Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Головуючого – Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Маринчак Н.Є., Рибченка А.І., Усенко Є.А.,

розглянула в порядку письмового розгляду касаційну скаргу ТОВ "Побутбудсервіс" на рішення Господарського суду Харківської області від 23.12.2004 року та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 01.03.2005 року по справі № А-27/445-04 за позовом ТОВ "Побутбудсервіс" до ДПІ у Червонозаводському районі м. Харкова про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія:

Рішенням Господарського суду Харківської області від 23.12.2004 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 01.03.2005 року, в задоволені позовних вимог ТОВ "Побутбудсервіс" до ДПІ у Червонозаводському районі м. Харкова про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення № 0003272602/0 від 11.11.2004 року – відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, позивач 28.03.2005 року звернувся з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, який своєю ухвалою від 10.11.2005 року на підставі розділу VII Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) направив касаційну скаргу до Вищого адміністративного суду України.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01.02.2007 року позивачу поновлено строк на касаційне оскарження, касаційна скарга прийнята до провадження суду, по ній відкрито касаційне провадження.

В касаційній скарзі ТОВ "Побутбудсервіс" просить скасувати судові рішення та постановити нове – про задоволення позову посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, а саме, положень п.п.7.2.1, п.п.7.2.4, п.п.7.4.5, п.п.7.7.4 п.7 ст.7, п.10.1 ст. 10 Закону України "Про податок на додану вартість", п.п.4.2.2 п.4.2 ст.4 Закону України "По порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" та інш.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а постанова суду першої інстанції та ухвала апеляційної інстанції скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд з огляду на наступне.

Відмовляючи в задоволені позовних вимог ТОВ "Побутбудсервіс" щодо визнання недійсним податкового повідомлення-рішення ДПІ у Червонозаводському районі м. Харкова № 0003272602/0 від 11.11.2004 року, та визнаючи правомірним донарахування податковим органом позивачу податкового зобов’язання по податку на додану вартість в сумі 17050,00 грн. і застосування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 8525,00 грн., суд першої інстанції, з висновком якого погодилась колегія апеляційного суду, виходив з того, що контрагента позивача – ПП "УкрДонецькТехноБуд" (код 320367787) ІПН 320367805669, свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість № 08039355, виданого 16.07.2002р. – анульовано та платника ПДВ виключено із реєстру 29.07.2002р. на підставі акту № 139 від 09.08.2002р., затвердженого начальником ДПІ у Куйбишевському районі м. Донецька, а тому позивач не мав правових підстав відносити до податкового кредиту суми за податковими накладними: № 36 від 24.09.2002р. на суму 51000 грн. (у т.ч. ПДВ – 8500 грн.) та № 39 від 26.09.2002р. на суму 51000 грн. (у т.ч. ПДВ – 8500 грн.).

При цьому суди посилаються на рішення Куйбишевського районного суду м. Донецька від 29.07.2002р., яким визнано недійсним свідоцтво ПП "УкрДонецькТехноБуд" платника податку на додану вартість від 17.07.2002р. № 08039355 з моменту його видачі та на акт від 09.08.2002р. № 139 яким анульовано свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ.

З такими висновками судів погодитись в повній мірі неможна, оскільки вони зроблені при неповному з’ясуванні обставин справи та без врахування норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини.

Так, підставою для віднесення сум ПДВ, сплачених в ціні товару відповідно до п.п.7.4.5 п.7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" є належним чином оформлена податкова накладна чи митна декларація, а при імпорті робіт (послуг) – акт прийняття робіт (послуг) чи банківські документи, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

Суд не приймаючи їх до уваги послався на рішення Куйбишевського районного суду м. Донецька від 29.07.2002р. про визнання недійсними установчих документів контрагента позивача та свідоцтва платника податку на додану вартість в той же час не врахував наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Припису цієї статті кореспондують правила, закріплені у ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців", чинного на момент ухвалення оскаржуваних судових рішень.

Відповідно до ч.2 ст.18 зазначеного Закону, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Факт порушення контрагентом платника податків своїх податкових зобов’язань може бути підставою для висновку про необґрунтованість заявленої платником податку податкової вимоги, якщо податковий орган доведе, що платник податків діяв без належної обачності й обережності і йому повинно було бути відомо про порушення, які допускалися контрагентами.

Згідно із ст. 22 Закону України "Про господарські товариства", ліквідація товариства вважається завершеною, а товариство таким, що припинило свою діяльність, з моменту внесення запису про це до державного реєстру.

Суди, в свою чергу, не перевірили чи перебувало ПП "УкрДонецкТехноБуд" на момент здійснення господарських операцій з ТОВ "Побутбудсервіс" в Єдиному державному реєстрі, а також чи був позивач обізнаний про обставини державної реєстрації його контрагента, здійснення господарської діяльності останнім, сплати ним податків, оскільки чинне законодавство не зобов’язує і не наділяє юридичних осіб правами перевіряти відповідність законодавству установчих документів своїх контрагентів по угодах.

Саме по собі визнання недійсними установчих документів у судовому порядку не є доказом того, що ПП "УкрДонецкТехноБуд" втратило статус платника ПДВ до фактичного його виключення з реєстру.

На підтвердження виконання умов угоди від 12.09.2002 р. за №17/9, укладеної між ТОВ "Побутбудсервіс" та ПП "УкрДонецькТехноБуд" про виконання робіт по встановленню затвору ЗТС-04-ЮБ, позивач посилається на платіжні доручення, що свідчать про здійснення оплати позивачем виконаних робіт, а також на податкові накладні, виписані його контрагентом – ПП "УкрДонецкТехноБуд", які містять всі необхідні реквізити, передбачені п.п.7.2.1 п.7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість".

При цьому позивач вказує на те, що при укладенні угоди його контрагентом було надано ксерокопію його свідоцтва платника податку на додану вартість.

Вказані обставини у встановленому законом порядку не були належним чином перевірені ні судом першої, ні апеляційної інстанцій.

З огляду на зазначене, висновки судів попередніх інстанцій про наявність підстав для відмови в задоволені позову щодо визнання недійсним податкового повідомлення-рішення ДПІ у Червонозаводському районі м. Харкова № 0003272602/0 від 11.11.2004 року про донарахування податкового зобов’язання по податку на додану вартість в сумі 17050,00 грн. і застосування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 8525,00 грн. зроблені без належного з’ясування дійсних обставин справи, що могло призвести до неправильного вирішення справи судом.

З врахуванням наведеного, рішення судів першої і апеляційної інстанцій не можуть вважатися законними і обґрунтованими, а тому підлягають скасуванню.

Враховуючи, що відповідно до ч.1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції не може досліджувати дока зи, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, згідно з ч.2 ст. 227 КАС України, справа підлягає направленню на новий судовий розгляд.

Керуючись ст.ст. 210, 220, 222, ч.2 ст. 227, 231 та ч.5 ст. 254 КАС України, колегія –

Касаційну скаргу ТОВ "Побутбудсервіс" задовольнити частково, рішення Господарського суду Харківської області від 23.12.2004 року та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 01.03.2005 року – скасувати, а справу передати на новий розгляд до Харківського окружного адміністративного суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

За винятковими обставинами вона може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня їх відкриття.