Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

головуючого, судді: Бутенка В.І.,

Сороки М.О. (доповідача),,

Штульмана І.В.,

Лиски Т.О.,

Панченка О.І.

провівши в порядку касаційного провадження попередній розгляд адміністративної справи за позовом ОСОБА_1 до органу опіки та піклування Врадіївської районної державної адміністрації про визнання рішення опікунської ради неправомірним,

У жовтні 2006 рокуОСОБА_1. звернувся до суду із вищевказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що рішенням опікунської ради Врадіївської районної державної адміністрації від 10 жовтня 2006 року йому відмовлено у призначенні опікуном над його малолітніми онуками - ОСОБА_2та ОСОБА_3. Вважав що має переважне право щодо встановлення опіки, тому просив суд визнати зазначене рішення неправомірним.

Постановою Врадіївського районного суду від 13 грудня 2006 року у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 22 лютого 2007 року постанову суду першої інстанції скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою Врадіївського районного суду від 15 червня 2007 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 4 жовтня 2007 року, провадження у справі закрито.

У касаційній скарзіОСОБА_1., посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить судові рішення скасувати і постановити нове рішення про задоволення позову.

Закриваючи провадження у справі суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 157 КАС України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Із матеріалів справи вбачається, що має спір про захист цивільного права щодо порушення права ОСОБА_1. на призначення його опікуном, що ґрунтується на цивільних та сімейних відносинах, який належить розглядати за правилами цивільного, а не адміністративного судочинства.

Відповідно до частини 2 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законодавством встановлено інший порядок судового вирішення.

Висновок суду про те, що має місце спір про захист цивільного права, а тому така справа мала розглядатися в порядку цивільного, а не адміністративного судочинства, відповідає фактичним обставинам справи. З таким висновком погодився суд апеляційної інстанції і доводи касаційної скарги його не спростовують.

Згідно ч. 3 ст. 211 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України (2747-15) ) підставами касаційного оскарження судового рішення є порушення судом норм матеріального чи процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Встановлено і це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права та відсутні передбачені ст. 227 КАС України підстави для їх обов'язкового скасування.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне відмовити у задоволенні касаційної скарги.

Керуючись ст. ст. 220, 220-1, 221, 223, 224, 230, 231 КАС України, колегія суддів,

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Врадіївського районного суду від 15 червня 2007 року і ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 4 жовтня 2007 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.

Судові рішення Вищого адміністративного суду України, які ухвалені в порядку касаційного провадження, можуть бути оскаржені лише за винятковими обставинами - з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції однієї й тієї самої норми права; визнання судових рішень міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, такими, що порушують міжнародні зобов'язання України - протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин шляхом подачі скарги безпосередньо до Верховного Суду України.