Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі :

Головуючого –Харченка В.В.

Суддів –Кравченко О.О., Васильченко Н.В., Шкляр Л.Т., Гончар Л.Я.

При секретарі –Мельник І.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Києві адміністративну справу за касаційною скаргою приватного підприємства "Алкоопт" на постанову господарського суду Запорізької області від 8 серпня 2006 року та ухвалу Запорізького апеляційного господарського суду від 7 листопада 2006 року у справі за позовом Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до приватного підприємства "Алкоопт" про стягнення суми,-

У червні 2006 року Запорізьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до господарського суду Запорізької області з позовом до приватного підприємства "Алкоопт" про стягнення штрафних санкцій у розмірі 6 785грн. за невиконання 4% нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у 2005 році.

Позовні вимоги обґрунтовувались тим, що відповідач, всупереч ст. 19 Закону України №875-Х11"Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" повинен був створити 2 робочих місця для працевлаштування інвалідів, що становить 4% від загальної чисельності працюючих, однак не створив їх. А тому, відповідно до ст. 20 вказаного Закону, повинен сплатити штрафні санкції.

Постановою господарського суду Запорізької області від 8 серпня 2006 року, залишеною без змін ухвалою Запорізького апеляційного господарського суду від 7 листопада 2006 року, позов задоволено.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанції, приватне підприємство "Алкоопт" подало касаційну скаргу, у якій ставить питання про їх скасування та направлення справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції. Касатор вважає, що судом невірно були застосовані положення Закону України №875-Х11, оскільки у підприємства виникає зобов’язання по працевлаштуванню інвалідів лише за наявності відповідної пропозиції органів з працевлаштування, вказаних у ст. 18 Закону, або у випадку самостійного звернення інваліда.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з наступного.

Робоче місце інваліда, згідно з п.1 "Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів" (далі —Положення), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 року № 314 (314-95-п) , зі змінами та доповненнями, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 10.01.2002 року № 19 (19-2002-п) , - це окреме робоче місце, або ділянка виробничої площі на підприємстві (об'єднанні), в установі та організації, незалежно від форм власності та господарювання, де створені необхідні умови для праці інваліда.

Робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда (п.3). Підприємства розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів і включають їх до колективного договору (п.5).

Таким чином, створеним робочим місцем є те, яке введено в дію шляхом працевлаштування інваліда. Закон зобов'язує відповідача, відповідно до 4-х відсоткового нормативу, створити робочі місця для праці інвалідів, зазначити їх у колективному договорі і інформувати центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів. Лише після виконання підприємством вказаних дій органи працевлаштування підбирають та працевлаштовують інваліда.

Судами встановлено, що в даному випадку робочі місця для інвалідів не створювались, що відповідач лише направляв звіти і листи до центру зайнятості, однак ці дії не свідчать про створення ним робочих місць для інвалідів.

Судова колегія вважає, що касатор невірно тлумачить положення Закону України №875-Х11, вважаючи, що у підприємства виникає обов’язок по працевлаштуванню інвалідів лише за наявності відповідної пропозиції органів з працевлаштування.

Суд касаційної інстанції вважає правильними висновки попередніх судових інстанції про те, що виконанню відповідними органами обов’язку працевлаштовувати інвалідів передує вжиття підприємством необхідних заходів для забезпечення такого працевлаштування. Така судова практика відповідає правовій позиції Верховного Суду України ( викладеній, зокрема, у постанові від 25.01.2005р. у справі № 8/203-04 за позовом Сумського обласного відділення ФСЗІ до ВАТ "Укрнафта")

Колегія суддів дійшла думки, що суди першої та апеляційної інстанцій вірно встановили фактичні обставини справи, дали вірну оцінку характеру спірних правовідносин, правильно застосувавши до них норми матеріального права, не допустили поршень норм процесуального права. Доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

За таких обставин рішення судів попередніх інстанцій підлягають залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України судова колегія,-

Касаційну скаргу приватного підприємства "Алкоопт" залишити без задоволення, а постанову господарського суду Запорізької області від 08.08.2006р. та ухвалу Запорізького апеляційного господарського суду від 07.11.2006року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і оскарженню не підлягає.