ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ
УХВАЛА
Iменем України
"29" січня 2008 року Справа № 20-12/024
к/с № К-16070/07
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Головуючого Голубєвої Г.К.
Суддів Брайка А.I.
Карася О.В.
Рибченка А.О.
Федорова М.О.
при секретарі судового засідання: Каліушко Ф.А.,
розглянувши касаційну скаргу Державної податкової інспекції у
Ленінському районі м. Севастополя
на ухвалу Севастопольського апеляційного господарського суду
від 25.07.2007 року
та постанову Господарського суду м. Севастополя від
24.04.2007 року
по справі № 20-12/024
за позовом Приватного підприємства "Соріус"
до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м.
Севастополя
третя особа Головне Управління державного казначейства
України у м. Севастополі
за участю Прокуратури м. Севастополя
про спонукання надати висновок до державного казначейства для
бюджетного відшкодування ПДВ, -
ВСТАНОВИВ:
У січні 2007 року Приватне підприємство "Соріус" (далі -
позивач) звернулося до господарського суду м. Севастополя із
позовом до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м.
Севастополя (далі - відповідач, скаржник), про спонукання надати
висновок в державне казначейство для бюджетного відшкодування ПДВ
на загальну суму 83976,36 грн. на поточний рахунок позивача за
травень, червень, липень 2006 року, по яким не виявлено
невідповідності, посилаючись на те, що відповідач в порушення
підпункту 7.7.5 статті 7 Закону України "Про податок на додану
вартість" від 03.04.1997 р. № 168/97- ВР ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
(далі -
Закон №168/97) не виконав своїх обов'язків по наданню в орган
державного казначейства висновку про відшкодування позивачу ПДВ.
Постановою Господарського суду м. Севастополя від 24.04.2007
року, залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного
господарського суду від 25.07.2007 року позовні вимоги задоволено
повністю: Зобов'язано Державну податкову інспекцію у Ленінському
районі міста Севастополя надати органу державного казначейства
висновок для бюджетного відшкодування податку на додану вартість
на загальну суму 83976,36 грн. на поточний рахунок приватного
підприємства "Соріус" за травень, червень, липень 2006 року.
Стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача судові
витрати .
Задовольняючи позов, суди виходили з того, що суд першої
інстанції правомірно дійшов висновку, що аналіз зазначених норм
Закону №168/97 ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
свідчить про те, що в підпункті 7.7.1
йдеться про суму податкового кредиту, розраховану за правилами
підпунктів 7.4.1, 7.4.5, 7.5.1 - тобто як про сплачений, так і про
нарахований податок на додану вартість, а тому позивач правомірно,
відповідно до чинного податкового законодавства, включив до складу
податкового кредиту за травень, червень, липень 2006 року суми ПДВ
на підставі податкових накладних, виданих постачальниками товару.
Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій ДПI у
Ленінському районі м. Севастополя звернулася до Вищого
адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій
просить рішення місцевого та апеляційного господарських судів
скасувати та прийняти нове рішення, яким повністю відмовити у
задоволенні позовних вимог. В обгрунтування касаційної скарги
скаржник посилається на порушення судами норм матеріального права
та прийняття судових рішень без належного врахування всіх обставин
справи. Зокрема, скаржник посилається на ту обставину, що судами
попередніх інстанцій при вирішенні спору було невірно застосовано
положення п.п. 7.4.1 п. 7.4. п.п. 7.7.1 п.п. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7
Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 р.
№ 168/97- ВР ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
.
Перевіривши правильність застосування судом першої та
апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права,
юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого
адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна
скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач подав
відповідачу податкові декларації з податку на додану вартість з
додатком №3 "Розрахунок сум бюджетного відшкодування" з
відшкодування ПДВ на поточний рахунок за травень 2006 року в сумі
15661 грн., за червень 2006 року в сумі 121430 грн., за липень
2006 року в сумі 206326 грн. Відповідно до листа Державної
податкової інспекції у Ленінському районі м. Севастополя на картці
особового рахунку позивача з податку на додану вартість є
переплата, що виникла в результаті заявлених до відшкодування та
не погашених сум по деклараціях № 30123 від 19.06.2006 року за
травень 2006 року - 3922 грн., №42922 від 20.07.2006 року за
червень 2006 року - 108269 грн., №51534 від 18.08.2006 року за
липень 2006 року -105751,55 грн.
Відповідач провів виїзні позапланові документальні перевірки
з питання достовірності нарахування позивачем сум бюджетного
відшкодування з ПДВ за період з квітня по липень 2006 року. Про це
свідчать акти перевірки №70/23-5/22285658/15713/10 від 28 липня
2006 року, №75/235/22285658/16189/10 від 11 серпня 2006 року,
№82/23-5/22285658/17267/10 від 12 вересня 2006 року.
Перевіркою встановлені порушення позивачем підпункту 7.7.2
пункту 7.2 статті 7 Закону №168/97. В результаті вказаного
порушення, позивачем було завищено суму ПДВ, що підлягає
відшкодуванню з бюджету в загальному 146342,19 грн.
На підставі вищевказаних актів перевірок, відповідач прийняв
наступні податкові повідомлення-рішення: від 07 серпня 2006 року
№000006235/0, від 15 серпня 2006 року №000007235/0, від 21 вересня
2006 року №000010235/0 про зменшення сум бюджетного відшкодування
податку на додану вартість на загальну суму 146342,19 грн.
Згідно з п.п. 7.4.1 п.п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про
податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
податковий кредит
звітного періоду складається із сум податків, нарахованих
(сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1
статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного
періоду.
Згідно п.п. 7.7.1 п. 7.1 ст. 7 Закону №168/97 ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або
бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою
податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою
податкового кредиту такого звітного податкового періоду.
При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з
підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується в зменшення
суми податкового боргу ї цього податку, що виник за попередні
податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого
відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до
складу податкового кредиту наступного податкового періоду.
Якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована
згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то:
а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого
від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій
отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді
постачальникам таких товарів (послуг);
б) залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування
включається до складу податкового кредиту наступного податкового
періоду (п.п. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону №168/97 ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
).
Таким чином, сутність механізму відшкодування податку на
додану вартість полягає у тому, що за підсумками періоду
(першого), в якому виникло від'ємне значення, платник податку
бюджетного відшкодування не одержує. Сума такого від'ємного
значення у даному періоді враховується у зменшення суми
податкового боргу з податку, що виник за попередні податкові
періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно
до закону), а за його відсутності - зараховується до складу
податкового кредиту наступного (другого) податкового періоду
(підпункт 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону).
Платник податку набуває право на бюджетне відшкодування лише
у випадку, визначеному підпунктом 7.7.2 пункту 7.7 статті 7
Закону, коли за підсумками наступного (другого) звітного періоду
від'ємне значення податку на додану вартість залишається. Однак
відшкодуванню підлягає лише та частина від'ємного значення, яка
дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів
(послуг) у попередньому (першому) податковому періоді
постачальникам таких товарів (послуг). Iнша частина від'ємного
значення, що не потрапила під бюджетне відшкодування, включається
до податкового кредиту наступного (третього) податкового періоду.
Таким чином суди, при вирішенні даного спору не прийняли до
уваги, що ДПI у Ленінському районі м, Севастополя не оспорювала
права Позивача на податковий кредит. Зокрема у актах перевірок
вказувалось, що позивач має право на податковий кредит.
З огляду на вищевикладене та враховуючи приписи п. 1.8 ст. 1
Закону №168/97 ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, при реалізації права платника
податків на бюджетне відшкодування податку на додану вартість на
розрахунковий рахунок обов'язковою умовою є - підтвердження факту
оплати платником податків постачальникам товарів (послуг) в
попереднім податковому періоді.
Таким чином, норми п.п. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 цього Закону
пов'язує фактичну сплату податку у попередньому податковому
періоді та виникнення права платника податку на отримання
бюджетного відшкодування.
Разом з тим, колегія суддів Вищого адміністративного суду
України звертає увагу на те, що суди попередніх інстанцій не
прийняли до уваги, що в правовідносинах, що виникли між Державною
податковою інспекцією в Ленінському районі м. Севастополя і ПП
"Соріус" предметом спору є право на бюджетне відшкодування, а не
на податковий кредит. Зокрема, встановлюючи право Позивача на
податковий кредит, питання фактичної сплати суми податку суди не
досліджували.
Таким чином, оскільки у судовому процесі не був встановлений
факт фактичної сплати суми податку, заявлених до відшкодування з
Державного бюджету України, та відсутність в матеріалах справи
доказів того, що сума податку, заявлена до відшкодування фактично
була оплачена поставникам товару (послуг), господарські суди обох
інстанцій дали передчасну юридичну оцінку встановленим фактичним
обставинам справи, а тому ухвалені ними судові рішення не можна
вважати законними та обгрунтованими.
Відповідно до п. 2 ст. 227 КАС України ( 2747-15 ) (2747-15)
, підставою
для скасування судових рішень судів першої та апеляційної
інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є
порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели
або могли призвести до неправильного вирішення справи і не можуть
бути усунені судом касаційної інстанції.
Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі
перегляду справи в касаційній інстанції не дають права
встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були
встановлені попередніми судовими інстанціями, ухвала та постанова
у справі підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд
до суду першої інстанції. Під час нового розгляду справи необхідно
врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі
фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають
юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, і в
залежності від встановленого, правильно визначити норми
матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних
правовідносин, та прийняти обгрунтоване і законне судове рішення.
Керуючись ст.ст. 160, 210 - 232 Кодексу адміністративного
судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
, суд
УХВАЛИВ:
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському
районі м. Севастополя задовольнити частково.
Ухвалу Севастопольського апеляційного господарського суду від
25.07.2007 року та постанову Господарського суду м. Севастополя
від 24.04.2007 року по справі № 20-12/024 скасувати, а справу
направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може
бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку,
передбачених статтями 236 - 238 Кодексу адміністративного
судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
.
Головуючий
(підпис)
Голубєва Г.К.
Судді
(підпис)
Брайко А.I.
(підпис)
Карась О.В.
(підпис)
Рибченко А.О.
(підпис)
Федоров М.О.
З оригіналом згідно
В. секретар В.Б. Ликова