Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Голубєвої Г.К.

Суддів Брайка А.І.

Карася О.В.

Рибченка А.О.

Федорова М.О.

при секретарі судового засідання: Каліушко Ф.А.,

розглянувши касаційну скаргу Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1

на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 28.02.2007 року

у справі № АС-42/329-05

за позовом Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова

до 1) Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1

2) Приватного підприємства "Дельта-2002"

про визнання недійсними договорів та застосування наслідків їх недійсності

Державна податкова інспекція у Московському районі м. Харкова (далі - ДПІ у Московському районі м. Харкова) звернулася до господарського суду Харківської області із позовом до Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1 (далі - СПД ОСОБА_1) та Приватного підприємства "Дельта-2002" (далі - ПП "Дельта-2002") про визнання укладеного у вересні 2003 року між відповідачами договору купівлі-продажу соняшника на загальну суму 13 998 412,42 грн. недійсним та застосування наслідків його недійсності.

В обґрунтування позовних вимог ДПІ у Московському районі м. Харкова посилається на укладення угоди між відповідачами з метою, що суперечить інтересам держави та суспільства, шляхом ухилення ПП "Дельта-2002" від сплати податків; скасування в судовому порядку установчих документів, свідоцтва платника податку на додану вартість ПП "Дельта-2002".

Постановою господарського суду Харківської області від 28.10.2005 року в задоволенні позовних вимог відмовлено з огляду на те, що спірні договори укладені правоздатними особами в установленому законом порядку.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 28.02.2007 року рішення суду першої інстанції скасовано, позовні вимоги задоволено. В обґрунтування судового рішення суд апеляційної інстанції послався на скасування в судовому порядку установчих документів та свідоцтва платника податку на додану вартість ПП "Дельта-2002", неподання податкової звітності.

Не погоджуючись із постановою Харківського апеляційного господарського суду від 28.02.2007 року СПД ОСОБА_1 оскаржив її у касаційному порядку, мотивуючи порушенням судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права права, зокрема ст. 49 Цивільного кодексу УРСР, ст. 207, ст. 208 Господарського кодексу України.

Перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між відповідачами укладалися договори купівлі-продажу соняшника № 33 від 13.10.2003 року, № 37 від 16 10.2003 року, № 42 від 24.10.2003 року, № 47 від 17.11.2003 року, № 48 від 25.11.2003 року, № 3 від 12.01.2004 року, № 1 від 01.03.2004 року, № 3 від 03.03.2004 року, № 21 від 12.03.2004 року, № 106 від 25.03.2004 року.

Виконання договорів підтверджено копіями податкових накладних, накладними, копіями квитанцій до прибуткових касових ордерів.

Укладення угод з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства позивачем вбачається зі сторони ПП "Дельта-2002" шляхом ухилення від сплати податків.

18.09.2002 року Солом'янською районною державною адміністрацією в м. Києві здійснено реєстрацію ПП "Дельта-2002". З 10.10.2002 року підприємство знаходилося на обліку в Державній податковій інспекції у Солом'янському районі м. Києва.

Відповідно до довідки Головного міжрегіонального управління статистики у м. Києві від 15.06.2005 року ПП "Дельта-2002" значиться в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України.

Відповідно до листа Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва від 14.03.2005 року з січня 2003 року ПП "Дельта-2002" не подає до податкового органу звітності.

Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 02.04.2004 року визнано недійсними установчі документи ПП "Дельта-2002", свідоцтво платника податку на додану вартість та первинні бухгалтерські та інші фінансово-господарські документи.

За змістом ст. 49 Цивільного кодексу УРСР, чинної на момент укладення спірного договору, недійсною є угода, яка укладена з метою, завідомо суперечною інтересам соціалістичної держави і суспільства. Правові наслідки такої угоди залежать від наявності умислу у обох сторін чи однієї, від виконання угоди обома сторонами чи однією.

Поряд з цим слід врахувати, що на момент ухвалення рішень у справі суди не мали правових підстав для застосування санкцій статті 49 ЦК УРСР.

1 січня 2004 року, згідно з пунктами 1, 2 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України (435-15) , ЦК УРСР (1540-06) від 18 липня 1963 року втратив чинність.

Цивільний кодекс України, який набрав чинності з 01.01.2004 року, серед правових наслідків вчинення правочину, який порушує публічний порядок, не встановлює санкцій, аналогічних тим, які були встановлені ст. 49 ЦК УРСР. Такі санкції встановлені Господарським кодексом України (436-15) .

Згідно з ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України, який набрав чинності з 1 січня 2004 року, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Положення статей 207 та 208 Господарського кодексу України слід застосовувати з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з ч. 1 ст. 203, ч. 2 ст. 215 ЦК України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Органи державної податкової служби, вказані в абзаці першому ст. 10 Закону України "Про державну податкову службу в Україні", можуть на підставі п. 11 цієї статті звертатись до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність. У разі задоволення позову висновок суду про нікчемність правочину має міститись у мотивувальній, а не в резолютивній частині судового рішення.

Санкції застосовуються за вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Разом з тим, за змістом ч. 1 ст. 208 ГК України застосування цих санкцій можливе лише в разі виконання правочину хоча б однією стороною.

Санкції, встановлені ч. 1 ст. 208 цього Кодексу, не можуть застосовуватися за сам факт несплати податків (зборів, інших обов'язкових платежів) однією зі сторін договору. За таких обставин правопорушенням є несплата податків, а не вчинення правочину. Для застосування санкцій, передбачених ч. 1 ст. 208 Кодексу, необхідним є наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, наприклад, вчинення удаваного правочину з метою приховання ухилення від сплати податків.

Частиною 1 ст. 208 ГК України передбачено застосування санкцій лише судом. Це правило відповідає нормі ст. 41 Конституції України, згідно з якою конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Оскільки санкції, передбачені цією частиною, є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в доход держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, то такі санкції не є цивільно-правовими, а є адміністративно-господарськими як такі, що відповідають визначенню ч. 1 ст. 238 ГК України. Тому такі санкції можуть застосовуватись лише протягом строків, встановлених ст. 250 ГК України.

Останній спірний договір купівлі-продажу соняшника був датований 25 березня 2004 року, а позов податкова інспекція пред'явила 04 серпня 2005 року, отже вона пропустила строк можливого застосування судом адміністративно-господарських санкцій.

Враховуюче зазначене, постанова Харківського апеляційного господарського суду від 28.02.2007 року підлягає скасуванню, а постанова господарського суду Харківської області від 28.10.2005 року залишається в силі.

Керуючись ст.ст. 160, 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд

Касаційну скаргу Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1 задовільнити.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 28.02.2007 року скасувати, а постанову господарського суду Харківської області від 28.10.2005 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236 - 238 Кодексу адміністративного судочинства України.