Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого судді - Харченка В.В.

Суддів - Васильченко Н.В.,

Гончар Л.Я.,

Кравченко О.О.,

Шкляр Л.Т.

провівши в порядку касаційного провадження попередній розгляд адміністративної справи за касаційною скаргою Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Господарського суду Луганської області від 10.10.2006 року та ухвалу Луганського апеляційного господарського суду від 04.12.2006 року по справі №3/391ад за позовом Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до ВАТ "Титан" про стягнення 14862 грн. 76 коп., -

У серпні 2006 року Луганське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось з позовом до ВАТ "Титан" про стягнення 14862 грн. 76 коп. - суми несплачених штрафних санкцій за невиконання у 2004 році 4% нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, передбаченого ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".

Постановою Господарського суду Луганської області від 10.10.2006 року, залишеною без змін ухвалою Луганського апеляційного господарського суду від 04.12.2006 року, в позові відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням судів Луганське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України.

У касаційній скарзі, посилаючись на порушення норм матеріального права позивач ставить питання про скасування постанови Господарського суду Луганської області від 10.10.2006 року та ухвали Луганського апеляційного господарського суду від 04.12.2006 року та прийняття рішення про задоволення позовних вимог.

Так, скаржник вважає, що апеляційним судом помилково застосовано до даних правовідносин норми ст. 250 Господарського кодексу України, а саме на його думку платежі до Фонду соціального захисту інвалідів набули статусу адміністративно-господарських санкцій з 01.01.2006 року, з моменту набрання чинності Законом України №2960 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо професійної та трудової реабілітації інвалідів" від 06.10.2005 року.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції, з яким погодилась колегія суду апеляційної інстанції, виходив з того, що, враховуючи положення ст. 250 Господарського кодексу України, термін застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, сплив.

Відповідно до ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (далі – Закон), для підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 15 до 25 чоловік – у кількості одного робочого місця, якщо інше не передбачено законом.

Судами встановлено, що відповідач згідно поданої держаної звітності "Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів" (форма №10-ПІ поштова річна) за 2004 рік повинен був створити у 2004 році 4 робочих місця для працевлаштування інвалідів (відповідно до середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу 102 особи), а фактично на підприємстві не працевлаштовано жодного інваліда. Таким чином, відповідачем не було виконано в повному обсязі нормативу по створенню робочих місць для інвалідів в кількості 4 осіб.

Згідно вимог ст. 20 Закону, підприємства (об’єднання), установи і організації незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж встановлено нормативом, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об’єднані), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом. У зв’язку з цим, до відповідача повинні були нараховані штрафні санкції у розмірі 14862 грн. 76 коп.

У відповідності із приписами п.4 "Порядку сплати підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів", затвердженого Постановою КМУ від 28.12.2001р. № 1767 (1767-2001-п) , відповідач у даному випадку повинен був самостійно сплатити штрафні санкції за нестворення 4 робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2004 році до 15.04.2005р., що зроблено не було.

Отже, факт вчинення відповідачем господарського правопорушення станом на 15.04.2005р. був очевидним для позивача.

Ця дата є днем виявлення Фондом порушення відповідача щодо своєчасного перерахуванням сум штрафних санкцій за недодержання ним нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.

Згідно зі статтею 2 Господарського кодексу України учасниками відносин у сфері господарювання є суб’єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб’єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.

Статтею 19 цього Кодексу визначено, що держава здійснює контроль і нагляд за господарською діяльністю суб’єктів господарювання в тому числі у сфері фінансових, кредитних відносин, валютного регулювання та податкових відносин – за додержанням суб’єктами господарювання кредитних зобов’язань перед державою і розрахункової дисципліни, додержанням вимог валютного законодавства, податкової дисципліни. При цьому органи державної влади і посадові особи, уповноважені здійснювати державний контроль і державний нагляд за господарською діяльністю, їх статус та загальні умови і порядок здійснення контролю і нагляду визначаються законами.

Види адміністративно-господарських санкцій, передбачені статтею 239 Господарського кодексу України, а саме органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень та у порядку, встановленому законом, можуть застосовувати до суб’єктів господарювання такі адміністративно-господарські санкції: вилучення прибутку (доходу); адміністративно-господарський штраф; стягнення зборів (обов’язкових платежів); зупинення операцій за рахунками суб’єктів господарювання; застосування антидемпінгових заходів; припинення експортно-імпортних операцій; застосування індивідуального режиму ліцензування; зупинення дії ліцензії (патенту) на здійснення суб’єктом господарювання певних видів господарської діяльності; анулювання ліцензії (патенту) на здійснення суб’єктом господарювання окремих видів господарської діяльності; обмеження або зупинення діяльності суб’єкта господарювання; скасування державної реєстрації та ліквідація суб’єкта господарювання; інші адміністративно-господарські санкції, встановлені цим Кодексом та іншими законами.

Таким чином до правовідносин між роботодавцями та відділеннями Фонду про стягнення адміністративно-господарських санкцій застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.

Згідно із приписами ст. 250 ГК України адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Суди попередніх інстанцій вірно вважали можливим застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій саме в межах шестимісячного строку, так як строк в один рік додатково враховується лише за умови не виявлення Фондом з якихось причин факту вчинення правопорушення, наприклад, через неподання підприємством встановлених форм звітності.

Враховуючи викладене, адміністративно-господарські санкції за недодержання відповідачем нормативів робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів могли бути застосовані лише в межах строку з 16.04.2005р. по 16.10.2005р.

Позов про стягнення з відповідача по даній справі заявлено 23.08.2006р., тобто із пропуском шестимісячного строку з дня виявлення правопорушення.

Згідно ч. 3 ст. 211 Кодексу адміністративного судочинства України підставами касаційного оскарження судового рішення є порушення судом норм матеріального чи процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Встановлено і це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване рішення ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права та відсутні передбачені ст. 227 КАС України підстави для його обов'язкового скасування.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне відмовити у задоволенні касаційної скарги.

Керуючись ст.ст. 220, - 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Касаційну скаргу Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів – залишити без задоволення, а постанову Господарського суду Луганської області від 10.10.2006 року та ухвалу Луганського апеляційного господарського суду від 04.12.2006 року – без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.