Колегія суддів

Вищого адміністративного суду України в складі:

Головуючого – Харченка В.В., суддів – Васильченко Н.В., Гончар Л.Я., Кравченко О.О., Шкляр Л.Т., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу закритого акціонерного товариства "Волинський шовковий комбінат" на постанову Господарського суду Волинської області від 19 червня 2006 року та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 8 листопада 2006 року у справі за позовом закритого акціонерного товариства "Волинський шовковий комбінат" до Волинського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності про визнання нечинним рішення, -

Постановою Господарського суду Волинської області від 19 червня 2006 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 8 листопада 2006 року було відмовлено у задоволенні позову закритого акціонерного товариства "Волинський шовковий комбінат" до Волинського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності про визнання нечинним рішення Волинського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності № 130/07000 від 03.06.2005 року про застосування та зарахування до бюджету Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, відображення у звіті (Ф4-ФСС з ТВП) сум фінансових (штрафних) санкцій, неправомірних витрат, донарахованих сум внесків та пені за порушення законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, яким не прийнято до заліку суму витрат в розмірі 3 706 грн. та штрафні санкції в розмірі 1 853 грн. 00 коп.

Не погоджуючись з зазначеними судовими рішеннями ЗАТ "Волинський шовковий комбінат" звернулося з касаційною скаргою, у якій просить постанову Господарського суду Волинської області від 19 червня 2006 року та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 8 листопада 2006 року скасувати, прийняти рішення про задоволення позову.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Прийняття оскаржуваного рішення вмотивовано тим, що позивачем, при нарахуванні допомоги по вагітності та пологах розрахунок днів, за які належить виплата такої допомоги, а також розрахунок середньоденного заробітку, а саме розрахунок проводився за фактично відпрацьовані дні, а оплата - за всі робочі дні згідно календаря, що є порушенням п. 2 Порядку оплати перших п'яти днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов'язаної з нещасним випадком на виробництві.

Згідно з п. 20 Порядку обчислення середньої заробітної плати (доходу) для розрахунку виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 1266 від 26.09.2001 року (1266-2001-п) , сума страхових виплат застрахованій особі розраховується шляхом множення суми денної (годинної) виплати на кількість днів (годин), які підлягають оплаті.

За твердженнями позивача при здійсненні розрахунку страхових виплат товариство керувалося абзацом 2 п. 14 вищезазначеного Порядку, де передбачено, що середньоденна заробітна плата (дохід) обчислюється шляхом ділення нарахованої за розрахунковий період заробітної плати (оподатковуваного доходу), з якої сплачувалися страхові внески, на кількість відпрацьованих робочих днів у розрахунковому періоді.

Згідно з позицією відповідача позивач мав користуватися абзацом третім даної правової норми, згідно з яким середньоденна заробітна плата (дохід) обчислюється шляхом ділення нарахованої за розрахунковий період заробітної плати (оподатковуваного доходу), з якої сплачувалися страхові внески на кількість календарних днів за розрахунковий період (без урахування святкових і неробочих днів, установлених законодавством) - за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням на випадок безробіття, для осіб, робочий час яких у зв'язку з особливостями умов праці не піддається точному обліку, для осіб, які робочий час розподіляють на свій розсуд (робота вдома, страховий агент тощо), та для добровільно застрахованих осіб за усіма видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Судом апеляційної інстанції на підставі аналізу поданих позивачем документів, зокрема графіків та табелів роботи на підприємстві було встановлено, що, мали місце випадки неповного робочого тижня.

Також суд апеляційної інстанції послався на те, що позивачем не було надано доказів встановлення неповного робочого тижня або неповного робочого дня працівникам.

З огляду на викладене є вірним висновок судів першої та апеляційної інстанцій про неможливість застосування абзацу 2 пункту 14 Порядку обчислення середньої заробітної плати (доходу) для розрахунку виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 1266 від 26.09.2001 (1266-2001-п) року.

Відповідно до ч.3 ст. 220-1 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що при розгляді справи допущено неправильне застосування норм матеріального чи порушення норм процесуального права, які передбачені ст.ст. 225- 229 КАС України як підстави для зміни, скасування судового рішення, залишення позовної заяви без розгляду або закриття провадження у справі.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід відхилити, оскільки судове рішення суду апеляційної інстанцій постановлене з додержанням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги висновок суду не спростовують, підстави для призначення справи до розгляду в судовому засіданні відсутні.

Керуючись ст. 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , колегія суддів, -

Касаційну скаргу закритого акціонерного товариства "Волинський шовковий комбінат" відхилити, постанову Господарського суду Волинської області від 19 червня 2006 року та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 8 листопада 2006 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення, і оскарженню не підлягає.