КС-26248/06 Про скасування податкового повідомлення-рішення про зменшення суми бюджетного відшкодування по податку на додану вартість - 29.01.2008 Прийняття

на постанову Господарського суду Закарпатської області від 05.05.2006р. та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 19.06.2006р. у справі № 7/126-2006

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Берег-Кабель Гмбх"

до Берегівської об’єднаної державної податкової інспекції

про скасування податкового повідомлення-рішення,

за участю представників:

позивача – Фрей Янош,

відповідача – Борсенко О. В., Тромбола В. Й.,

Товариством з обмеженою відповідальністю "Берег-Кабель Гмбх" подано позов про скасування податкового повідомлення-рішення Берегівської об’єднаної державної податкової інспекції № 53/144/1505 від 14.12.2005р. про зменшення суми бюджетного відшкодування по податку на додану вартість в розмірі 24506 грн., рішення начальника Берегівської об’єднаної державної податкової інспекції № 58/10/10-0 від 12.01.2006р. про результати розгляду скарги та зобов’язання відповідача включити до бюджетного відшкодування на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "Берег-Кабель Гмбх" 24506 грн.

Постановою Господарського суду Закарпатської області від 05.05.2006р., залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 19.06.2006р. у справі № 7/126-2006 позов задоволено повністю шляхом скасування в повному обсязі податкового повідомлення-рішення № 53/144/1505 від 14.12.2005р. Інші позовні вимоги, які пов’язані з основною вимогою, в судах першої та апеляційної інстанції розглянуті не були.

При цьому як в позові, так і в судових рішеннях, оспорюване податкове повідомлення-рішення від 14.12.2005р. зазначено під № 53/144/1505, тоді як у справі наявне податкове повідомлення-рішення від 14.12.2005р. під № 53/144/1502, яке за своєю суттю повністю відповідає вимогам позивача та дослідженню судами попередніх інстанцій.

Судові рішення мотивовані тим, що фактичні обставини справи свідчать про правомірне зазначення позивачем саме в жовтні 2005р. бюджетного відшкодування податку на додану вартість в розмірі 24506 грн. відповідно до пп. 7.7.1. п. 7.7. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість".

Відповідач, не погоджуючись з вказаними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, подав касаційну скаргу в якій, з урахуванням пояснень представника в судовому засіданні, просить їх скасувати, в позові відмовити посилаючись на порушення норм матеріального права, а саме: пп. 7.7.2. п. 7.7. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість".

Позивач заперечення на касаційну скаргу не подав.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин справи, заслухавши пояснення присутніх представників сторін, Вищий адміністративний суд України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню по слідуючим доводам та мотивам.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, підставою для прийняття оспорюваного податкового повідомлення-рішення став акт № 53-1502 від 13.12.2005р. про результати документальної невиїзної (камеральної) перевірки податкової декларації з податку на додану вартість в якому зазначено про неподання позивачем при заявленні до відшкодування податку на додану вартість в жовтні 2005р. документів на підтвердження фактичної сплати ним цього податку у вересні 2005р., збільшення суми, що підлягала зарахуванню до складу податкового кредиту наступного податкового періоду в розмірі 24506 грн. та її зменшення як такої, що підлягала бюджетному відшкодуванню на рахунок платника у банку.

Також судами встановлено, що позивач, здійснивши попередню оплату згідно платіжного доручення № 58 від 22.08.2005р. в сумі 148000 грн., в т. ч. ПДВ 29600 грн., за обумовлений договором поставки № 14 від 17.08.2005р. товар, включив уточнену суму ПДВ в розмірі 24506 грн. до податкового кредиту за жовтень 2005р. з фактичним отриманням від постачальника податкової накладної № 155 від 19.09.2005р., наявність якої є обов’язковою умовою для формування податкового кредиту.

Спір по даній справі фактично стосується неправильного визначення звітного податкового періоду в якому позивач має право на бюджетне відшкодування податку на додану вартість.

Відповідно до пп. 7.7.1. п. 7.7. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (станом на вересень 2005р.) сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов’язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від’ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Згідно пп. 7.7.2. п. 7.2. ст. 7 вказаного закону якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від’ємне значення, то: бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від’ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг); залишок від’ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Тобто, фактично сплативши суму податку на додану вартість в розмірі 29600 грн. в серпні 2005р. за придбаний товар, позивач мав право заявляти її до бюджетного відшкодування у вересні 2005р.

Відповідно до пп. пп. 7.2.3., 7.2.6. п. 7.2. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов’язань продавця у двох примірниках; оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг); податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

При цьому зазначений закон не виключає право на податковий кредит в разі відсутності податкової накладної і не встановлює її наявність як виключну обставину включення сплаченої суми податку на додану вартість до складу податкового кредиту, а в разі фактичної несплати платником податку в попередньому звітному податковому періоді сум податку на додану вартість, підтверджених виданими податковими накладними, такий платник втрачає право на бюджетне відшкодування в наступному податковому періоді з включенням цих сум до складу податкового кредиту, тоді як в подальшому при підтвердженні фактичної сплати бюджетне відшкодування таких сум можливе.

Із зазначеного слідує про вірний висновок відповідача про збільшення суми, що підлягала зарахуванню до складу податкового кредиту наступного податкового періоду – вересень 2005р. – в розмірі 24506 грн. та її зменшення в послідуючому податковому періоді – жовтень 2005р. – як заявленої товариством до бюджетного відшкодування на його рахунок у банку.

За вказаних обставин, зважаючи на повне і правильне встановлення судами першої та апеляційної інстанцій обставин справи, порушення норм матеріального та процесуального права, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з прийняттям нової постанови про відмову в задоволенні позову повністю.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 229, 230, 232, 254 КАС України, суд, –

1. Касаційну скаргу Берегівської об’єднаної державної податкової інспекції задовольнити.

2. Постанову Господарського суду Закарпатської області від 05.05.2006р. та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 19.06.2006р. у справі № 7/126-2006 скасувати.

В задоволенні позову відмовити повністю.

3. Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена відповідно до вимог ст. ст. 235 – 237, ч. 1 ст. 238 КАС України.