Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі суддів:

Фадєєвої Н.М., Бим М.Є., М.П., Васильченко Н.В., Гордійчук М.П., Леонтович К.Г.

розглянувши в попередньому судовому засіданні адміністративну справу за касаційною скаргою Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову господарського суду Луганської області від 19 жовтня 2006 року та ухвалу Луганського апеляційного господарського суду від 11 грудня 2006 року у справі №5/464ад за позовом Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-торгова компанія "НВК" про стягнення штрафних санкцій, -

У жовтні 2006 року Луганське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до суду з позовом до ТОВ "Виробничо-торгова компанія "НВК" про стягнення штрафних санкцій за невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів.

Постановою господарського суду Луганської області від 19 жовтня 2006 року, яка залишена без змін ухвалою Луганського апеляційного господарського суду від 11 грудня 2006 року, в задоволенні позову відмовлено.

В касаційній скарзі Луганське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, в 2004 році у відповідача фактично не працювало жодного інваліда замість 2-х необхідних згідно 4-х відсоткового нормативу. За незайняті робочі місця нарахований штраф у сумі 4404,34 грн. (з врахуванням розміру середньорічної заробітної плати).

Нормами чинного законодавства щодо соціальної захищеності інвалідів в Україні на підприємства покладено обов'язок по забезпеченню певної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів, а не обов'язок їх працевлаштування.

Обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатись пошуком інвалідів для працевлаштування.

Створення підприємством для інвалідів умов праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації неможливе без наявності інваліда, пошуком якого зобов'язані займатись органи та організації, визначені у ч. 1 ст. 18 Закону.

Судом встановлено, що у звітах відповідача форми № 3-ПН за спірні періоди не відображалась інформація щодо наявності на підприємстві вільних робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Даний факт свідчить про те, що відповідачем неналежним чином виконані обов'язки щодо виконання нормативу по створенню робочих місць для інвалідів та інформування відповідних державних органів для здійснення працевлаштування інвалідів, але судами з урахуванням вимог ст. 250 Господарського кодексу України правомірно визнано необґрунтованими вимоги про застосування відповідальності за недотримання нормативу.

Відповідно статті 238 Господарського кодексу України за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Тобто, штраф за не створення робочих місць для інвалідів знаходиться у сфері порушення правил здійснення господарської діяльності у широкому розумінні цього поняття.

Згідно до статті 250 Господарського кодексу України адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Звітними періодами сплати штрафних санкцій у цій справі є 2004 рік Відповідно, штрафні санкції повинні були бути сплачені відповідачем не пізніше 15 квітня 2005 року.

Позивач з вимогою про стягнення 4 404 грн. 34 коп. штрафних санкцій за незайняті інвалідами робочі місця у 2004 році звернувся до суду 03.10.2006р., тобто після спливу річного строку, встановленого нормами ст. 250 Господарського кодексу України.

За таких обставин суди дійшли вірного висновку про те, що позивачем пропущено строк звернення до суду з вказаним позовом, а тому правильно відмовили в задоволенні позову.

Доводи касаційної скарги зазначених висновків суду не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами попередніх інстанцій при розгляді справи порушено норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, а також допущені порушення норм процесуального права.

Згідно ч.3 ст. 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 220-1, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Касаційну скаргу Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів відхилити, а постанову господарського суду Луганської області від 19 жовтня 2006 року та ухвалу Луганського апеляційного господарського суду від 11 грудня 2006 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.