к-5460/06 Про неправомірні дії посадових осіб прокуратури - 05.05.2008 Прийняття

провівши в порядку касаційного провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою адвоката ОСОБА_1 в інтересах підзахисного ОСОБА_2 на ухвалу апеляційного суду Одеської області від 24 липня 2003 року у справі за скаргою адвоката ОСОБА_1 на неправомірні дії посадових осіб прокуратури Одеської області, -

У травні 2003 року адвокат ОСОБА_1 звернувся до суду в порядку Глави 31-А ЦПК України 1963 (1501-06) року із зазначеною скаргою в якій вказував, що заявлені ним клопотання про направлення підзахисного ОСОБА_2 на психіатричне обстеження у стаціонарних умовах психіатричної лікарні із застосуванням комп'ютерної томографії мозку та про надання йому бачення з родичами були залишені старшим слідчим прокуратури Одеської області та прокурором Одеської області без розгляду.

Вважаючи вказану бездіяльність неправомірною, заявник просив суд зобов'язати прокуратуру Одеської області задовольнити вказані клопотання.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 15 квітня 2003 року скаргу ОСОБА_1. було задоволено частково. Визнано неправомірною відмову прокуратури Одеської області в задоволенні клопотання ОСОБА_1. про направлення обвинуваченого на стаціонарне психіатричне обстеження та зобов'язано суб'єкта оскарження направити ОСОБА_2 на медичне психіатричне обстеження в умовах стаціонару.

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 24 липня 2003 року апеляційну скаргу прокуратури Одеської області задоволено та скасовано рішення суду першої інстанції, а провадження по справі закрито.

Не погоджуючись із зазначеною ухвалою апеляційного суду, ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду України з касаційною скаргою в порядку визначеному ЦПК України 1963 (1501-06) року, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, просив вказане судове рішення скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Листом Верховного Суду України від 04.10.2005 р. на підставі п. 10 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) зазначену касаційну скаргу зі справою було передано до Вищого адміністративного суду України для вирішення в порядку касаційного провадження.

Заслухавши доповідача, проаналізувавши правильність застосування судами норм процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено і це вбачається з матеріалів справи, що в січні-лютому 2002 року адвокат ОСОБА_1 звертався до слідчого прокуратури Одеської області із клопотаннями в інтересах підзахисного про направлення його на психіатричне обстеження у стаціонарних умовах, про направлення на медичне обстеження із застосуванням комп'ютерної томографії мозку та про надання побачення з родичами.

Проте жодне із заявлених клопотань суб'єктом оскарження не було вирішено.

Суд першої інстанції частково задовольняючи скаргу ОСОБА_1 в порядку передбаченому ст.ст. - 248-6, - 248-7 ЦПК України 1963 року, виходив з того, що суб'єкт оскарження допустив бездіяльність щодо розгляду заяви скаржника, таким чином порушивши надане обвинуваченому та його захиснику право заявляти клопотання, встановлене ст.ст. 48, 142 КПК України.

Проте з таким висновком обґрунтовано не погодилась колегія суддів апеляційного суду, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 1 Кримінально-процесуального кодексу України, призначенням цього Кодексу є визначення порядку провадження у кримінальних справах.

Статтею 2 визначені завдання кримінального судочинства, якими, крім іншого, є охорона прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб, які беруть в ньому участь.

Відповідно до вимог ст. 236 КПК України, скарга на дії прокурора при проведенні ним досудового слідства або окремих слідчих дій у справі подається вищестоящому прокуророві, який її розв'язує в порядку і в строки, що передбачені статтями 234 і 235 цього Кодексу.

Дії прокурора можуть бути оскаржені до суду.

Скарги на дії прокурора розглядаються судом першої інстанції при передньому розгляді справи або при розгляді її по суті, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

У зв'язку з цим слід зазначити, що захист прав і свобод людини не може бути надійним без надання їй можливості при розслідуванні кримінальної справи оскаржити до суду окремі процесуальні акти, дії чи бездіяльність органів дізнання, попереднього слідства і прокуратури. Але таке оскарження може здійснюватись у поряду, встановленому КПК України (1001-05) , оскільки діяльність посадових осіб, як і діяльність суду, має свої особливості, не належить до сфери управлінської і не може бути предметом оскарження в порядку, визначеному главою 31-А ЦПК України (1618-15) .

За таких обставин колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками суду апеляційної інстанцій про неможливість розгляду даної скарги в порядку Глави 31-А ЦПК України 1963 (1501-06) року.

За змістом статей 2, 17 Кодексу адміністративного судочинства України спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності належать до компетенції адміністративних судів, крім випадків, коли такі справи підлягають розгляду в порядку кримінального судочинства.

Оскільки Цивільний процесуальний кодекс України 1963 (1501-06) року не передбачав можливості розгляду спорів про бездіяльність учасників кримінального процесу в ході досудового слідства, то такі спори належить розглядати в порядку кримінального судочинства.

Встановлено і це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувана ухвала апеляційного суду постановлена з дотриманням норм процесуального права.

Приведені в касаційній скарзі доводи зазначені висновки судів не спростовують і зводяться до незгоди з ними.

Відповідно до ст. 86 КАС України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ч.1 ст. 224 КАС України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо відсутні порушення норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст.ст. 220, - 220-1, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Касаційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а ухвалу апеляційного суду Одеської області від 24 липня 2003 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту підписання і оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ст. 237 КАС України.