Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Федорова М.О.

суддів: Брайка А.І.

Степашка О.І.

Карася О.В.

Рибченка А.О.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ДПА у Оболонському районі м. Києві на ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 19.12.2006 та постанову господарського суду м. Києва від 11.08.2006

у справі №11/253-А

за позовом ДПА у Оболонському районі м. Києві

до 1.ПП "Атек плюс"

2.ТОВ "Промагросервіс"

про визнання угоди недійсною

ДПА у Оболонському районі м. Києві звернулась до господарського суду міста Києва з позовом, в якому просить визнати договір підряду від 08.04.03, укладений між ПП "Атекс Плюс" та ПП "Промагросервіс" недійсним на підставі ст. 49 ЦК України УРСР; зобов'язати ПП "Атекс Плюс" повернути ПП "Промагросервіс" кошти, отримані за договором в сумі 22000,00 грн.; стягнути з ПП "Промагросервіс" на користь держави вартість робіт, отриманих згідно договору підряду від 08.04.03 на загальну суму 22000,00грн.

Постановою господарського суду м. Києва від 11.08.06, яку залишено без змін ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 19.12.2006 в позові відмовлено повністю.

Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач оскаржив їх в касаційному порядку. В своїй скарзі просить скасувати оскаржувані рішення та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій при вирішені спору у даній справі не правильно застосовано норми матеріального права.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судом апеляційної інстанції не з'ясовано обставини при вирішені спору у даній справі.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між ПП "Промагросервіс" (замовник) та ПП "Атекс плюс" (підрядник) був укладений договір підряду № 08/04 від 08.04.03. Відповідачем-2 отримано від відповідача-1 податкову накладну № 25 від 18.04.2003 на загальну суму 22000,00 грн., в т.ч. ПДВ 3666,67,00грн. Також факт виконання робіт підтверджується актом прийомки-передачі виконаних робіт від 18.04.03. Кошти за надані послуги ПП "Промагросервіс" перерахувало в повному обсязі, що підтверджується платіжним дорученням № 47 від 31.04.03.

Вказаними документами підтверджується факт виконання договору його сторонами. З боку контрагентів за спірним договором жодних заперечень (зауважень) щодо його виконання не надходило, договір не оскаржувався.

Як вбачається з матеріалів справи, обґрунтовуючи факт укладання відповідачами угоди з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, позивач посилається, зокрема, на умисел відповідача-1 та вказує, що рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 17.05.2005 у справі №2-2495 визнано недійсними установчі документи ПП "Атекс плюс" з моменту передачі права власності на підприємство 13.01.2003 та свідоцтво платника ПДВ з 13.01.2003.

При прийнятті рішення Оболонським районним судом встановлено, що відповідно до установчих документів підприємства засновником ПП "Атекс Плюс" є Куницька Т.В.

Згідно письмових пояснень ОСОБА_1 вона відкрила ПП "Атекс Плюс" з метою заняття торговою діяльністю, але в зв'язку з фінансовими труднощами вирішила продати його, а тому передала право власності на ПП "Атекс Плюс" ОСОБА_2, передавши йому статут, свідоцтво про державну реєстрацію, свідоцтво платника ПДВ, печатку та бухгалтерську документацію, що підтверджується актом прийому-передачі документів від 13.01.03р. В подальшому фінансово-господарською діяльністю ПП "Атекс Плюс" не займалась.

ОСОБА_2. в поясненнях від 20.03.2005 зазначив, що надавав свої документи та ідентифікаційний код для влаштування на роботу та підписав документи, зі змістом яких не був ознайомлений до фінансово-господарської діяльності ПП "Атекс Плюс" не має ніякого відношення. З пояснень вбачається, що ОСОБА_2. не мав мети набуття прав та обов'язків власника ПП "Атекс Плюс".

На момент розгляду справи в суді представники ПП "Атекс Плюс" не звернулись до органів державної реєстрації, перереєстрація не відбулась.

Таким чином, у судовому порядку встановлено, що з моменту виходу зі складу засновників ОСОБА_1 та передачі права власності на ПП "Атекс Плюс", зазначене підприємство використовується невстановленими особами для здійснення незаконної фінансово-господарської діяльності.

Разом з тим, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з думкою судів першої та апеляційної інстанцій про те, що наявність умислу не може бути підтверджена лише рішенням районного суду про визнання установчих документів та свідоцтва платника ПДВ ПП "Атекс плюс" недійсними, оскільки предметом дослідження у цивільній справі була, зокрема, відповідність установчих документів вимогам чинного законодавства, а не наявність протиправного умислу при укладенні угоди, що мала місце під час підприємницької діяльності суб'єкта.

Обставини, встановлені судовим рішенням в цивільній справі, що набрало законної сили, згідно з ч. 1 ст. 72 КАС України не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Отже, висновки, викладені у рішенні Оболонського районного суду м. Києва від 17.05.2005, яким були визнані недійсними з моменту передачі права власності на підприємство установчі документи ПП "Атекс плюс" та свідоцтво платника ПДВ, не є обов'язковими для адміністративного суду.

Таким чином, судова колегія погоджується з висновком судів, що рішення районного суду не звільняє позивача від доведення наявності умислу ПП "Атекс плюс" на укладення угоди, що суперечить інтересам держави та суспільства.

Відповідно до ст. 49 Цивільного кодексу України, якщо угода укладена з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу в обох сторін - у разі виконання угоди обома сторонами - у дохід держави стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання угоди однією стороною з другої сторони стягується дохід держави все одержане нею і все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності ж умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за угодою повинно бути повернуто другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується в дохід держави.

Необхідними умовами для визнання угоди недійсною відповідно до ст. 49 Цивільного кодексу України є її укладання з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків.

Для прийняття рішення зі спору необхідно встановлювати, у чому конкретно виявилась завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення угоди, і хто з її учасників мав намір на досягнення цієї мети. За відсутності таких доказів наявність умислу у юридичної особи не може вважатися встановленою.

Матеріали справи не містять належних доказів на підтвердження того, що факт ухилення від сплати податків конкретними посадовими особами відповідачів встановлений обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.

Відсутні також і докази притягнення до кримінальної відповідальності (за ухилення від оподаткування, фіктивне підприємництво, підроблення документів тощо) осіб, які діяли від імені ПП "Атекс плюс", в т.ч. ОСОБА_2, за прізвищем якого підписано первинні документи ПП "Атекс плюс".

Позивачем не обґрунтовано в чому саме полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладання угоди і чи була вона спрямована на приховування від оподаткування доходів, а також наявність в діях відповідачів вини у формі умислу.

Позивач не надав доказів про те, що внаслідок виконання угоди інтересам держави заподіяні збитки.

Окрім того, колегія суддів погоджується з думкою судів попередніх інстанцій щодо безпідставності посилання позивача в обґрунтування позовних вимог на ст. 49 Цивільного кодексу УРСР з огляду на таке.

1 січня 2004 року, згідно з п. 1 та п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України (435-15) , Цивільний кодекс Української РСР (1540-06) (1540-06) від 18 липня 1963 року втратив чинність. Цивільний кодекс України (435-15) , який набрав чинності, не містить такі публічно-правові наслідки укладення недійсної угоди, які були встановлені ст. 49 Цивільного кодексу УРСР. Цим кодексом скасована відповідальність (правові наслідки) у вигляді публічно-правової санкції - стягнення в доход держави, одержаного однією чи обома сторонами за угодою, за укладення угоди з метою, суперечною інтересам держави та суспільства. Наслідком укладення угоди, яка порушує публічний порядок (ст. 228 Цивільного кодексу України), не є адміністративно-правова конфіскація.

За змістом ч. 2 ст. 5 ЦК України, кодекс має зворотну дію у часі у випадках, коли він пом'якшує або скасовує відповідальність особи. Цивільний кодекс України (435-15) не має норми, яка була б аналогічною, зокрема за наслідками, ст. 49 ЦК УРСР. Разом з тим, Господарський кодекс України (436-15) , який набрав чинності 1 січня 2004 року, містить норми, які за предметом регулювання та встановленими наслідками, співпадають зі ст. 49 ЦК УРСР.

Таким чином, застосування судом при вирішенні спору публічно-правових санкцій, які були встановлені законом, чинним на момент укладення угоди, але відсутні в Цивільному кодексі України (435-15) на момент ухвалення рішення про притягнення до відповідальності, є помилковим.

Згідно з ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України, який набрав чинності з 1 січня 2004 року, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Положення статей 207 та 208 Господарського кодексу України слід застосовувати з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з ч. 1 ст. 203, ч. 2 ст. 215 ЦК України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Органи державної податкової служби, вказані в абзаці першому ст. 10 Закону України "Про державну податкову службу в Україні", можуть на підставі п. 11 цієї статті звертатись до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність. У разі задоволення позову висновок суду про нікчемність правочину має міститись у мотивувальній, а не в резолютивній частині судового рішення.

Санкції застосовуються за вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Разом з тим, за змістом ч. 1 ст. 208 ГК України застосування цих санкцій можливе лише в разі виконання правочину хоча б однією стороною.

Для застосування санкцій, передбачених ч. 1 ст. 208 Кодексу, необхідним є наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, наприклад, вчинення удаваного правочину з метою приховання ухилення від сплати податків.

Частиною 1 ст. 208 ГК України передбачено застосування санкцій лише судом. Це правило відповідає нормі ст. 41 Конституції України, згідно з якою конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Оскільки санкції, передбачені цією частиною, є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в доход держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, то такі санкції не є цивільно-правовими, а є адміністративно-господарськими як такі, що відповідають визначенню ч. 1 ст. 238 ГК України. Тому такі санкції можуть застосовуватись лише протягом строків, встановлених ст. 250 ГК України.

Згідно з частиною третьою статті 211 Кодексу адміністративного судочинства України підставами касаційного оскарження є порушення судом норм матеріального чи процесуального права.

Оскільки оскаржувані судові рішення постановлено судами з додержанням норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу.

Враховуючи вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу ДПА у Оболонському районі м. Києві на ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 19.12.2006 та постанову господарського суду м. Києва від 11.08.2006 у справі №11/253-А слід відхилити, а судові рішення першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.

Керуючись ст.ст. - 220-1, 221, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

Касаційну скаргу ДПА у Оболонському районі м. Києві відхилити.

Ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 19.12.2006 та постанову господарського суду м. Києва від 11.08.2006 у справі №11/253-А залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.