Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

при секретарі судового засіданні Полинько Д.М.,

за участю представника відповідача Саламатіна О.В. та представника позивача Бойка О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом прокурора Ленінського району м. Миколаєва в інтересах держави в особі Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва до військової частини А 4465 про стягнення податкового боргу, яка переглядається за касаційною скаргою військової частини А 4465 на постанову господарського суду Миколаївської області від 29 червня 2006 року та ухвалу Одеського апеляційного господарського суду від 31 серпня 2006 року

У березні 2006 року прокурор Ленінського району м. Миколаєва в інтересах держави в особі Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва звернувся в суд з позовом до військової частини А 4465 про стягнення податкового боргу.

Посилаючись на те, що у строки, визначені Законом України "Про порядок погашення зобов`язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) , відповідач не погасив свої узгоджені податкові зобов`язання по податку з власників наземних транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, просив задовольнити його позовні вимоги.

Постановою господарського суду Миколаївської області від 29 червня 2006 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 31 серпня 2006 року, позов задоволено частково.

Стягнуто за рахунок активів з військової частини А 4465 на користь Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва 103199 грн. податкового боргу.

Посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, військова частина А 4465 у касаційній скарзі просить судові рішення скасувати та постановити нове, про відмову у задоволенні позову у повному обсязі.

Заслухавши доповідача, пояснення представників позивача та відповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що військова частина А 4465 узгодила податкове зобов`язання по податку з власників наземних транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів за період з 2000 року по 2005 рік на суму 163984 грн. 90 коп.

Також встановлено, що відповідач не погасив вказані зобов’язання, у строки, визначені Законом України "Про порядок погашення зобов`язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) .

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції, а апеляційний суд погодившись з таким висновком, виходив з того, що військова частина А 4465 має власні транспортні засоби і підпадає під визначення платника зазначеного податку, яке міститься в статті 1 Закону України від 11 грудня 1991 року №1963-ХІІ "Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів" (далі – Закон №1963-ХІІ (1963-12) ).

Оскільки податковий борг може бути стягнутий протягом наступних 1095 календарних днів від дня узгодження податкового зобов’язання, то суди дійшли висновку, що підстави для стягнення з відповідача боргу по податку з власників наземних транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів за 2000-2002 року на загальну суму 60785, 90 грн. відсутні, а за 2003-2005 роки борг у сумі 103 199 грн. підлягає стягненню.

З такими висновками погоджується і колегія суддів Вищого адміністративного суду України.

Так, відповідно до статті 1 Закону №1963-ХІІ платниками податку за цим Законом є підприємства, організації, установи, які є юридичними особами та мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні транспортні засоби, визначені в статті 2 цього Закону, як об’єкт оподаткування.

Відповідно до статті 39 Закону України від 7 лютого 1991 року №697-ХІІ "Про власність" майно, що є державною власністю та закріплене за державною установою, належить їй на праві оперативного управління.

На праві оперативного управління, як передбачено частиною другою статті 14 Закону України від 6 грудня 1991 року №1934-ХІІ "Про Збройні Сили України", належить військовим частинам і майно, яке закріплене за ними, тобто вони є платниками податку з власників наземних транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів.

Таким чином, рішення судів попередніх інстанцій є обґрунтованими та такими, що відповідають нормам матеріального права.

Доводи касаційної скарги щодо звільнення військової частини А 4465 від сплати всіх видів податків на підставі Закону України "Про Збройні Сили України" (1934-12) висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, оскільки правила цього Закону безпосередньо не регулюють питання щодо сплати податку з власників наземних транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів.

Тому за правилами частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо суди не допустили порушень норм матеріального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень, то суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.

Керуючись наведеним, статтями 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

Касаційну скаргу Військової частини А 4465 залишити без задоволення, а постанову господарського суду Миколаївської області від 29 червня 2006 року та ухвалу Одеського апеляційного господарського суду від 31 серпня 2006 року, - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України лише за винятковими обставинами у строк та у порядку визначеними статтями 237 – 239 КАС України (2747-15) .