22-а-1163/09 Про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення - 24.02.2009 Прийняття

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду в м. Харкові адміністративну справу за апеляційною скаргою Кременчуцької об’єднаної державної податкової інспекції на постанову Господарського суду Полтавської області від 25.09.2008 по справі № 9/82, -

05.05.2008 Відкрите акціонерне товариство "Кременчуцький завод дорожніх машин"(далі по справі –позивач ВАТ "Кременчуцький завод дорожніх машин") звернулося до суду з позовом до Кременчуцької об’єднаної державної податкової інспекції (далі по справі – відповідач), в якому просило суд визнати нечинним податкове повідомлення-рішення Кременчуцької об’єднаної державної податкової інспекції № 0000042302/028 від 21.04.2008 року.

Постановою Господарського суду Полтавської області від 25.09.2008 по справі № 9/82 задоволені позовні вимоги.

Визнано нечинним податкове повідомлення-рішення Кременчуцької об’єднаної державної податкової інспекції від 21.04.2008 року № 0000042302/028, за якими Відкритому акціонерному товариству "Кременчуцький завод дорожніх машин"зменшено суму бюджетного відшкодування ПДВ на 173833,00 грн. з зобов’язанням сплатити суму ПДВ в розмірі 73 464, 86 грн., яка була фактично відшкодована, та штрафну фінансову санкцію в розмірі 36 732,43 грн.

Відповідач, Кременчуцька об’єднана державна податкова інспекція, подав апеляційну скаргу, в якій просив суд постанову Господарського суду Полтавської області від 25.09.2008 по справі № 9/82 скасувати та прийняти нову, якою в задоволенні позовних вимог ВАТ "Кредмаш"відмовити повністю.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги, відповідач посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Відповідач зазначив, що Законом України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) встановлений прямий взаємозв’язок між сплатою, надходженням до бюджету податку на додану вартість та відшкодування такого податку. За змістом Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) , право на відшкодування виникає лише при фактичній надмірній сплаті податку на додану вартість, а не з самого факту існування зобов’язання по сплаті податку на додану вартість в ціні товару. Відповідач посилається на те, що підтвердити надмірну сплату ПДВ до бюджету по ланцюгам постачання не можливо, а тому відповідна сума бюджетного відшкодування за серпень, жовтень, листопад 2006 р. не підтверджується та підлягає зменшенню.

Позивач подав заперечення на апеляційну скаргу в якій просив в задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Колегія суддів, заслухавши суддю доповідача, пояснення представників позивача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції було встановлено, що відповідачем - Кременчуцькою ОДПІ була проведена виїзна позапланова перевірка ВАТ "Кременчуцький завод дорожніх машин"з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування ПДВ на рахунок платника у банку за період серпень, жовтень, листопад 2006 року до довідок перевірок від 06.10.2006; №553/23-312/05762565, від 26.10. 2006р. №60423-312/05762565, від 29.01.2007: №52/23-309/05762565.

За матеріалами перевірки відповідачем прийняте податкове повідомлення-рішення від 21.04.2008р. №0000042302/028, за яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування ПДВ в розмірі 173 833, 00 грн., в т.ч. за серпень 2006 року на 36 197, 00 грн., за жовтень 2006 року на 50 680, 00 грн., за листопад 2006 року на 86 956, 00 грн. та зобов’язано до сплати 73 464,86 грн. ПДВ, які на час перевірки КОДПІ були відшкодовані з бюджету, з застосування до останньої суми штрафну (фінансову) санкцію в розмірі 36 732, 43 грн.

Судом першої інстанції було також встановлено, що як сам позивач, так і його контрагенти (ПП Аністратова В.М., ТОВ "Укрінструмент"м. Краматорськ, ВАТ ХК "АвтоКрАЗ"м. Кременчук) по поставці кольорових металів, чавуну, феросплавів, кабелю в період, що був охопленні перевіркою, є платниками ПДВ і стоять на обліку щодо цього в ДПС та справляють цей податок до бюджету.

Позивач сплатив платіжними дорученнями своїм безпосереднім постачальникам вартість продукції, товарів, сплативши при цьому суми податку на додану вартість у складі вартості товарів; постачальники позивача, у свою чергу, виписали податкові накладні, на підставі яких позивачем було віднесено відповідні суми податку до складу податкового кредиту.

Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що Законом України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) визначено лише один випадок не включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті ПДВ - відсутність податкової накладної чи вантажної митної декларації. Інших обмежень щодо включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених (нарахованих) при придбанні товарів (робіт, послуг), законодавчо не встановлено, а тому посилання Відповідача на факт не підтвердження сплати податкового зобов'язання по податку на додану вартість контрагентами позивача, суд не оцінив, як суттєві.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до п. 1.7 ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість"(надалі по тексту Закон України "Про ПДВ") податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом (168/97-ВР) . А за змістом п. 1.8 ст. 1 вказаного закону бюджетне відшкодування це сума податку, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв’язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом (168/97-ВР) .

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 ст.7 вищезазначеного Закону не дозволяється включати до складу податкового кредиту будь-які витрати по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями. Інших обмежень щодо включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених (нарахованих) при придбанні товарів (робіт, послуг), законодавчо не встановлено.

При цьому в пп. 7.5.1 п. 7.5 зазначеної статті передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів із банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) –в разі розрахунків із використанням кредитних дебетових карток чи комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Тобто до складу податкового кредиту звітного періоду відносяться суми податку, сплачені в ціні товару при їх придбанні. При цьому для вказаного віднесення відповідних сум податків, сплачених в ціні товару, до податкового кредиту платника податку, який придбав зазначений товар, Законом України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) не передбачено умов про сплату цих сум до бюджету. Статтею 7 зазначеного Закону передбачено лише обов'язок платника податку надати покупцю податкову накладну, а у разі імпорту товарів на митну територію України документом, що посвідчує право на отримання податкового кредиту вважається вантажна митна декларація, яка підтверджує сплату податку на додану вартість.

Таким чином, податкова накладна є документом, який підтверджує факт сплати покупцем ПДВ у ціні товару.

З матеріалів справи, а саме з акту перевірки, вбачається, що позивач виконав вимоги п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України "Про ПДВ", сплативши податок на додану вартість в ціні товару, придбаного у безпосередніх постачальників, які, в свою чергу, виконали вимоги п.7.2 ст.7 Закону України "Про ПДВ" - видали покупцеві, яким є позивач, належним чином оформлені податкові накладні на визначені та сплачені покупцем суми податку.

На підтвердження суми податкового кредиту, задекларованого за липень, вересень, жовтень 2006 року підприємство надало копії реєстрів отриманих та виданих податкових накладних, копії податкових накладних та платіжних доручень. Будь-яких заперечень щодо повноти та належності оформлення цих документів відповідач не заявляв. Податкові накладні складені та оформлені у відповідності до вимог чинного законодавства, зокрема, складені особою, що відповідно до чинного законодавства мають таке право, а також містять реквізити, передбачені п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" та виписані відповідно до Наказу Державної податкової адміністрації України № 165 від 30.05.1997р. "Про затвердження форми податкової накладної та порядку її заповнення" (z0233-97) . Факт належного оформлення податкової накладної відповідачем не заперечувся, як не заперечувався факт перерахування сум податку на додану вартість ВАТ "Кременчуцький завод дорожніх машин"своїм контрагентам.

Таким чином, позивач сформував податковий кредит на підставі належно оформлених податкових накладних, виданих йому продавцем.

Згідно ст. 61 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Тому, якщо контрагент позивача не виконав свого зобов’язання зі сплати ПДВ до бюджету, настає відповідальність та відповідні негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Таким чином, сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі в разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця та суму бюджетного відшкодування.

Відповідно до п.п. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", в редакції, що діяла на момент виникнення даних правовідносин, бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від’ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг).

Так, п.1.8 ст.1 Закону України "Про ПДВ" містить загальні норми щодо самого поняття "бюджетне відшкодування" та джерела його формування для подальшого використання, а норми ст. 7 вказаного Законну передбачає підстави та порядок одержання платником податку бюджетного відшкодування і не вказує на те, що кошти повертаються платнику податку лише за умови сплати такого податку його контрагентами.

Отже, умовою бюджетного відшкодування є сплата продавцем ПДВ в ціні товарів (послуг) продавцю, а не сплата останнім податку до бюджету.

Відповідач не заперечує, що позивачем повністю сплачено ПДВ в ціні товарів продавцю.

Із зазначеного випливає, що сума податкового кредиту та відповідно сума бюджетного відшкодування позивач сформував правомірно, оскільки ПДВ входить до складу договірної суми, сплаченої продавцеві.

Отже, судом першої інстанції правомірно встановлено, що позивач виконав всі вимоги закону щодо документального оформлення податкового обліку та правомірно відніс до податкового кредиту зазначені суми ПДВ відповідних звітних періодів, а у відповідача не було підстав для прийняття спірного податкового повідомлення рішення.

Таким чином, колегія суддів, вважає, що суд першої інстанції правильно встановив всі обставини справи та ухвалив постанову з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду –без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі вищенаведеного, керуючись ст. 195, 196, п. 1 ч.1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч. 1 205, ст. 206, ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України колегія суддів, -

В задоволенні апеляційної скарги Кременчуцької об’єднаної державної податкової інспекції на постанову Господарського суду Полтавської області від 25.09.2008 року - відмовити.

Постанову Господарського суду Полтавської області від 25.09.2008 по справі № 9/82 за позовом Відкритого акціонерного товариства "Кременчуцький завод дорожніх машин"до Кременчуцької об’єднаної державної податкової інспекції про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення –залишити без змін.

Ухвала набирає чинності негайно і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом одного місяця з дня складання ухвали у повному обсязі, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.