К-21144/06 Про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення в частині зобов'язання сплатити штраф за затримку граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання по ПДВ - Текст документа

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька на постанову Господарського суду Донецької області від 09.02.2006 та ухвалу Донецького апеляційного господарського суду від 18.04.2006 по справі № 28/364 а

за позовом Обласного комунального підприємства "Донецьктеплокомуненерго"

до Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення

Заявлено позовні вимоги про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення ДПI у Ворошиловському районі м. Донецька (далі - ДПI) від 27.05.2005 № 0006171640/0 про зобов'язання сплатити штраф за затримку на 81 календарний день граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання по податку на додану вартість в сумі 120 375,90 грн. винесеного за наслідками проведеної перевірки своєчасності сплати податкового зобов'язання по ПДВ ДП "Донецьктеплокомуненерго", за результатами якої складений Акт від 25.05.2005 № 558, де зазначено про порушення вимог п.п.7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) , та п.п.5.3.1 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) , оскільки по уточнюючому розрахунку ПДВ до декларації за грудень 2003 року № 14503 зі строком сплати 22.03.2004 позивачем було 28.04.2004, 30.04.2004 та 01.-11.06.2004 сплачено відповідні суми податку.

Постановою Господарського суду Донецької області від 09.02.2006 залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 18.04.2006 по справі № 28/364 а - позов задоволено частково. Визнано недійсним податкове повідомлення-рішення від 27.05.2005 № 0006171640/0 в частині застосування до позивача штрафу в розмірі 20% в сумі 26 380,10 грн. В іншій частині позову відмовлено.

При цьому судами встановлено, що між ОКП "Донецьктеплокомуненерго" та ДПI у Ворошиловському районі було укладено договір про розстрочення податкових зобов'язань по ПДВ від 30.01.2004 № 3/24 на загальну суму 2 890 646 грн. під проценти терміном з 27.02.2004 по 29.12.2004.

Підставою ж нарахувань штрафу стали ті обставини, що позивач надав до ДПI декларацію по ПДВ за грудень 2003 року, в якій визначив суму податкового зобов'язання в розмірі 4 733 351 грн. Після чого 22.03.2004 було надано уточнюючий розрахунок податкових зобов'язань по ПДВ, у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок, за грудень 2003 року, де збільшені податкові зобов'язання на суму 1 842 705 грн.

Відповідно до зазначеної уточнюючої декларації, відповідачем в Акті перевірки від 25.05.2005 № 558, зазначено розмір сплаченої суми та визначено суму штрафних санкцій.

Однак розглядаючи зазначені нарахування, судами встановлено, що зазначеними в Акті перевірки платіжними дорученнями позивач сплатив на користь бюджету відповідні суми, із найменуванням платежу - ПДВ за квітень 2004 року, однак відповідач суму податку за вказаним платіжним документом направив на погашення податкового боргу по уточнюючому розрахунку за грудень 2003 року, а в іншій частині - на погашення пені. Тобто судами перевірялись платіжні документи держказначейства, які відповідають відповідному платіжному дорученню позивача, за якими останній сплатив на користь бюджету відповідні суми податку із найменуванням платежу "Перераховуються грошові кошти за реалізацію послуг, які знаходяться у податковій заставі в рахунок погашення ПДВ по договору розстрочки від 30.01.2004 № 3/24".

Відповідачем же сума платежу направлена на погашення податкового боргу по уточнюючому розрахунку за грудень 2003 року від 22.03.2004 № 14503 ПДВ у відповідній сумі, в іншій частині - на погашення пені.

Враховуючи досліджені фактичні обставини справи, суди першої та апеляційної інстанції не прийняли до уваги доводи ДПI про першочерговість погашення податкового боргу посилаючись на пп. 7.7 ст. 7 та пп. 16.3.3 п. 16.3 ст. 16 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) , посилаючись на ст. 19, 41 Конституції України (254к/96-ВР) та ч. 2 ст. 4 Закону України "Про власність" (697-12) зазначивши, що ДПI не надано право змінювати податкові зобов'язання, в рахунок сплати яких платник податків спрямував кошти і будь якими нормами законодавства, в тому числі і Законом "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) .

Крім того, судами встановлено, що відповідачем визначені інші дати сплати грошових коштів, які ДПI направила на погашення податкового боргу за уточнюючим розрахунком за грудень 2003 року від 22.03.2004 № 14503.

Суди першої та апеляційної інстанції також в своїх рішеннях послались на норми Закону України "Про платіжні системи та переказ грошей в Україні" (2346-14) , яким визначено, що саме з поданням платником податків платіжного доручення до банку Закон пов'язує настання певних правових наслідків.

Тому відповідно пославшись на пп. 16.3.1 п. 16.3 ст. 16 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) , де встановлено, що нарахування пені на суму податкового боргу закінчується у день прийняття банком, що обслуговує платника податків, платіжного доручення на сплату суми податкового боргу. Таким чином, суди дійшли висновку про те, що застосування штрафних санкцій в сумі 26 380,10 грн. не відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки момент закінчення нарахування пені визначено датою подачі платіжного документа до банку, то саме з цим моментом, а не а7 датою фактичного зарахування суми до бюджету, наведена норма пов'язує погашення (сплату) податкового боргу платником податків.

Не погодившись із постановою Господарського суду Донецької області від 09.02.2006 та ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 18.04.2006 по справі № 28/364 а відповідач (ДПI) подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати судове рішення та відмовити в позові, оскільки рішення винесено із порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального права і судом не прийнято до уваги норму пп. 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) , де зазначено, що у разі, коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов'язання протягом граничних строків, визначених цим Законом, такий платник податку зобов'язаний сплатити штраф.

На думку скаржника Порядком стягнення коштів та продажу інших активів платника податків, які перебувають у податковій заставі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.04.2002 № 538 (538-2002-п) встановлена процедура стягнення податковими органами коштів та продажу інших активів платника податків, які перебувають у податковій заставі, у разі, коли інші передбачені Законом України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) заходи з погашення податкового боргу платника податків не дали змоги погасити його у повному обсязі. В зв'язку з вищенаведеними положеннями Порядку після надання відповідної інформації Відділенням державного казначейства, ДПI були сформовані довідки про розподіл коштів, які надійшли на рахунок № 34127999800004 "Iнші кошти, тимчасово віднесені на доходи державного бюджету" з зазначенням суми та призначення платежу. На підставі довідок ДПI були сформовані в установленому порядку платіжні доручення та передані до відповідного управління Державного казначейства для перерахування розподілених коштів за призначенням.

Відповідно сплата (зменшення) частини суми податкового боргу відбулася з порушенням граничного терміну сплати суми узгодженого податкового зобов'язання з ПДВ. Все вищезазначене скаржник вважає таким, що підтверджує незаконність винесених судових рішень.

Позивач надав заперечення на касаційну скаргу, в якому зазначив про фактичні обставини справи щодо надання податкової декларації та сплати прострочених податкових зобов'язань із зазначенням порядку і терміну сплати. При цьому позивач наголосив на тому, що за зазначеними в Акті перевірки платіжними дорученнями проводилась проплата відповідних сум по договору розстрочення від 30.01.2004 № 3/24, а тому судові рішення законно обгрунтовані на тій підставі, що ДПI неправомірно змінила призначення платежу, чим порушила вимоги законодавства. Представник позивача в судове засідання не з'явився, про час і місце судового засідання повідомлений належним чином.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги, заперечення на неї та пояснення представника відповідача, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як визначено ст. 19 Конституції України (254к/96-ВР) правовий порядок в Україні грунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією (254к/96-ВР) та законами України.

Відповідно до спірних правовідносин необхідно застосувати пп. 16.3.3 п. 16.3 ст. 16 Закону України від 21.12.2000 № 2181 (2181-14) "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", яким встановлено - якщо платник податків не сплачує пеню разом зі сплатою податкового боргу (його частини) або не визначає її окремо у платіжному документі (чи визначає з порушенням зазначеної пропорції), то податковий орган самостійно здійснює розподіл такої сплаченої суми на суму, що спрямовується на погашення такого податкового боргу (його частини), та суму, що спрямовується на погашення пені, нарахованої на суму такого погашеного податкового боргу (його частини), та надсилає такому платнику податків повідомлення, в якому міститься зазначена інформація.

При цьому вірним є визначення судів про те, що пп. 7.7 ст. 7 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) не визначене право чи обов'язок податкового органу, як пп. 16.3.3 п. 16 ст. 16 зазначеного вище Закону змінювати податкові зобов'язання, в рахунок сплати яких платник податків спрямував кошти. Не передбачено таке право податкового органу і будь якими іншими нормами законодавства, в тому числі і Законом "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) .

Беззаперечним є також той факт, встановлений судами та підтверджений матеріалами справи, що відповідачем визначені інші дати сплати грошових коштів, які ДПI направила на погашення податкового боргу за уточнюючим розрахунком за грудень 2003 року від 22.03.2004 № 14503.

А оскільки в розумінні Закону України "Про платіжні системи та переказ грошей в Україні" (2346-14) переказ грошей - це рух певної суми грошей з метою її зарахування на рахунок отримувача або видачі йому в готівковій формі. Iніціатором переказу вважається особа, яка на законних підставах ініціює переказ грошей шляхом формування та подання відповідного документа на переказ або використання спеціального платіжного засобу.

Тому за положеннями п. 22.4 ст. 22 цього Закону - днем подачі до установ банків платіжного доручення за всіма видами податкових платежів вважається день його реєстрації. Таким чином, судами також вірно визначено, що саме з поданням платником податків платіжного доручення до банку Закон пов'язує настання певних правових наслідків.

Відповідно враховуючи зазначені норми законодавства, необхідно звернути увагу на помилковість міркувань скаржника, оскільки судами встановлено, що платіжними дорученнями проводилась проплата відповідних сум по договору розстрочення від 30.01.2004 № 3/24, а тому судові рішення законно обгрунтовані на тій підставі, що ДПI неправомірно змінила призначення платежу, чим порушила вимоги законодавства.

З огляду на зазначене вище, суд касаційної інстанції погоджується із висновком суду і визнає, що постанова Господарського суду Донецької області від 09.02.2006 та ухвала Донецького апеляційного господарського суду від 18.04.2006 по справі № 28/364 а скасуванню не підлягають, як такі, що винесені за повного досліджених обставин справи відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.