Підприємство "Бенефіс" Харківської обласної ради "Союзу організацій інвалідів України" (надалі, позивач, підприємство "Бенефіт"), звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до Державної податкової інспекції у Фрунзенському районі м. Харкова (надалі, відповідач, ДПІ у Фрунзенському районі м. Харкова) про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень від 12.04.2005 р. №0001292310/0 та від 12.05.2005 р. № 0001292310/1, якими у позивача встановлено завищення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за грудень 2004р. та лютий 2005р. в загальній сумі 1 940 290 грн.

Рішенням господарського суду Харківської області від 05.07.2005 р. (суддя Мамалуй О.О.), яке залишено без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 11.08.2005р. (судова колегія у складі: головуючий суддя: Філатов Ю.М., судді: Івакіна В.О., Сіверін В.І.) позовні вимоги задоволено. Визнано недійсними податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Фрунзенському районі м. Харкова від 12.04.2005 р. №0001292310/0 та від 12.05.2005 р. № 0001292310/1, стягнено з ДПІ у Фрунзенському районі м. Харкова 203,00 грн. судових витрат.

Вказані судові рішення мотивовано тим, що судами встановлено, що позивач має дозвіл на право користування пільгою з податку на додану вартість, виданий у порядку, встановленому пп. 5.2.1 п.5.2 ст. 5 Закону України "Про податок на додану вартість", тому застосування нульової ставки з податку на додану вартість, в порядку передбаченому пп.6.2.8 п.6.2 ст. 6 вказаного закону є правомірним.

Крім того, судами першої та апеляційної інстанцій було постановлено висновок про те, що оскільки у даній нормі закону не встановлено прямої заборони на використання орендованого майна для виробництва та виготовлення товару, то висновки відповідача, щодо відсутності у підприємства "Бенефіт" пільги, передбаченої пп.6.2.8 п.6.2 ст. 6 Закону України "Про податок на додану вартість", в зв’язку із виробництвом цукру з використання основних засобів ВАТ "Новоіванківський цукровий завод", є неправомірними.

Також, господарські суди першої та апеляційної інстанцій визнали немотивованими посилання відповідача щодо завищення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за листопад 2004р., оскільки даний період не був предметом перевірки проведеної ДПІ у Фрунзенському районі та у спірному акті перевірки висновки щодо даного періоду відсутні.

Не погоджуючись із такими судовими рішеннями ДПІ у Фрунзенському районі м. Харкова, звернулась до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою в якій, з підстав порушення господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, а саме п. 4.2 ст.4, пп. 6.2.8 п. 6.2 ст. 6 Закону України "Про податок на додану вартість" та процесуального права ч. 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, просить скасувати судові рішення господарських судів попередніх інстанцій прийняті у справі №А-27/252-05 та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Позивач надав відзив на вказану касаційну скаргу, у якому проти доводів останньої заперечує з підстав необгрунтованості останніх та просить у її задоволенні відмовити.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 09.11.2005р. у справі № А-27/252-05, у зв’язку із вступом в законну силу Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , вказана касаційна скарга разом із матеріалами справи № А- А-27/252-05 передана для розгляду до Вищого адміністративного суду України за підвідомчістю.

Позивач надав до адміністративного суду касаційної інстанції заперечення на касаційну скаргу ДПІ у Фрунзенському районі м. Харкова, у яких доводи останньої вважає необгрунтованими та просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення – без змін.

Відповідно до ч. 1 та. ч. 2 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Господарськими судами першої та апеляційної інстанцій встановлено наступне:

ДПІ у Фрунзенському районі м. Харкова відповідно до п п "б" п п 4.2.2 ст. 4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" прийнято податкове повідомлення-рішення №0001292310/0 від 12.04.2005 р. про завищення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі1 940290,00 грн.

Вказане податкове повідомлення-рішення було оскаржене позивачем у адміністративному порядку за результатами якого податкове повідомлення-рішення від 12.04.2005 р. № 0001292310/0 залишено без змін, а скарга підприємства "Бенефіт" без задоволення, а також останньому було надіслано нове податкове повідомлення-рішення №0001292310/1 від 12.05.2005 року, яким встановлено завищення суми бюджетного відшкодування відповідно до первинного податкового повідомлення-рішення, однак змінено ознаки типу відшкодування за лютий 2005 р.

Названі податкові повідомлення-рішення прийняті на підставі висновків акту перевірки № 424/32949551/23-162 від 08 04 2005 р. "Про результати планової документальної перевірки дотримання вимог податкового та валютного законодавства Підприємства "Бенефіт" Харківської обласної ради "Союзу організацій інвалідів України" за період з 07.05.2004р. по 31.12.2004р.

Даним актом зокрема встановлено порушення позивачем вимог п. 4.2 ст. 4, пп.6.2.8 п. 6.2 ст. 6, пп. 7.2.1, пп. 7.2.6 п.7.2, пп. 7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" в результаті чого позивачу зменьшено бюджетне відшкодування з податку на додану вартість (із врахуванням зменьшення згідно висновків акту перевірки. від 31.01.2005р. № 133/23-162/32949551 на 7994,00грн) у розмірі 315302,00грн.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників відповідача, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга ДПІ у Фрунзенському районі м. Харкова задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Відповідно до пп.6.2.8 п. 6.2 ст. 6 Закону України "Про податок на додану вартість" (із врахуванням змін та доповнень) податок за нульовою ставкою обчислюється щодо операцій з: поставки товарів (робіт, послуг), за винятком підакцизних товарів, грального бізнесу, покупних товарів підприємствами та організаціями громадських організацій інвалідів, визначеними у підпункті 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 цього Закону.

За змістом пп. 5.2.1 п. 5.2 статті 5 вазаного закону встановлено, що звільняються від оподаткування операції з: поставки товарів (робіт, послуг), за винятком підакцизних товарів, грального бізнесу, покупних товарів підприємствами та організаціями громадських організацій інвалідів, майно яких є їх власністю, де кількість інвалідів, які мають там основне місце роботи, становить протягом попереднього звітного періоду не менше 50 відсотків загальної чисельності працюючих, і за умови, що фонд оплати праці таких інвалідів становить протягом попереднього звітного періоду не менше 25 відсотків суми загальних витрат на оплату праці, що відносяться до складу валових витрат виробництва (обігу).

Господарськими судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивач має дозвіл на право користування пільгою з податку на додану вартість, виданий у порядку, передбаченому пп.5.2.1 п.5.2 ст 5 Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) .

Крім того, судами зазначено, що на підприємстві "Бенефіт" за період, коли підприємство користувалося пільгами, чисельність інвалідів становила більш ніж 50 %, а фонд оплати праці таких інвалідів становив більш ніж 25%. Інваліди перебували з підприємством в трудових відносинах, що підтверджується відомостями нарахування та виплати заробітної плати, табелями обліку робочого часу.

Таким чином, судова колегія Вищого адміністративного суду України погоджується із правовою позицією господарських судів першої та апеляційної інстанцій щодо відсутності порушення позивачем п.6.2.8 п. 6.2 ст. 6 Закону України "Про податок на додану вартість".

Крім того, судова колегія Вищого адміністративного суду України погоджується із висновком господарських судів першої та апеляційної інстанцій щодо правомірності віднесення позивачем до складу валових витрат витрати по оплаті праці фізичних осіб, що перебувають з позивачем у трудових відносинах на суму 32 697,00 грн., відповідно до пп.5.б.1 п5.6 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", а саме.

Згідно вказаного вище пп.5.б.1 п.5.6 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", встановлено, що з урахуванням норм пункту 5.3 цієї статті до складу валових витрат платника податку відносяться витрати на оплату праці фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку (далі - працівники), які включають витрати на виплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат, виходячи з тарифних ставок, у вигляді премій, заохочень, відшкодувань вартості товарів (робіт, послуг), витрати на виплату авторських винагород та виплат за виконання робіт (послуг), згідно з договорами цивільно-правового характеру, будь-які інші виплати в грошовій або натуральній формі, встановлені за домовленістю сторін (крім сум матеріальної допомоги, які звільняються від оподаткування згідно з нормами закону, що регулює питання оподаткування доходів фізичних осіб (законодавства, що встановлює правила оподаткування прибутковим податком з громадян).

Так, зокрема у судових рішеннях зазначено, що п 2.11 спірного акту перевірки вказано, що заробітна плата нараховується кожен місяць, згідно штатного розкладу та табелю обліку робочого часу.

Крім того, у судових рішеннях зроблено обгрунтоване посилання на наказ Держкомстату України від 27 травня 1996 року №144 для ведення записів розрахунків з працівниками з нарахування зарплати, утримання податків, внесків тощо, передбачені розрахункова відомість (форма № П-50) або Особовий рахунок (форма № 11-54).

Таким чином, оскільки нарахування та виплати заробітної плати інвалідам здійснювалися за відомостями нарахування та виплати заробітної плати на підставі табелів обліку робочого часу, звітами за кожен місяць про виконану роботу, то відповідач дійшов помилкового висновку про те, що фонд оплати праці складає меньше 25 % суми загальних витрат на оплату праці.

Також, судами першої та апеляційної інстанцій обгрунтовано зазначено, що у пп.5.2.1 п.5.2 ст.5 та пп. 6.2.8 п.6.2 ст. 6 Закону України "Про податок на додану вартість" не зазначено про необхідність укладення колективного договору.

За таких обставин, судами обгрунтовано встановлено, що відповідачем неправомірно знято з валових витрат 35,1 тис гривень, які складаються з сум заробітної плати інвалідів, що знаходилися в трудових відносинах з підприємством та сум страхового збору.

В частині висновків акту перевірки щодо порушення підприємством "Бенефіт" пп. 6.2.8 п.6.2 ст. 6 Закону України "Про податок на додану вартість", з підстав використання орендованих основних фондів ВАТ "Новоіванківський цукронвий завод", судова колегія Вищого адміністративного суду України дійшла наступних висновків.

Відповідно пп. 6.2.8 п.6.2 ст. 6 Закону України "Про податок на додану вартість" податок за нульовою ставкою обчислюється щодо операцій з продажу товарів (робіт, послуг), за винятком підакцизних товарів, грального бізнесу, покупних товарів підприємствами та організаціями громадських організацій інвалідів, визначеними у підпункті 5 2 1 пункту 5 2 статті 5 цього Закону.

Як правильно зазначено судами першої та апеляційної інстанцій, що за змістом вказаної норми закону не передбачено, що право платника податку на користування даною пільгою нівелюється у зв’язку із залученням орендованих основних фондів та виготовлення товару у замкнутому виробничому циклі лише власними силами.

Крім того, судова колегія Вищого адміністративного суду України бере до уваги, що згідно зі ст. 1 Закону України "Про підтвердження відповідності", виробник - юридична або фізична особа - суб'єкт підприємницької діяльності, відповідальна за проектування, виготовлення, пакування та маркування продукції незалежно від того, виконуються зазначені операції самою цією особою чи від її імені.

На цій підставі, судова колегія Вищого адміністративного суду України вважає правомірним висновок господарських судів першої та апеляційної інстанцій про те, що робота по прийманню, зберіганню, транспортуванню та переробці цукрового буряка до отримання сиропу здійснювана ВАТ "Новоіванівський цукровий завод" на договірних засадах не є свідченням, що ВАТ "Новоіванівський цукровий завод" є виробником цукру, оскільки нормами чинного законодавства не встановлюється також, що виробник не може здійснювати виробництво продукції у орендованих приміщеннях та на орендованому обладнанні.

В частині встановлення порушення позивачем п. 4.2 ст. 4 Закону України "Про податок на додану вартість", судова колегія Вищого адміністративного суду України погоджується із правовою позицією господарських судів першої та апеляційної інстанцій, з огляду на таке.

Пунктом 4.2. ст. 4 вказаного закону передбачено, що у разі поставки товарів (робіт, послуг) без оплати або з частковою оплатою їх вартості коштами у межах бартерних (товарообмінних) операцій, здійснення операцій з безоплатної передачі товарів (робіт, послуг), натуральних виплат у рахунок оплати праці фізичним особам, що перебувають у трудових відносинах з платником податку, передачі товарів (робіт, послуг) у межах балансу платника податку для невиробничого використання, витрати на яке не відносяться до валових витрат виробництва (обігу) і не підлягають амортизації, а також пов'язаній з продавцем особі чи суб'єкту підприємницької діяльності, який не зареєстрований як платник податку, база оподаткування визначається виходячи з фактичної ціни операції, але не нижчої за звичайні ціни.

Як встановлено вище, позивач правомірно застосовував пільгу, передбачену пп.6.2.8 п. 6.2 ст. 6 Закону України "Про податок на додану вартість", з огляду на що, позивачем правила формування бази оподаткування податком на додану вартість не порушено.

Як встановлено у ході розгляду справи господарськими судами першої та апеляційної інстанцій, в акті перевірки зазначається про перевірку з питань правомірності відшкодування податку на додану вартість за жовтень та за грудень 2004р та нічого не зазначено, щодо перевірки з питань правомірності відшкодування податку на додану вартість за листопад 2004р (зазначене питання не було предметом перевірки). В податкових повідомленнях-рішеннях № 0001292310/0 від 12 04 2005р та № 0001292310/1 від 12 05 2005 року є посилання на акт документальної перевірки №424/32949551/23-162 від 08 04 2005р., який, однак, не має ніякого відношення до відшкодування з податку на додану вартість за листопад 2004р. У податковому повідомленні-рішенні № 0001292310/0 від 12.04.2005р. вказано, що звітним періодом за який виявлено завищення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість Підприємством "Бенефіт" є лютий 2005р, а перевірка здійснювалася за період з 07.05.2004р. по 31.12.2004р.

Також, судова колегія Вищого адміністративного суду України бере до уваги наступні встановлені судами попередніх інстанцій обставини, у податковому повідомленні-рішенні № 0001292310/0 від 12.04.2005р. вказано, що звітним періодом за який позивач заявив бюджетне відшкодування податку на додану вартість є лютий 2005 р. з ознакою типа відшкодування "2"-по експортному відшкодуванню, однак судами дане твердження спростовано, оскільки підприємство "Бенефіт" експортними операціями у вказаному періоді не займалось та не має відшкодування за лютий 2005р.

Таким чином, судова колегія Вищого адміністративного суду України підтверджує, що при прийнятті спірних судових рішень у справі № А-27/252-05 господарський суд Харківської області та Харківський апеляційний господарський суд дійшли вичерпних юридичних висновків щодо встановлених обставин справи і правильно застосували до спірних правовідносин сторін норми матеріального права.

За таких обставин, касаційна скарга ДПІ у Фрунзенському районі м. Харкова підлягає залишенню без задоволення, а рішення господарського суду Харківської області від 05.07.2005 року та постанова Харківського апеляці йного господарського суду від 11.08.2005 року у справі № А-27/252-05 – без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Фрунзенському районі м. Харкова на рішення господарського суду Харківської області від 05.07.2005 року та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 11.08.2005 року у справі № А-27/252-05 залишити без задоволення

2. Рішення господарського суду Харківської області від 05.07.2005 року та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 11.08.2005 року у справі № А-27/252-0 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та не може бути оскаржена, крім випадків, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.