22-а-924/09 Про скасування податкових повідомлень-рішень - 18.02.2009 Прийняття

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Дзержинському р-ні м. Харкова на постанову Харківський окружний адміністративний суд від 30.09.2008р. по справі № 2-а-3454/08

за позовом ТОВ " Аптека 301 "

до Державної податкової інспекції у Дзержинському р-ні м. Харкова за участю прокурора Дзержинсього району м. Харкова

про скасування податковіх повідомлень - рішень.,

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Аптека 301", звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просить суд скасувати податкові повідомлення -. рішення Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова № 000562305 від і9.02.2008 року та № 000572305/0 від 19.02.2008 року.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 30.09.2008р. по справі №2-а-3454/08 позов було задоволено у повному обсязі.

Не погоджуючись з постановою Харківського окружного адміністративного суду від 30.09.2008р. по справі №2-а-3454/08 відповідач, ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова, подав апеляційну скаргу, просить її скасувати та прийняти нову, якою в задоволенні позову відмовити, вважає, що судом першої інстанції порушені норми права.

Позивач вважає, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від 30.09.2008р. по справі №2-а-3454/08 прийнята у відповідності до вимог чинного законодавства, а тому підстави для її скасування відсутні.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю – доповідача та представників сторін колегія суддів встановила, що відповідачем було проведено виїзну позапланову перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового валютного та іншого законодавства за період з 01.04.05 р. по 07.02.08 р. Під час перевірки було встановлено порушення пп.1.20.5-1, п.1.20, п.1.22 ст.1, пп..4.1.6 п.4.1 ст.4, п.5.1 ст.5, пп.7.4.1, ПП..7.4.3 п.7.4 ст.7 та пп..8.4.3 п.8.4 ст. 8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", з урахуванням змін і доповнень № 334/94-ВР від 28.12.1994 р., а саме, занижено податок на прибуток за 11 місяців 2007 року в розмірі 1648740 грн. та зменшено від'ємне значення об'єкта оподаткування з податку на прибуток за 11 місяців 2007 року на суму 35 958 грн.; п.1.18 ст.1 та п.4.9 ст. 4 Закону України від 03.04.97 р. № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість", з урахуванням змін і доповнень, занижено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у липні 2007 року на суму 1305401,00 грн.

За результатами акту перевірки 19.02.2008 року Начальником ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова були винесені податкові повідомлення-рішення: № 000562305, в якому визначено суму основного зобов'язання за платежем: податок на додану вартість (1305401,00 грн.) та штрафних санкцій (652701,00 грн.) в загальному розмірі 1958102,00 грн., та № 000572305/0, в якому визначено суму основного зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 1648740,00 грн. та штрафних санкцій в розмірі 329516,00 грн., а разом - на суму 1978256,00 грн.

Задовольняючи вимоги позивача суд першої інстанції виходив з наступного.

Станом на 01.07.2007 року на підставі договору купівлі-продажу від 06.05.2000 р. № 1700-В-С позивачу належали нежитлові приміщення 1-го поверху № 13-21 літ. "А-3" загальною площею 174,00 кв. м., що розташовані за адресою: м. Харків, вул. Сумська, 23/34.

Відповідно до додатку К 1/1 "Розрахунок амортизаційних відрахувань" до Декларації з податку на прибуток за 3 квартал 2007 р. балансова вартість зазначеного майна складає 63246,77 грн. (без ПДВ).

Згідно договору від 07.07.2007 р., зареєстрованого за № 3824 та посвідченого приватним нотаріусом Єніною Л.В., позивач передав нежитлові приміщення 1-го поверху № 13-21 літ. "А-3" загальною площею 174,00 кв. м., що розташовані за адресою: м. Харків, вул. Сумська, 23/34, у власність фізичній особі Лебедєву С.С. за ціною 75896,12 грн., в тому числі ПДВ 20% -12649,35 грн., що підтверджується актом прийому-передачі від 07.07.2007 р.

В акті перевірки відповідачем встановлено порушення позивачем пп.1.20.5 п.1.20 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", з урахуванням змін і доповнень № 334/94-ВР від 28.12.1994 р.

На думку відповідача позивач здійснив продаж нежитлових приміщень за балансовою вартістю, тобто за ціною, яка менша за звичайну ціну, що діяла на дату такого продажу.

На підтвердження ринкової ціни на нежитлові приміщення станом на 07.07.07 р. в ході перевірки до СПДФО Мезенцева І.А., який має свідоцтво оцінювача, відповідачем надано запит від 19.07.03 р. за № 498 щодо надання інформації про середню ринкову вартість (максимальну та мінімальну) за один квадратний метр нежитлових приміщень у центральних районах міста Харкова.

Згідно довідки № 1 від 08.02.08 р. вилка середньої ринкової вартості одного квадратного метра нежитлових приміщень у центральних районах міста Харкова станом на 07.07.07 р., а також впродовж липня 2007 р. складала від 45450,00 грн. до 53025,00 грн. у залежності від функціонального використання та технічного стану.

Згідно бази АІС "Податки" директором ТОВ "Харківський центр технічного обслуговування", код ЄДРПОУ 00223651 (засновником якого є директор ТОВ "Аптека-301" Алексанян А.С.) є Радько Д.В., який є засновником ТОВ "Діпротранс", а директором ТОВ "Діпротранс" є Лебедєв С.С, якому було реалізоване позивачем нежитлове приміщення, тобто продавець та покупець за договором є пов'язаними особами.

На підставі зазначеного відповідачем зроблено висновок про порушення позивачем пп. 1.20.5-1 п.1.20 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", оскільки позивачем продаж зазначених вище приміщень повинен був бути здійснений за ціною не менше 7 908 300,00 грн. З цієї суми відповідачем проведено розрахунок валових доходів та встановлено на підставі пп..8.4.3 п.8.4 ст. 8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" суму перевищення виручки від продажу над балансовою вартістю об'єкту основних фондів групи 1, що включається до складу валових доходів у липні 2007 року в розмірі 6 527 003,00 грн. (мінімальна ринкова вартість без ПДВ 6 590 250,00 грн. - балансова вартість 63 247,00 грн.).

З операції по реалізації основних фондів в акті перевірки встановлено порушення позивачем п.п. 1.20.5 п.1.20 ст.1, пп.7.4.1, пп. 7.4.3 п.7.4 ст.7 та пп. 8.4.3 п.8.4 ст. 8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" підприємством в Ш кварталі 2007 року та заниження суми валового доходу на 6527003,00 грн. та порушення п.1.18 ст.1 і п.4.9 ст. 4 Закону України від 03.04.97 р. № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість", з урахуванням змін і доповнень, занижено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у липні 2007 року на суму 1305401,00 грн.

Оподаткування операцій з пов'язаними особами здійснюється відповідно до п.7.4 ст. 7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств". Відповідно до п.7.4.1 п.7.4 ст.7 цього Закону з метою оподаткування доход, отриманий платником податку від продажу товарів (робіт, послуг) пов'язаним особам, визначається виходячи із договірних цін, але не менших за звичайні ціни на такі товари (роботи, послуги), що діяли на дату такого продажу.

Відповідно до пп. 7.4.3. п.7.4. ст. 7 цього Закону положення підпунктів 7.4.1, 7.4.2 поширюються також на операції з особами, які не є платниками податку, встановленого статтею 10 цього Закону, або сплачують податок на прибуток за іншими, ніж платник податку, ставками.

Відповідно до п.8.4.3 п.8.4 ст. 8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" у разі виведення з експлуатації окремих об'єктів основних фондів групи 1 у зв'язку з їх продажем балансова вартість групи 1 зменшується на суму балансової вартості такого об'єкта.

Сума перевищення виручки від продажу над балансовою вартістю окремих об'єктів основних фондів групи 1 та нематеріальних активів включається до валових доходів платника податку, а сума перевищення балансової вартості над виручкою від такого продажу включається до валових витрат платника податку.

Відповідно до п.4.9 ст. 4 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.97 р. № 168/97-ВР, якщо основні виробничі фонди або невиробничі фонди ліквідуються за самостійним рішенням платника податку чи безоплатно передаються особі, не зареєстрованій платником податку, а також у разі переведення основних фондів до складу невиробничих фондів така ліквідація, безоплатна передача чи переведення розглядаються для цілей оподаткування як поставка таких основних виробничих фондів або невиробничих фондів за звичайними цінами, що діють на момент такої поставки, а для основних фондів групи 1 - за звичайними цінами, але не менше їх балансової вартості.

Правила цього пункту не поширюються на випадки, коли основні виробничі фонди або невиробничі фонди ліквідуються у зв'язку з їх знищенням або зруйнуванням внаслідок дії обставин непереборної сили, в інших випадках, коли така ліквідація здійснюється без згоди платника податку, в тому числі в разі викрадення основних фондів, або коли платник податку надає органу державної податкової служби відповідний документ про знищення, розібрання або перетворення основного фонду іншими способами, внаслідок чого основний фонд не може використовуватися у майбутньому за первісним призначенням.

У разі, коли внаслідок ліквідації основного фонду отримуються комплектуючі, складові частини, компоненти або інші відходи, які мають вартість, ліквідація таких комплектуючих, складових частин, компонентів або інших відходів проводиться за правилами, встановленими для ліквідації основного фонду.

Для визначення об'єкта оподаткування з податку на додану вартість відповідно до п.1.18 ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість" звичайні ціни розуміються та застосовуються за правилами, визначеними пунктом 1.20 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Об'єкт, який продається, перестає визнаватися активом, вилучається з активів (списується з балансу) на підставі п.ЗЗ Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 7 "Основні засоби", затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 27 квітня 2000 р. № 92 (z0288-00) та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18.05.2000 р. № 288/4509 (z0288-00) та п.40 "Методичних рекомендацій з бухгалтерського обліку основних засобів", затверджених наказом Міністерства фінансів України від 30.09.2003р. № 561 (v0561201-03) .

Загальні правила визначення терміну "Звичайна ціна" передбачено п. 1.20 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", відповідно до якого якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) відповідно до п. 1.20.2 п.1.20 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

Якщо товари (роботи, послуги), ідентичні (за їх відсутності - однорідні) товарам (роботам, послугам), стосовно яких визначається звичайна ціна, прилюдно пропонуються до продажу, або мають ціни, встановлені на організованому ринку цінних паперів, або мають біржову ціну (біржове котирування), визначення звичайної ціни у встановленому в абзаці першому цього підпункту порядку здійснюється із врахуванням таких факторів.

При цьому, відповідно до пп.,1.20.3, 1.20.4, 1.20.5 п.1.20 т.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) , для товарів (робіт, послуг), які продаються шляхом прилюдного оголошення умов їх продажу, звичайною визнається ціна, що міститься у такому прилюдному оголошенні; якщо товари (роботи, послуги) продаються з використанням конкурсу, аукціону, біржової пропозиції або пропозиції на організованому ринку цінних паперів, або коли продаж (відчуження) товарів здійснюється у примусовому порядку згідно із законодавством, звичайною є ціна, отримана при такому продажу, у разі коли ціни на товари (роботи, послуги) підлягають державному регулюванню згідно із законодавством, звичайною вважається ціна, встановлена згідно з принципами такого регулювання. Це правило не поширюється на встановлення мінімальної продажної ціни - у цьому випадку звичайною є справедлива ринкова ціна.

Матеріали справи свідчать про те, що відповідач при проведенні перевірки не застосував зазначені вище норми, посилаючись на те, що покупець та продавець за укладеною угодою є пов'язаними особами.

Але зазначена обставина не знаходить підтвердження. Відповідно до приєднаних до матеріалів справи документів Алексанян А.С. є засновником ТОВ "Харківський центр технічного обслуговування" з 05.02.2008 р., Радько Д.М. голова правління цього ж підприємства з 31.01.08 р. та засновник підприємства ТОВ "Діпротранс" з 22.02.06 р. Директором ТОВ "Діпротранс" Лебедєв С.С. є з 28.08.06 р. Таким чином, на момент укладення угоди, тобто станом на 07.07.07 р., покупець та продавець не були пов'язаними особами.

Пп. 1.20.5-1 п.1.20 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", на порушення якої позивачем посилається відповідач, визначає, що у випадку, якщо звичайна ціна не може бути визначена з використанням норм попередніх підпунктів цього пункту, то для доказів обґрунтування її рівня застосовуються правила, визначені національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, а також національними стандартами з питань оцінки майна та майнових прав. З метою оподаткування терміни "справедлива вартість", "ринкова вартість" та "чиста вартість реалізації", які використовуються в національних положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку та національних стандартах з питань оцінки майна і майнових прав, прирівнюються до терміну "звичайна ціна", визначеного цим Законом.

Донарахування податкових зобов'язань платника податку податковим органом внаслідок визначення звичайних цін, відповідно до пп..1.20.10 п.1.20 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", здійснюється за процедурою, встановленою законом для нарахування податкових зобов'язань за непрямими методами.

Таким чином, з огляду на вищезазначене, за загальним правилом, якщо не доведено протилежне, звичайною ціною є договірна ціна, що відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Відповідно до пп.1.20.8 п.1.20 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" - обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту. Відповідачем не надано доказів надіслання такого запиту позивачеві.

Крім того, на податковий орган покладений обов'язок довести, що ціна, вказана в договорі, не відповідає рівню звичайних цін. При цьому податковий орган зобов'язаний діяти в порядку, встановленому діючим законодавством.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити а нього певну грошову суму.

Згідно договору купівлі-продажу від 07.07.07 р. та акту прийому-передачі від 07.07.07 р. продаж нежитлових приміщень відбувся за ціною 75896,12 грн., у т.ч. ПДВ - 12649,35 грн.

Відповідачем не надано доказів визнання зазначеного договору недійсним та він не розцінюється як нікчемний.

Якщо звичайна ціна не може бути визначена з використанням норм попередніх підпунктів пункту 1.20 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", то для доказів обґрунтування її рівня застосовуються правила, визначені національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, а також національними стандартами з питань оцінки майна та майнових прав. З метою оподаткування терміни "справедлива вартість", "ринкова вартість" та "чиста вартість реалізації", які використовуються в національних положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку та національних стандартах з питань оцінки майна і майнових прав, прирівнюються до терміну "звичайна ціна", визначеного цим Законом.

Відповідно до п.24 П(С)БО 9 "Запаси" чиста вартість реалізації - очікувана ціна реалізації запасів в умовах звичайної діяльності за вирахуванням очікуваних витрат на завершення їх виробництва та реалізацію.

Справедлива вартість, відповідно до п.4 П(С)БО 19 "Об'єднання підприємств" - це сума, за якою може бути здійснено обмін активу чи оплата зобов'язання в результаті операцій між обізнаними, зацікавленими та незалежними сторонами.

Відповідно до п. З Національного стандарту № 1 "Загальні засади оцінки майна та майнових прав" ринкова вартість - вартість, за якою можливе відчуження об'єкта оцінки на ринку подібного майна на дату оцінки за угодою, укладеною між покупцем та продавцем після проведення відповідного маркетингу за умови, що кожна із сторін діяла зі знанням справи, помірковано та без примусу.

Всі три визначення є близькими за сутністю та є тією ціною, за якою товар реально може бути продано в поточний момент на ринку покупцями. Законодавча норма, на яку посилається відповідач (п.п. 1.20.5-1 п.1.20 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"), не встановлює пріоритету будь-якого з цих понять.

Відповідачем не надано оцінку реалізованого позивачем майна станом на 07.07.07 р. в якості підтвердження рівня звичайної ціни та в якості доведення того, що ціна договору не відповідає рівню справедливих ринкових цін. При перевірці відповідачем використано відомості Довідки № 1 від 08.02.08 р., де зазначена вилка середньої вартості одного квадратного метру нежитлових приміщень у центральних районах міста станом на 07.07.07 р. При цьому, в акті перевірки не вказана ринкова вартість саме об'єкту, що було продано, а саме - нежитлових приміщень 1-го поверху № 13-21 літ. "А-3", що розташовані за адресою: м. Харків, вул. Сумська, 23/34. Такого порядку визначення розміру звичайної ціни ні п.1.20 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", ні будь-які інші норми чинного законодавства не передбачають.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правомірно зазначив, що відповідно до ч. 4 ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

У даному випадку довідка № 1 від 08.02.08 р. не є належним та допустимим доказом рівня звичайних цін, а тому не може бути прийнята до уваги.

Крім того, суд зазначає, що відповідно до ст. 7 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" оцінка майна проводиться у випадках, встановлених законодавством України, міжнародними - угодами, на підставі договору, а також на вимогу однієї з сторін угоди та за згодою сторін.

Проведення оцінки майна є обов'язковим у випадках: створення підприємств (господарських товариств) на базі державного майна або майна, що є у комунальній власності; реорганізації, банкрутства, ліквідації державних, комунальних підприємств та підприємств (господарських товариств) з державною часткою майна (часткою комунального майна); виділення або визначення частки майна у спільному майні, в якому є державна частка (частка комунального майна); визначення вартості внесків учасників та засновників господарського товариства, якщо до зазначеного товариства вноситься майно господарських товариств з державною часткою (часткою комунального майна), а також у разі виходу (виключення) учасника або засновника із складу такого товариства; приватизації та іншого відчуження у випадках, встановлених законом, оренди, обміну, страхування державного майна, майна, що є у комунальній власності, а також повернення цього майна на підставі рішення суду; переоцінки основних фондів для цілей бухгалтерського обліку; оподаткування майна згідно з законом; визначення збитків або розміру відшкодування у випадках, встановлених законом; в інших випадках за рішенням суду або у зв'язку з необхідністю захисту суспільних інтересів.

Проведення незалежної оцінки майна є обов'язковим у випадках застави державного та комунального майна, відчуження державного та комунального майна способами, що не передбачають конкуренцію покупців у процесі продажу, або у разі продажу одному покупцю, визначення збитків або розміру відшкодування, під час вирішення спорів та в інших випадках, визначених законодавством або за згодою сторін.

Згідно з пп. 1.20.10 п.1.20 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" - донарахування податкових зобов'язань платника податку податковим органом внаслідок визначення звичайних цін здійснюється за процедурою, встановленою законом для нарахування податкових зобов'язань за непрямими методами, тобто визначати звичайні ціни іншим способом податкові органи не можуть. Законом України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21.12.2000 р. (2181-14) № 2181 передбачено, що Методика визначення суми податкових зобов'язань за непрямими методами затверджується законом і є загальною для всіх платників податків. Слід зазначити, що на даний час такої методики немає.

З огляду на вищенаведене, механізм донарахування податкових зобов'язань платника податку податковим органом внаслідок визначення звичайних цін на даний час не врегульовано, а тому таке донарахування не може застосовуватись.

За клопотанням позивача, на підставі ст. 81 Кодексу адміністративного судочинства України, для з'ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі бухгалтерського обліку, судом було призначено судово-бухгалтерську експертизу, проведення якої доручено Харківському НДІСЕ ім. заслуженого професора М.С. Бокаріуса. На роз'яснення експерта поставлене таке питання: Чи відповідають висновки акту перевірки ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова в частині заниження податкового - зобов'язання з податку на прибуток та податку на додану вартість, даними первинного податкового та бухгалтерського обліку позивача...

У висновку експертизи зазначено, що в зв'язку з тим, що чинні законодавчі акти не містять чіткої норми, щодо визначення звичайної ціни при реалізації основних фондів першої групи, виключно за експертною оцінкою, то в межах компетенції експерта-економіста висновки акту ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова, в частині заниження валового доходу та податкових зобов'язань з ПДВ при операції відчуження нежитлових приміщень за адресою м. Харків, вул. Сумська, 23/34 гр. Лебедєву С.С., підтвердити не надається за можливе.

В акті перевірки зазначається, що станом на 13.11.07 р., згідно даних проміжного балансу, позивач має кредиторську заборгованість в сумі 9300,00 грн., однак, як зазначено в акті перевірки, документів на підтвердження зазначеної кредиторської заборгованості перевіряючим позивачем не надано.

Відповідно до П(С)БУ № 2, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 31.03.99р. № 87 (z0391-99) у статті "Кредиторська заборгованість за товари, роботи, послуги" відображається сума заборгованості постачальникам і підрядчикам за матеріальні цінності, виконані роботи та отримані послуги (крім заборгованості, забезпеченої векселями). При цьому на підставі даних відображених в балансі підприємства не можливо визначити дату виникнення кредиторської заборгованості та строк її погашення. Ці відомості можливо з'ясувати лише на підставі укладеного між підприємствами договору та даних бухгалтерського обліку щодо проведення по обліку підприємства заборгованості. Як слідує з акту перевірки, дані щодо закінчення строку позовної давності по кредиторській заборгованості прийняті лише на підставі балансу, без з'ясування періоду її виникнення та строку погашення. Таким чином, в акті перевірки документально не підтверджено, що по кредиторській заборгованості в розмірі 9300,00 грн. закінчився строк позовної давності станом на 13.11.07 р. та вона на підставі п.1.22 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" є безповоротною фінансовою допомогою.

В зв'язку з вищенаведеним, твердження відповідача про порушення позивачем пп.,4.1.6 п.4.1 ст. 4 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" та безпідставне збільшення валового доходу за 11 місяців на суму кредиторської заборгованості у розмірі 9300,00 грн. не підтверджено зібраними у справі доказами.

Перевіркою правильності визначення валових витрат, відповідачем встановлено завищення валових витрат на 3 квартали 2007 року на суму 58659 грн., за рахунок невиконання вимог п.5.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" та Наказу Міністерства охорони здоров'я від 08.07.04 р. № 349 "Про затвердження правил проведення утилізації та знищення неякісних лікарських засобів" (z0916-04) позивачем неправомірно віднесено до складу валових витрат вартість придбаних медичних виробів на суму 58659 грн. А саме, позивач, згідно акту підприємства на списання товарів з балансу від 12.08.07 року, у зв'язку з втратою сертифікатів та придатністю застосування лікарських виробів, яких неможливо перевірити строк їх дії. А також, відсутній опис, які саме медичні вироби списані, акту на утилізацію та хто саме проводив. Тобто фактичне знищення лікарських засобів оформляється актом. Копія акту направляється органу державного контролю лікарських засобів, за рішенням якого лікарський засіб було вилучено з обігу.

Відповідно до вимог ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" по отриманим та не проданим в одному податковому періоді ТМЦ ведеться облік приросту (убутку) балансової вартості товарів. Тобто вартість придбаних, але не реалізованих в одному податковому періоді товарів додається до валового доходу, таким чином, коригує валові витрати з придбання цього товару. Так, за умови включення позивачем до складу валових витрат вартості лікарських засобів, по яким проведено списання, їх вартість, відповідно до правил ведення податкового обліку приросту (убутку) ТМЦ, в момент списання потрібно було провести в податковому обліку як коригування залишків товару на початок періоду та провести коригування валових витрат. Відповідачем не надано документального підтвердження завищення позивачем в 3 кв. 2007 р. валових витрат на 58659,00 грн. Крім того, представник відповідача не надав правового обґрунтування застосування до позивача санкцій за таке порушення.

Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції та вважає за необхідне зазначити, що при розгляді справи у суді апеляційної інстанції відповідачем не були спростовані висновки, викладені у постанові Харківського окружного адміністративного суду від 30.09.2008р. по справі №2-а-3454/08, не надані докази, в підтвердження обґрунтованості вимог, викладених в апеляційній скарзі.

Відповідно до ч.1 ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Відповідно до ч.2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних Повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.