Вищий адміністративний суд України у складі:

головуючого-судді Брайка А. І.,

суддів Карася О. В.,

Рибченка О. А.,

Федорова М. О.,

Шипуліної Т. М.,

секретар судового засідання – Міненко О. М.,

розглянувши касаційну скаргу Закритого акціонерного товариства "Універсальна Будівельна Група"

на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 17.04.2006р. у справі № 5/1252-12/214

за позовом Закритого акціонерного товариства "Універсальна Будівельна Група"

до Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення,

за участю представників:

позивача – не з’явились,

відповідача – не з’явились,

Закритим акціонерним товариством "Львівський бетонний завод" подано позов про визнання недійсними податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова від 17.08.2004р. № 0005142320/0/04-23-4/32969756/ про виявлення завищення суми бюджетного відшкодування Закритому акціонерному товариству "Універсальний будівельний холдинг", правонаступником якого є завод, по податку на додану вартість в розмірі 374275 грн.

Постановою Господарського суду Львівської області від 01.12.2005р. у справі № 5/1252-12/214 позов задоволено повністю.

В обґрунтування такого висновку суд першої інстанції зазначив, що позивач правомірно змінив назву на Закрите акціонерне товариство "Львівський бетонний завод", в червні 2004 року задекларував в податковій декларації суму бюджетного відшкодування в розмірі 374275 грн., надав докази правомірного включення до складу податкового кредиту 446169 грн. 68 коп.; в акті перевірки відповідач не зазначив жодного первинного документу на підставі якого позивачем неправомірно сформовано податковий кредит.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 17.04.2006р. постанову від 01.12.2005р. по даній справі скасовано; в позові відмовлено. При цьому в судовому засіданні 10.04.2006р. апеляційний суд здійснив заміну Закритого акціонерного товариства "Львівський бетонний завод" на Закрите акціонерне товариство "Універсальна Будівельна Група" та в постанові зазначив, що останнє є правонаступником заводу.

Підставами відмови в позові судом апеляційної інстанції вказано те, що Законом України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) встановлено прямий зв’язок між сплатою, надходженням до бюджету податку на додану вартість та відшкодування цього податку; докази фактичної надмірної сплати цього податку контрагентами позивач не надав.

Позивач, не погоджуючись з вказаним рішенням суду апеляційної інстанції, подав касаційну скаргу в якій просить його скасувати, залишити в силі постанову суду першої інстанції посилаючись на порушення норм матеріального права, зокрема: пп. 7.2.3. п. 7.2., пп. пп. 7.4.1., 7.4.5. п. 7.4. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість".

Відповідач заперечення на касаційну скаргу не подав.

Перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин справи, Вищий адміністративний суд України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню по слідуючим доводам та мотивам.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, підставою прийняття відповідачем оспорюваного податкового повідомлення-рішення став акт від 17.08.2004р. № 474/23-4/32969756/4590 про наслідки позапланової документальної перевірки по питанню достовірності визначення податкового зобов’язання та податкового кредиту по податку на додану вартість за червень 2004р. в якому зазначено про неподання Закритим акціонерним товариством "Універсальний будівельний холдинг" до перевірки бухгалтерських документів, які б підтверджували право товариства на податковий кредит та суму бюджетного відшкодування в розмірі 374275 грн., зазначену в податковій декларації за червень 2004р.

Відповідно до пп. "а" пп. 7.2.1., абз. 1, 3 пп. 7.2.3., пп. 7.2.4. п. 7.2. ст. Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) (станом на момент здійснення господарських операцій) платник податку зобов’язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: порядковий номер податкової накладної; податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов’язань продавця у двох примірниках; оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг); податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом; право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Згідно п. 1.7. ст. 1, абз. 1 пп. 7.4.1. п. 7.4., абз. 3 пп. 7.5.1. п. 7.5. ст. 7 зазначеного закону податковий кредит – сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов’язання звітного періоду, визначена згідно з цим законом; податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації; датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Слід зазначити, що Закон України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) не ставить право платника податку на податковий кредит в залежність від встановлення факту формування і сплати його контрагентами до Державного бюджету України податкових зобов’язань за господарськими операціями у відповідному податковому періоді.

Відповідно до пп. 7.4.5. п. 7.4. ст. 7 вказаного закону не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг); у разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

При цьому необхідно зазначити, що єдиним випадком неможливості такого включення є відсутність податкової накладної чи митної декларації взагалі.

Відповідно до п. 1.8. ст. 1, пп. 7.7.1., абз. 1, 2 пп. 7.7.3. п. 7.7. ст. 7 вказаного Закону бюджетне відшкодування – сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв’язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим законом; суми податку, що підлягають сплаті до бюджету або відшкодуванню з бюджету, визначаються як різниця між загальною сумою податкових зобов’язань, що виникли у зв’язку з будь-яким продажем товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду, та сумою податкового кредиту звітного періоду; у разі коли за результатами звітного періоду сума, визначена згідно з підпунктом 7.7.1 цієї статті, має від’ємне значення, така сума підлягає відшкодуванню платнику податку з Державного бюджету України протягом місяця, наступного після подачі декларації; підставою для отримання відшкодування є дані тільки податкової декларації за звітний період.

Із зазначених положень слідує про неправомірний висновок апеляційного господарського суду щодо відсутності у позивача права на бюджетне відшкодування податку на додану вартість за червень 2004р., тоді як місцевий господарський суд з посиланням на відповідні матеріали справи обґрунтовано відмітив правильність віднесення позивачем до складу податкового кредиту суми ПДВ в розмірі 446169 грн. 68 коп. за цей період та право останнього на бюджетне відшкодування визначеної в податковій декларації суми у зв’язку з фактом її підтвердження відповідними податковими накладними та сплати ПДВ контрагентам.

За вказаних обставин, наявності порушень норм матеріального права, постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а постанова суду першої інстанції – залишенню в силі як така, що прийнята відповідно до закону і скасована помилково.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 226, 230, 231, 254 КАС України, –

1. Касаційну скаргу Закритого акціонерного товариства "Універсальна Будівельна Група" задовольнити.

Скасувати постанову Львівського апеляційного господарського суду від 17.04.2006р. та залишити в силі постанову Господарського суду Львівської області від 01.12.2005р. у справі № 5/1252-12/214.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена відповідно до вимог ст. ст. 235 – 237, ч. 1 ст. 238 КАС України.