К-35222/06 Про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень, за використання послуг мобільного зв’язку - 06.05.2008 Прийняття

Постановою господарського суду Львівської області від 18.04.2006 р. частково задоволено позовні вимоги ТОВ "Арко-Трейд" та визнано недійсними податкові повідомлення-рішення ДПІ у м. Трускавець № 0000022301/0 від 16.01.2006 р. на суму 750 грн. та № 0000032301/0 від 16.01.2006 р. на суму 600 грн. за використання послуг мобільного зв’язку, в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції виходив з правомірності віднесення позивачем до складу валових витрат вартості послуг мобільного зв’язку в сумі 2000 грн., оскільки роздруківка телефонних розмов не є тими документами, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. Щодо віднесення до складу валових витрат витрат по оплаті юридично-консультаційних послуг, то суд дійшов висновку, що такі витрати не можуть бути враховані у складі валових витрат, оскільки надання послуг, передбачених в переліку договорів про надання юридично-консультаційних послуг, не свідчать про їх зв’язок з фінансово-господарською діяльністю підприємства у перевіреному періоді.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 26.09.2006 р. скасовано постанову місцевого господарського суду в частині відмови в позові, позовні вимоги задоволено повністю. Визнано нечинним податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Трускавець № 0000022301/0 від 16.01.2006 р. в частині визначення податкового зобов’язання по податку на прибуток в сумі 33530 грн. (основний платіж– 22700 грн., штрафні (фінансові) санкції – 10830 грн.). Визнано нечинним податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Трускавець № 0000032301/0 від 16.01.2006 р. в частині визначення податкового зобов’язання по податку на додану вартість в сумі 38983 грн. (основний платіж – 25989 грн., штрафні (фінансові) санкції-12994 грн.). В решті постанову господарського суду Львівської області залишено без змін.

Скасовуючи в частині відмови в позові постанову суду першої інстанції, апеляційний господарський суд виходив з того, що понесені позивачем витрати як компенсація вартості послуг, придбаних ним у ТОВ "Юридично-консалтингова компанія "Консул" та ТОВ "Консалтингова група "Партнер" для подальшого їх використання у власній господарській діяльності, згідно з пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" підлягають включенню до складу валових витрат.

Не погоджуючись з судовим рішенням суду апеляційної інстанції, ДПІ у м. Трускавець оскаржила його в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В касаційній скарзі скаржник, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просить скасувати постанову Львівського апеляційного господарського суду від 26.09.2006 р. та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Позивач у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції – без змін.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, прийшла до висновку, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, з огляду на слідуюче.

Господарськими судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено виїзну документальну перевірку щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків, зборів (обов’язкових платежів) ТОВ "Арко-Трейд" за період з 01.07.2004 року по 30.09.2005 року, за результатами якої складено акт № 268/23-0/32464337 від 30.12.2005 року.

На підставі висновків акту перевірки податковою інспекцією прийнято податкові повідомлення-рішення від 16.01.2006 року № 0000022301/0, яким позивачу визначено податкове зобов’язання по податку на прибуток у сумі 34280 грн., в тому числі основний платіж - 23200 грн., штрафні (фінансові) санкції - 11080 грн. та від 16.01.2006 року № 0000032301/0, яким позивачу визначено податкове зобов’язання по податку на додану вартість у сумі 39583 грн., в тому числі основний платіж - 26389 грн., штрафні (фінансові) санкції - 13194 грн.

Перевіркою встановлено, що позивачем в порушення п. 5.1, пп. 5.3.1, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" неправомірно включено до складу валових витрат в III та IV кварталах 2004 року вартість придбаних скретч-карток мережі "Київстар" та "UMC" для поповнення рахунку мобільних телефонів, оскільки до перевірки не представлено наказу про факт закріплення мобільного телефону за конкретною відповідальною посадовою або службовою особою підприємства, не вказано телефонний номер такого абонента; угоди з відповідною компанією про надання послуг мобільного зв’язку; роздруківок телефонних номерів, які б свідчили про дату, час та назву населеного пункту, з яким проведено розмову та зв’язок таких розмов з основною господарською діяльністю підприємства. Крім того, перевіркою встановлено, що до валових витрат не може бути віднесено витрати по оплаті юридичних та інформаційних послуг згідно договору № 80/ЮП від 01.07.2003 року на загальну суму 45000 грн. та договору від 01.09.2004 року на загальну суму 109000 грн., що не підтверджені відповідними розрахунковими документами.

На підставі вказаного, податковий орган прийшов до висновку, що позивачем завищено валові витрати на суму 92,8 тис. грн. та занижено податок на прибуток на суму 23,2 тис. грн. та відповідно безпідставно віднесено до податкового кредиту з податку на додану вартість суму 26,4 тис. грн. по даних операціях.

Колегія суддів погоджується з правовою позицією суду апеляційної інстанції щодо визнання нечинними спірних податкових повідомлень-рішень, з огляду на слідуюче.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати виробництва та обігу – сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

До складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв’язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.8 цієї статті (пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств").

Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку (пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 даного Закону).

Відповідно до п. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарських операцій, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення.

Згідно п. 1.2 ст. 1 та п. 2.1 ст. 2 "Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88 (z0168-95) та зареєстрованого Міністерством юстиції України 05.06.1995 р. за № 168/704 (z0168-95) первинними документами є письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарськими операціями, в свою чергу, є факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов’язань і фінансових результатів.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, між позивачем та ТОВ "Консалтингова група "Партнер" укладено договір № 80/ЮП від 01.07.2003 року про надання юридично-консультаційних послуг на загальну суму 45000 грн., термін дії договору з 01.07.2003 р. до 01.07.2004 р. Факт виконання даного договору підтверджується актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ОУ-0000052 від 30.03.2004 року та платіжними дорученнями № 625 від 21.08.2004 року та № 942 від 05.01.2005 року.

Крім того, між позивачем та ТОВ "Юридично-консалтингова компанія "Консул" укладеного договір б/н від 01.09.2004 року про надання юридично- консультаційних послуг на загальну суму 109 тис. грн., термін дії договору з 01.09.2004 р. до 01.09.2005 р. Факт виконання даного договору підтверджується актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ОУ-0030/09 від 30.09.2004 року, № ОУ-0030/10 від 31.10.2004 року, № ОУ-0030/12 від 30.12.2004 року, № ОУ-0028/02 від 28.02.2005 року та платіжними дорученнями № 1440 від 26.10.2005 року, № 1267 від 24.06.2005 року, № 2 від 12.01.2005 року та № 1597 від 18.01.2006 року.

На підставі викладеного, колегія суддів погоджується з позицією апеляційного господарського суду, що понесені позивачем витрати як компенсація вартості послуг, придбаних ним у ТОВ "Юридично-консалтингова компанія "Консул" та ТОВ "Консалтингова група "Партнер" для подальшого їх використання у власній господарській діяльності, згідно з пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" підлягають включенню до складу валових витрат, а отже у відповідача не було правових підстав для виключення сплачених позивачем на користь вказаних юридичних осіб коштів зі складу валових витрат, і, відповідно, не було підстав для збільшення бази оподаткування по податку на прибуток та донарахування позивачу цього податку.

Крім того, за результатами перевірки податковий орган дійшов висновку, що позивачем неправомірно до валових витрат у ІІІ-ІV кварталах 2004 року віднесено суму 2000 грн., пов’язану із придбанням скретч-карток мережі "Київстар", "UMC" та карток "Стар-тайм", оскільки у складі основних фондів III групи обліковується один мобільний телефон "Nокіа", за яким не може бути закріплено три телефонні номери різних мереж зв’язку. Також, в акті перевірки зазначено, що при проведенні перевірки позивачем не представлено слідуючих документів і відомостей, а саме: наказу про факт закріплення мобільного телефону за конкретною відповідальною посадовою або службовою особою підприємства, не вказано телефонний номер такого абонента; угоди з відповідальною особою про надання послуг мобільного зв’язку; роздруківок телефонних номерів, які б свідчили про дату, час та назву населеного пункту, з яким проведено розмову, та зв’язок таких розмов з основною господарською діяльністю перевіреного підприємства.

Судами встановлено, що на спростування викладеного в акті перевірки, позивачем надано наказ № 19/1 від 01.10.2003 року "Про використання мобільного зв’язку" та платіжні доручення на придбання скретч-карток. Щодо роздруківки телефонних розмов, то судами зазначено, що вони не передбачені правилами ведення податкового обліку та не є необхідними для зберігання.

Нормами п. 5.3-5.8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) не заборонено відносити до складу валових витрати з послуг мобільного зв’язку, що підтверджується і змістом п. 5.10 цього Закону, яким не дозволяється установлення додаткових обмежень щодо віднесення платником податку витрат до складу валових витрат, крім тих, що зазначені в цьому Законі.

Таким чином, судами зроблено обґрунтований висновок, що у відповідності до п. 5.3-5.8 ст. 5 та ст. 11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" позивачем правомірно віднесено до валових витрат суму 2000 грн. вартості послуг мобільного зв’язку.

У відповідності до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг) (пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість").

Враховуючи те, що судом апеляційної інстанції встановлено правомірність віднесення ТОВ "Арко-Трейд" до валових витрат суми 92,8 тис. грн. по спірних операціях, то відповідно останнім правомірно віднесено до податкового кредиту з податку на додану вартість суму 26,4 тис. грн., а тому податковим органом безпідставно донараховано податок на додану вартість у сумі 26389 грн.

З огляду на наведене, колегія суддів приходить до висновку, що суд апеляційної інстанції правильно вирішив спір, ухвалене ним по справі судове рішення відповідає нормам матеріального та процесуального права, а тому передбачені законом підстави для його скасування чи зміни відсутні.