.2006р. у справі № 8/298пд-ад позов задоволено повністю, визнано недійсним з моменту укладення договір від 01.08.2004р. № 1-08/03, стягнено з ПП "Лугастарт" на користь ЗАТ "Сириус і К" 431282,51 грн., стягнено з ЗАТ "Сіріус і К" в доход державного бюджету 431282,51 грн.

Вказані судові рішення мотивовані тим, що надані позивачем докази та встановлені у ході розгляду справи обставини свідчать про спрямованість укладених відповідачами договорів купівлі-продажу на досягнення цілей, що суперечать інтересам держави та суспільства в силу нормативного припису ст. 207 Господарського кодексу України (надалі ГК України (436-15) ), а тому передбачають застосування механізму ст. 208 ГК України.

ЗАТ "Сіріус і К", не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями господарських судів першої та апеляційної інстанції, з підстав порушення норм матеріального та процесуального права, звернулась із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати ухвалені у справі № 8/298пд-ад судові рішення та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити.

ДПІ у Артемівському районі м. Луганська надала до Вищого адміністративного суду України заперечення на касаційну скаргу ЗАТ "Сіріус і К", в яких доводи останньої вважає необгрунтованими та просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення – без змін.

Представники відповідача-2 та третьої особи у судове засідання суду касаційної інстанції не з’явились, своїм процесуальним правом, що передбачене ст. 49 КАС України не скористались, про причини не явки суду не зазначили, незважаючи на те, що про час і місце судового засідання були повідомлені належним чином.

Відповідно до частини 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Господарськими судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

01.08.04 р. між ЗАТ "Сіріус і К" (Замовник), з одного боку та ПП "Лугастарт" (Виконавець) з іншого, укладено договір №1-08/03, згідно якому Виконавець надає Замовнику послуги по представництву його інтересів та ведення переговорів від імені Замовника з метою укладення договірних відносин з потенційними контрагентами та вивчення ринку паливно-мастильних матеріалів. Представництво інтересів Замовника та ведення переговорів з потенційними контрагентами здійснюється Виконавцем від імені ЗАТ "Сириус і К", але за власний рахунок (пункт 1 договору).

Передача Виконавцем та приймання Замовником наданих послуг здійснюються після підписання акту про надання послуг не пізніше одного дня після закінчення строку, вказаного у абзаці 2 пункту 1 цього договору (абзац 1 пункту 3).

Вартість наданих послуг вказується у додатках до цьою договору. Замовник зобов'язується здійснювати оплату наданих послуг не пізніше одною місяця від дати підписання акту приймання-передачі послуг. Допускається здійснення попередньої оплати (п. 4).

Термін договору не обмежений (п.9).

Згідно актів передачі виконаних робіт № б/н від 31.08.04 року та № 10/09 віл 30.09.04 р. вартість виконаних відповідно до договору робіт склала 431 282 грн. 51 коп.

Платіжним дорученням № 1848 віч 16.09.04 року ця сума коштів ЗАТ "Сіріус і К" перерахована на користь ПП "Лугастарт".

Відповідно ПП "Лугастарт" з цього приводу видало податкові накладні:

№ 5 від 31.08.04 р. на суму 227 557,67 грн., у тому числі ПДВ у сумі 37 926,28 грн.;

№ 10 від 30.09.04 р. на суму 203 724,84 грн., у тому числі ПДВ у сумі 33 954,44 грн.

Постановою Луганського апеляційного господарського суду від 23.01.2006 р. у справі №12/443пн, запис про державну реєстрацію ПП "Лугастарт" визнано недійсним з моменту його внесення до ЄДРПОУ тобто з 24.05.04 року.

Крім того, господарськими судами першої та апеляційної інстанцій зазначено про факт порушення 03.09.2005р р. счідчим відділом податкової СДПІ РВПП у м. Луганську кримінальної справи №37/05/9158 — за ознаками - злочину, передбаченого частиною 2 ст. 205 Кримінального кодексу України — за фактом створення фіктивного підприємства з метою прикриття незаконної діяльності суб'єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб).

Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача, відповідача-1, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга ЗАТ "Сіріус і К" підлягає задоволенню частково, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, ДПІ у Артемівському районі м. Луганська, заявлено позов про визнання господарського зобов’язання, укладеного між відповідачами недійсним, на підставі ст.ст. 207- 208 Господарського кодексу України.

Судова колегія Вищого адміністративного суду України вбачає наявність підстав для закриття провадження щодо даної частини позовних вимог, з наступних мотивів.

Згідно з частиною 1 статті 208 цього Кодексу, якщо господарське зобов’язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін – у разі виконання зобов’язання обома сторонами – в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов’язанням, а в разі виконання зобов’язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України (435-15) ) правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, – нікчемним. Як зазначено у частині 2 статті 215 цього Кодексу визнання судом такого правочину недійсним не вимагається. У статті 49 ЦК УРСР, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, також ішлося про недійсність угоди, укладеної з метою, суперечною інтересам держави і суспільства, тобто ця угода визнавалась недійсною на підставі закону. Тому позови податкових органів про визнання такого правочину (угоди, господарського зобов’язання) недійсним судовому розгляду не підлягають.

Органи державної податкової служби, вказані в абзаці 1 статті 10 Закону України від 04.12.1990 № 509-XII "Про державну податкову службу в Україні", можуть на підставі пункту 11 цієї статті звертатись до судів із позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність. Висновок суду стосовно нікчемності правочину має бути викладений у мотивувальній, а не в резолютивній частині судового рішення.

За вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, застосовуються санкції, передбачені частиною 1 статті 208 ГК. За змістом статті це можливо лише в разі виконання правочину хоча б однією стороною. Зазначені санкції не можна застосовувати за сам факт несплати податків (зборів, інших обов’язкових платежів) однією зі сторін договору, оскільки за таких обставин правопорушенням була б несплата податків, а не вчинення правочину. Для стягнення цих санкцій є необхідною наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, наприклад з метою неправомірного одержання з державного бюджету коштів шляхом відшкодування ПДВ у разі його несплати контрагентами до бюджету.

Згідно з частиною 1 статті 208 ГК передбачені нею санкції застосовує лише суд. Це правило відповідає статті 41 Конституції України, згідно з якою конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Оскільки зазначені санкції є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в доход держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, то вони належать не до цивільно-правових, а до адміністративно-господарських санкцій як такі, що відповідають визначенню, наведеному в частині першій статті 238 ГК.

Відповідно до статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, суд закриває провадження у ній.

На підставі викладеного, судова колегія Вищого адміністративного суду України дійшла висновку щодо наявності підстав для скасування судових рішень господарських судів першої та апеляційної інстанцій та закриття провадження у справі в частині позовних вимог ДПІ у Артемівському районі м. Луганська про визнання укладених відповідачами договорів купівлі-продажу недійсними, в порядку, передбаченому ст. 207 ГК України.

Також, як вбачається з матеріалів справи, позивачем заявлено вимогу щодо стягнення в доход держави грошових коштів у розмірі 431282,51 грн., отриманих за оскаржуваним господарськими зобов’язанням, на підставі ст. 208 Господарського кодексу України.

З даного приводу судова колегія Вищого адміністративного суду України дійшла наступних висновків.

Відповідно до нормативного припису ст. 250 ГК України, адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Як вбачається з оскаржуваних судових рішень та підтверджується матеріалами справи, спірний договір № 1-08/03 укладено відповідачами 01.08.2004р., а ДПІ у Артемівському районі м.Луганська звернулась до суду із позовом про визнання вказаного договору недійсним у квітні 2006р., з огляду на що, судовою колегією Вищого адміністративного суду України встановлено факт пропуску позивачем строку, встановленого законодавством для застосування до суб’єкта господарювання адміністративно-господарських санкцій.

Таким чином, оскільки при вирішенні питання щодо підстав для застосування нормативного припису ст. 208 ГК України, господарськими судами першої та апеляційної інстанції було покладено лише факт встановлення наявності умислу в діях відповідачів на досягнення цілей, що суперечать інтересам держави та суспільства та не взято до уваги норму ст. 250 ГК України, то судова колегія вважає такий механізм регулювання спірних правовідносин помилковим, наслідком якого є постановлення нормативно необгрунтованих висновків.

З огляду на викладене, судова колегія Вищого адміністративного суду України встановивши наявність обставин, що зумовлюють необхідність застосування нормативного припису ст. 229 КАС України, скасовує судове рішення господарського суду першої інстанції та апеляційного господарського суду та ухвалює нове судове рішення про відмову у задовленні позовних вимог в частині про стягнення з відповідачів коштів у розмірі 431282,51, отриманих за договором від 01.08.2004р. № 1-08/03.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд –

1. Касаційну скаргу Закритого акціонерного товариства "Сіріус і К" на постанову Господарського суду Луганської області від 14.06.2006р. та ухвалу Луганського апеляційного господарського суду від 26.09.2006р. у справі № 8/298пд-ад задовольнити частково.

2. Постанову Господарського суду Луганської області від 14.06.2006р. та ухвалу Луганського апеляційного господарського суду від 26.09.2006р. у справі № 8/298пд-ад в частині задоволення вимог про визнання господарського зобов’язання недійсним скасувати із закриттям провадження у справі.

3. В решті постанову Господарського суду Луганської області від 14.06.2006р. та ухвалу Луганського апеляційного господарського суду від 26.09.2006р. у справі № 8/298пд-ад скасувати.

Прийняти нову постанову, якою у позові відмовити.

4. Стягнути з Державного бюджету України на користь Закритого акціонерного товариства "Сіріус і К" (м. Луганськ, селище Ювілейне, вул. Артема б. 10, р/р 26008301844670 у філії ЛЦВ "Промінвестбанк", МФО 304308) 1,70 грн. судових витрат.

5. Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та не може бути оскаржена, крім випадків, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.