Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі суддів:

Фадєєвої Н.М., Бим М.Є., М.П., Васильченко Н.В., Гордійчук М.П., Леонтович К.Г.

розглянувши в попередньому судовому засіданні адміністративну справу за касаційною скаргою Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва на постанову Київського апеляційного господарського суду від 05 грудня 2006 року у справі №25/288-А за позовом Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва про стягнення штрафних санкцій, -

У липні 2006 року Київське міське відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до суду з позовом до КП УЖГ Дніпровського району м. Києва про стягнення штрафних санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Постановою Господарського суду м. Києва від 11 жовтня 2006 року в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 05 грудня 2006 року рішення суду першої інстанції скасовано, а позов задоволено.

В касаційній скарзі КП УЖГ Дніпровського району м. Києва просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з наступного.

Статтею 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" №875-ХІІ (в редакції, чинної протягом 2005 року) передбачено, що для підприємств (об'єднань), установ, організацій незалежно від форм власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі 4% від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 8 до 25 чоловік - у кількості одного робочого місця.

Зі звіту форми №10-ПІ державно-статистичної звітності, "Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2005 рік" вбачається, що середньооблікова чисельність штатних працівників у відповідача за 2005 рік становила 1453 осіб, відповідно 4-х відсотковий норматив щодо працевлаштування інвалідів протягом 2005 становив 58 робочих місць. У відповідача в 2005 році працювало 16 інвалідів.

Відповідно до статті 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (далі - Закон) підприємства, установи і організації, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, щороку сплачують відділенням Фонду України соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.

Розмір відрахувань визначається виходячи із середньої річної заробітної плати на підприємстві за кожне не зайняте інвалідом робоче місце.

Постановою Кабінету Міністрів України від 28.10.2001 №1767 "Про затвердження Порядку сплати підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів", передбачено, що штрафні санкції сплачуються підприємствами самостійно не пізніше 15 квітня року, що настає за звітним, а у разі несплати стягуються в судовому порядку.

На виконання вимог статті 19 Закону, в якій визначено норматив по створенню робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, щоб підприємство змогло виконати норматив, йому необхідно відповідно до пункту 5 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів (затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995р. № 314 (314-95-п) ) розробити заходи щодо створення робочих місць для інвалідів; зазначати в колективному договорі; інформувати центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Отже, обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів супроводжується його обов'язком щодо:

-вжиття заходів суб'єктом господарювання щодо створення робочих місць для інвалідів;

-визначення суб'єктом господарювання видів цехів, виробництв, дільниць, тощо, на яких може використовуватися праця інвалідів;

-розроблення суб'єктом господарювання інструкцій про робоче місце інваліда;

-повідомлення (інформування) відповідних органів з питань праці та соціальної політики (державної служби зайнятості, до компетенції якої відноситься працевлаштування), органів місцевого самоврядування та громадських організацій інвалідів.

Таким чином, створеним робочим місцем є те, яке введено в дію шляхом працевлаштування інваліда і, зокрема, в силу положень Закону, відповідач зобов'язаний створити робочі місця для праці інвалідів та забезпечити (здійснити всі необхідні дії) їх працевлаштування, а органи працевлаштування - підібрати робоче місце і працевлаштувати інваліда.

Згідно пункту 14 Положення, підприємства інформують державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем не надано доказів того, що ним вживалися заходи щодо здійснення (розроблення) підприємством заходів щодо створення робочих місць для інвалідів; визначення підприємством видів виробництв, де доцільно використовувати працю інвалідів; інформування суб'єктом господарювання державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів, тощо.

Відповідно до пункту 2.1 Інструкції щодо заповнення державної статистичної звітності за формою № 3-ПН "Звіт про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) на потребу в працівниках", затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 06.07.98р. №244 (z0464-98) ( зареєстрована в Міністерстві юстиції України 17.07.1998р. за № 464/2904 (z0464-98) ) звіт за формою № 3-ПН подається підприємствами, незалежно від форми власності і господарювання, місцевому центру зайнятості 28 числа щомісячно; у графі 4 (з графи 2) проставляється наявність вільних робочих місць в рахунок річної броні, встановленої місцевими державними адміністраціями відповідно до статті 5 Закону України "Про зайнятість населення", для працевлаштування громадян, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці, а також для пенсіонерів, учнів, студентів, інвалідів".

Як вбачається із листа Дніпровського районного центру зайнятості від 29.05.2001р. № 1953/24 відповідач надавав звіти до центру зайнятості по формі №3-ПН без зазначення вакансії для інвалідів (вільні вакансії взагалі не вказував).

Таким чином, органи, які визначені в статті 18 Закону, здійснюють працевлаштування інвалідів лише після виконання підприємством заходів по створенню робочих місць для інвалідів та після звернення конкретного підприємстві про направлення осіб з пониженою працездатністю до них на роботу.

Такого звернення до відповідних органів з боку відповідача не було, що зумовило неможливість направлення зазначених осіб відповідними органами.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про обґрунтованість позовних вимог.

Доводи касаційної скарги зазначених висновків суду не спростовують і не дають підстав для висновку, що апеляційним судом при розгляді справи порушено норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, а також допущені порушення норм процесуального права.

Згідно ч.3 ст. 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 220-1, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Касаційну скаргу Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва відхилити, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 05 грудня 2006 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.