К-29894/06 Про визнання незаконною відмови у видачі свідоцтва про сплату єдиного податку та спонукання до виконання певних дій - Текст документа

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ДПI у м. Херсоні на ухвалу Запорізького апеляційного господарського суду від 02.08.2006 та постанову господарського суду Херсонської області від 10.05.2006

у справі № 1/125-АП-06

за позовом ПП ОСОБА_1

до ДПI у м. Херсоні

про визнання незаконною відмови у видачі свідоцтва про сплату єдиного податку та спонукання до виконання певних дій

ПП ОСОБА_1 звернувся до господарського суду Херсонської області з позовом до ДПI у м. Херсоні визнання незаконною відмови у видачі свідоцтва про сплату єдиного податку та спонукання ДПI у м. Херсоні видати йому свідоцтво про сплату єдиного податку другого кварталу 2006 року.

Постановою господарського суду Херсонської області від 10.05.2006, яку залишено без змін ухвалою Запорізького апеляційного господарського суду від 02.08.2006 у справі № 1/125-АП-06, позов задоволено. Визнано не відповідаючими податковому законодавству дії Державної податкової інспекції у м. Херсоні щодо відмови у видачі приватному підприємцю ОСОБА_1 свідоцтва про сплату єдиного податку. Зобов'язано Державну податку інспекцію у м. Херсоні видати приватному підприємцю ОСОБА_1 свідоцтво про сплату єдиного податку з 01 квітня 2006 року.

Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку. В своїй скарзі просить скасувати оскаржувані рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволені позовних вимог.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій при вирішені спору у даній справі не правильно застосовано норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Приватний підприємець ОСОБА_1 у 2 півріччі 2005 р. був зареєстрований в Державній податковій інспекції у м. Херсоні як платник єдиного податку з зазначенням видів діяльності зі ставкою податку 120 грн.

Відповідно до п. 1.11 статті 1 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) (далі ЗУ № 2181-III) податковою декларацією вважається документ, що надається платником податку до контролюючого органу в строки, встановлені чинним законодавством, і на підставі якого здійснюється нарахування і/або сплата податку.

Для платників єдиного податку таким документом є звіт суб'єкта малого підприємництва - фізичної особи - платника єдиного податку, який є додатком № 3 до Порядку видачі свідоцтв про сплату єдиного податку (далі - Порядок).

Як вбачається з матеріалів справи, позивач у встановлені строки надавав податковому органу відповідні звіти, факт одержання яких відповідачем не заперечується.

Так, у звіті за 3 кв. 2005 року, який отриманий Державною податковою інспекцією 17.10.2005р., позивачем було визначено, що фактична чисельність працівників у звітному кварталі за 2 місяці складала 2 чоловіка, а за 3 місяць - один чоловік.

В звіті за 4 кв. 2005р., який отриманий Державною податковою інспекцією 03.02.2006р.,платником податку визначено, що у перших двох місяцях кварталу у нього працювала одна особа, а в останньому місяці кварталу - 0.

В звіті за 3 кв. 2005р. визначено, що позивачем в звітному кварталі сплачено 640 грн. єдиного податку, а за 4 кв. 2005р. - 543 грн.

Таким чином, позивач у відповідності до встановленого порядку (п. 5.1 ст.5 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) ) самостійно визначив свої податкові зобов'язання та узгодив їх шляхом направлення до відповідної податкової служби податкових декларацій (звітів).

Задекларовані суми єдиного податку сплачені позивачем у повному обсязі.

В своїй касаційній скарзі відповідач наголошує на наявність у позивача податкового боргу.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає за необхідне зазначити наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, при реєстрації в ДПI платником єдиного податку позивач визначив бажання оформити трудові відносини з двома фізичними особами.

Згідно абз.2 ст.2 Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємства" № 727/98 від 03.07.1998р. (727/98) , якщо платник єдиного податку здійснює підприємницьку діяльність з використанням найманої праці, то ставка єдиного податку збільшується на 50 відсотків за кожну особу.

П. 4 Наказу Державної податкової адміністрації України від 29.10.1999р. за №599 (z0752-99) , зареєстрованого в Мін'юсті України 02.11.1999р. за № 752/4045, "Про затвердження Свідоцтва про сплату Єдиного податку та Порядку його видачі" визначено, що якщо платник єдиного податку здійснює підприємницьку діяльність з використанням найманої праці, то на кожну особу, яка перебуває з ним в трудових відносинах, включаючи членів його сім'ї, платнику єдиного податку видається довідка про трудові відносини фізичної особи з платником єдиного податку згідно з Додатком № 2 до цього Порядку. В разі зменшення чисельності працівників протягом терміну дії отриманого Свідоцтва платник єдиного податку повинен повернути отримані довідки, а в разі втрати довідки доплата за працівника може бути припинена лише починаючи з наступного кварталу.

Матеріали справи свідчать, що позивачем платіжним дорученням №12 від 23.06.2005 року було сплачено авансом податок за майбутніх працівників 240 грн. (120 грн. єдиний податок і 120 грн. за двох працівників). При взятті підприємця на податковий облік з врахуванням його бажання укласти трудові договори з двома особами Державною податковою інспекцією було надано йому довідки про трудові відносини фізичної особи з платником єдиного податку на кожну особу. У липні 2005 року позивачем також податок з врахуванням осіб був сплачений в сумі 240 грн.

Однак, фактично у позивача у 3 кварталі 2005 р. на протязі 2-х місяців працювало 2 найманих чоловіка, а на протязі 3-го місяця цього кварталу - 1 найманий чоловік; у 4 кварталі 2005 р., у перших двох місяцях працювала одна наймана особа, а у третьому місяці цього кварталу не було найманих осіб.

Відтак, позивач не повинен був підвищувати ставку єдиного податку за найманих осіб, у звітних періодах, в яких вони не працювали.

Слід також зазначити, що неповернення позивачем йому довідки про трудові відносини фізичної особи з платником єдиного податку не надає податковому органу права автоматичного донарахування податкових зобов'язань з єдиного податку та визначення недоїмки з податку в аналітичному звіті у виразі комп'ютерних розрахунків, оскільки це не передбачено чинним законодавством, яке регулює дані правовідносини.

Судова колегія погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що у даному випадку податковий орган повинен був здійснити перевірку платника податку та визначити в установленому податковим законодавством порядку суму заборгованості по податках з прийняттям відповідного рішення, як це передбачено п. 4.2.2 "б" п. 4.2 ст. 4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" № 2181-III (2181-14) , згідно до якого контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податку у разі, коли дані документальних перевірок результатів діяльності платника податку свідчать про зменшення або збільшення його податкових обов'язків, заявлених у податкових деклараціях.

П.п.5.2.2 п. 2 ст. 5 цього Закону встановлено, що податкове зобов'язання платника податку, яке нараховано контролюючим органом у відповідності з п.п. 4.2.2, п. 4.3 ст. 4 Закону, вважається узгодженим у день отримання платником податків податкового повідомлення за виключенням випадку, коли вимагається апеляційне узгодження податкового зобов'язання. З викладеного випливає, що тільки узгоджена сума податкового зобов'язання у разі її несплати може вважатися податковим боргом.

До того ж, при подачі звітів, позивач повідомив податковий орган про кількість фактично працюючих у нього найманих працівників та визначив підлягаючу до сплати суму податкового зобов'язання з цього податку.

Згідно зі ст. 24-1 Кодексу законів про працю України (322-08) у разі виникнення трудових відносин повинен бути у наявності письмовий трудовий договір з працівником по формі встановленої Наказом Мінпраці та соціальної політики № 260 від 08.06.2001р. "Про затвердження Форми трудового договору між працівником і фізичною особою".

Саме цей договір і є підставою для видачі цієї довідки, а вже факт наявності трудових відносин є підставою для сплати з боку позивача відповідних сум.

Указ Президента України від 3 липня 1998 року № 727/98 "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" (727/98) чітко визначає випадки, коли можливо перейти на спрощену систему оподаткування.

Так, в ст. 4 цього Указу зазначено, що перехід на спрощену систему можливий за умови сплати всіх установлених податків та обов'язкових платежів за попередній звітний (податковий) період.

Звітним періодом для фізичної осіб - підприємців визначено квартал. В даному випадку це 1 квартал 2006 року, оскільки позивач просить перевести його на спрощену систему з 2 кварталу 2006 року. Однак, за цей період у позивача не має та й не може бути ніякого боргу, оскільки він знаходився на загальній системі оподаткування і строк подання декларації про доходи і відповідно сплата податків настає лише з 10 травня, тобто на 40 день після закінчення відповідного кварталу, як це і передбачено діючим законодавством, а саме пп. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) №2181-111

Виходячи з наведеного обгрунтування державного органу щодо відмови від видачі свідоцтва наявністю податкового боргу є таким, що не грунтується на нормах чинного законодавства.

Отже з наведеного вбачається, що судами при вирішенні даної справи правильно застосовано положення Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) , "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" тощо.

Згідно з частиною третьою статті 211 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) підставами касаційного оскарження є порушення судом норм матеріального чи процесуального права.

Оскільки оскаржувані судові рішення постановлено судами з додержанням норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу.

Враховуючи вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу ДПI у м. Херсоні на ухвалу Запорізького апеляційного господарського суду від 02.08.2006 та постанову господарського суду Херсонської області від 10.05.2006 у справі № 1/125-АП-06 слід відхилити, а судові рішення першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 220-1, 221,223,230 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд -

Касаційну скаргу ДПI у м. Херсоні відхилити.

Ухвалу Запорізького апеляційного господарського суду від 02.08.2006 та постанову господарського суду Херсонської області від 10.05.2006 у справі № 1/125-АП-06 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .