ВИЩИЙ АДМIНIСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
 
                              УХВАЛА
 
                          IМЕНЕМ УКРАЇНИ
 
     30 січня 2008 року м. Київ
 
                          Колегія суддів
 
         Вищого адміністративного суду України в складі:
 
 Бутенка В.I., Панченка О.I., Лиски Т.О., Сороки М.О., Штульмана
                              I.В.,
 
     провівши в порядку касаційного провадження попередній розгляд
справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову  Новозаводського
районного суду м. Чернігова від 20 березня  2006  року  та  ухвалу
апеляційного суду Чернігівської області від 12 травня 2006 року  у
справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління по обліку
та  розподілу  житлової  площі  Чернігівської  міської  ради   про
поновлення в списках черговості на отримання житла, -
 
                           встановила:
 
     В січні 2006 року ОСОБА_1 звернулася до  суду  із  зазначеним
позовом, в якому вказувала, що  з  1978  року  вона  працювала  на
Чернігівському  комбінаті   будівельних   матеріалів   на   посаді
сумішвиробника.  21.12.1984  року  позивачка  була  поставлена  на
квартирний облік за місцем своєї  роботи  в  загальній  черзі.  До
отримання житла ВАТ "Чернігівський  завод  "Силікат"  надав  їй  у
користування кімнату в гуртожитку. У 2000 році ВАТ  "Чернігівський
завод "Силікат" було реорганізовано в інше товариство, але ОСОБА_1
продовжувала  працювати.  02.04.2002  року   між   позивачкою   та
підприємством трудовий договір було розірвано на підставі п.6  ст.
36 КЗпП України ( 322-08 ) (322-08)
        . На час звільнення квартирний облік  не
здійснювався, тому, на думку ОСОБА_1, всі  квартирні  справи  мали
бути передані до Чернігівської міськради.
 
     08 грудня 2005 року позивачка  звернулася  до  відповідача  з
проханням розглянути її заяву про поновлення на квартирному обліку
з 21.12.1984 року.  Однак  листом  від  27.12.2005  року  їй  було
повідомлено, що права на поновлення в списках  з  21.12.1984  року
вона не має, оскільки звільнена з роботи на підставі  п.6  ст.  36
КЗпП України ( 322-08 ) (322-08)
        .
 
     На звернення  до  відповідача  в  лютому  2003  року  ОСОБА_1
отримала відповідь,  що  згідно  рішення  виконкому  Чернігівської
міськради від
 
     17.02.2003 р.  №28  її  поставлено  на  квартирний  облік  на
загальних   підставах   за   №4628   за   місцем   проживання   до
першочергового списку з 2003 року.
 
     Вважаючи,  що  така  відмова  Управління  порушує  її  права,
позивачка просила зобов'язати  відповідача  прийняти  рішення  про
включення її до списків загальної міської черговості для отримання
житла з урахуванням часу її перебування на квартирному  обліку  за
місцем роботи з 21.12.1984 року.
 
     Постановою Новозаводського районного суду м. Чернігова від 20
березня  2006  року,  залишеною  без  змін  ухвалою  Чернігівської
області від 12 травня 2006 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 було
відмовлено.
 
     В касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на порушення  судами
обох інстанцій норм матеріального права, просить  постановлені  по
справі судові  рішення  скасувати,  а  справу  передати  на  новий
судовий розгляд.
 
     Заслухавши    доповідача,    проаналізувавши     правильність
застосування судами норм матеріального  та  процесуального  права,
колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає
з таких підстав.
 
     Згідно Правил  обліку  громадян,  які  потребують  поліпшення
житлових умов і надання їм жилих приміщень в Україні, затверджених
постановою Ради Міністрів УРСР від 11.12.1984 року  зі  змінами  і
доповненнями, не передбачено зберігання за звільненим  працівником
права перебування на  квартирному  обліку  за  місцем  попередньої
роботи.
 
     Як   встановлено   судами   попередніх   інстанцій    і    це
підтверджується  матеріалами  справи,  02.04.2002   року   ОСОБА_1
звільнилась з роботи за п.6 ст. 36 КЗпП України  ( 322-08 ) (322-08)
          через
відмову від продовження роботи у зв'язку зі зміною  істотних  умов
праці. А тому ОСОБА_1 була правомірно взята на облік  у  виконкомі
Чернігівської міськради саме в 2003 році в загальному  порядку,  а
не з урахуванням часу її попереднього  перебування  на  обліку  за
місцем роботи з 21.12.1984 року.
 
     Крім того, безспірно встановлено у суді першої  інстанції  та
підтверджено матеріалами справи, що на час  звернення  до  суду  з
позовом ОСОБА_1 пропустила строки, визначені ст.  99  КАС  України
( 2747-15 ) (2747-15)
        , оскільки позивачка ще в лютому 2003  року  зверталась
до Чернігівської міськради  з  питання  постановки  на  квартирний
облік з часу перебування на обліку за місцем роботи, на що листами
Управління №С-44 від 26.02.2003 року та  №Кол-258  від  05.08.2003
року  їй  повідомлено  про  наявність  права  на  перебування   на
квартирному обліку тільки в загальноміській черзі з 17.02.2003  р.
за №4723.
 
     Встановлено  і  це  вбачається  з   матеріалів   справи,   що
з'ясувавши  в   достатньо   повному   об'ємі   обставини   справи,
перевіривши доводи та давши їм належну правову оцінку, суди першої
та апеляційної інстанцій ухвалили рішення, що відповідають вимогам
закону.  Висновки  судів  достатньо  обгрунтовані  і  підтверджені
наявними в матеріалах справи письмовими доказами.
 
     Доводи  касаційної  скарги   зазначені   висновки   суду   не
спростовують та зводяться до незгоди з ними.
 
     Відповідно до ст. 86 КАС України ( 2747-15 ) (2747-15)
        , виключне  право
оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази  за  своїм
внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному,  повному  і
об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи  в
їх сукупності, керуючись законом.
 
     При  вирішенні  справи  судом  правильно  застосовані   норми
матеріального права, порушень норм  процесуального  права,  які  б
могли призвести до неправильного вирішення справи, колегією суддів
не встановлено.
 
     Відповідно до  ч.1  ст.  224  КАС  України  ( 2747-15 ) (2747-15)
        ,  суд
касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без  задоволення,  а
судові рішення  -  без  змін,  якщо  визнає,  що  суди  першої  та
апеляційної інстанцій не допустили порушень норм  матеріального  і
процесуального права при  ухваленні  судових  рішень  чи  вчиненні
процесуальних дій.
 
     Керуючись  ст.ст.  220,  220-1,   224,   230,   231   Кодексу
адміністративного   судочинства   України   ( 2747-15 ) (2747-15)
        ,   колегія
суддів, -
 
                            ухвалила:
 
     Касаційну  скаргу  ОСОБА_1  -  залишити  без  задоволення,  а
постанову Новозаводського  районного  суду  м.  Чернігова  від  20
березня  2006  року  та  ухвалу  апеляційного  суду  Чернігівської
області від 12 травня 2006 року - залишити без змін.
 
     Ухвала  набирає  законної  сили  з   моменту   підписання   і
оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених  ст.  237  КАС
України ( 2747-15 ) (2747-15)
        .
 
     Судді: