К-21122/06 Про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення (податок на прибуток) - 29.01.2008 Прийняття

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Донецьку на постанову Господарського суду Донецької області від10.01.2006 та ухвалу Донецького апеляційного господарського суду від10.04.2006 посправі№29/339А

за позовом Закритого акціонерного товариства з іноземними інвестиціями та участю українського капіталу "Перший Український Міжнародний банк"

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Донецьку

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення

Заявлено позовні вимоги про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень СДПІ по роботі з великими платниками податків у м.Донецьку (далі–СДПІ): від23.08.2005 №0000180828/2/25395/10/13-33 на суму 52758грн. (вт.ч.основний платіж – 35172грн., штрафні (фінансові) санкції -17586грн.), прийнятого за наслідками проведеної комплексної планової документальну перевірки дотримання позивачем вимог податкового та валютного законодавства за період з 01.07.2002 по 01.04.2004 складено Акт від14.04.2005 №121/13-33/14282829, де позивачеві визначено податкове зобов'язання щодо зайво включених до валових витрат процентів, нарахованих за депозитами пов'язаним з банком особам в сумі4703,72грн., у тому числі: ІІІквартал2002року в сумі 10,08грн., IVквартал2002року 564,86грн., Іквартал2003року – 1459,76грн., ІІквартал2003року – 1457,05грн., ІІІквартал2003року – 945,36грн., IVквартал2003року – 93,93грн. та Ікварталі 2004року -172,68грн. за порушення вимог пп.7.4.4 п.7.4 ст. 7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Податкове повідомлення-рішення оскаржувалось в адміністративному порядку, де було винесено податкове повідомлення-рішення від07.11.2005 №0000180828/3/33224/10/22-013 на суму 52758грн.

Також в Акті перевірки було вказано Про встановлені перевіркою факти укладання депозитних договорів з пов’язаними з банком особами за ставками, які вище за звичайні процентні ставки за депозитами.

Постановою Господарського суду Донецької області від10.01.2006 залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від10.04.2006 по справі№29/339А – позов задоволено частково. Податкові повідомлення-рішення від23.08.2005 №0000180828/2/25395/10/13-33 на суму 52758грн. та від07.11.2005 №0000180828/3/33224/10/22-013 на суму 52758грн. скасовані в частині визначення позивачеві податкового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 35361грн., (вт.ч. основний платіж – 23574грн., штрафні (фінансові) санкції в сумі 11787грн.). В задоволенні іншої частини вимог відмовлено.

При цьому суди визначились про наступне:

щодо завищення валових витрат по депозитних вкладах суд першої інстанції встановив, що відповідно до пп.1.20.7 п.1.20 ст.1 Закону України "Про оподаткування" за наявних в матеріалах справи наказів, на які посилався відповідач, вбачається, що процентна ставка за депозит на умовах "Партнерський" складає: згідно наказу №99Н від02.10.2002 - у дол. США - 7%, наказу №38Н від26.03.2002 у грн. - 22%, наказу №42Н від19.06.2003 у дол. США - 8%, євро - 8%, наказу №15Н від26.03.2003 у дол. США-6%.

Відповідно висновок податкового органу про завищення валових витрат в цій частині суд першої інстанції визнав безпідставним, із чим погодився суд апеляційної інстанції.

Щодо завищення валових витрат за віднесення до складу валових витрат у IVкварталі2002року в порушення пп.5.2.1 п.5.2, пп.5.3.1 п.5.3, пп.5.4.8 п.5.4 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" суд першої інстанції встановив, що позивачем безпідставно до складу валових витрат в у IVкварталі2002року віднесено 4032грн. вартості авіаперевезення, відшкодованих ДодоновуВ.М. на проїзд під час перебування у відрядженні у м.Відень (Австрія) без наявності підтверджуючого документу (транспортного квитку або транспортного рахунку), із чого слідує, що висновок податкового органу про завищення валових витрат є правомірним, із чим погодився суд апеляційної інстанції відповідно до пп.5.4.8 п.5.4 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Щодо завищення валових витрат за віднесення до складу валових витрат у розмірі 135,66грн., у тому числі: за IVкварталі2002року в сумі 36,19грн., за Іквартал 2003року в сумі 10,01грн., за ІІквартал 2003року в сумі 49,51грн., за ІІІквартал2003 року в сумі 22,02грн. та IVкварталі2003року в сумі 17,93грн. вартості сплачених міжміських розмов по вирішенню питань щодо строків відпочинку співробітників банку у санаторіях м.Ялти, м.Алушти та м.Судак в порушення пп.5.3.1 п.5.3, ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" як такі, що безпосередньо не пов'язані з веденням господарської діяльності банківської установи, суд першої інстанції пославшись на п.5.1, пп.5.2.1 п.5.2 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" та ст. 1 Закону України "Про охорону праці" визначився, що витрати в сумі 135,66грн. правомірно включені позивачем до складу валових витрат, як витрати, понесені у зв'язку із здійсненням заходів по охороні праці.

Відповідно суд першої інстанції встановив, що висновок податкового органу про завищення валових витрат в цій частині є безпідставним, із чим погодився суд апеляційної інстанції.

Щодо завищення валових витрат за віднесення до складу валових витрат витрати на утримання житлової квартири, яка не використовується у господарській діяльності банківської установи, що призвело до завищення валових витрат на суму 4699,45грн. та завищення суми амортизаційних відрахувань за період з 01.07.2002 по 31.03.2004 у розмірі 13620,23грн. в порушення п.5.1 ст.5 та пп.8.1.4 п.8.1, пп.8.2.1 п.8.2 ст. 8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" суд першої інстанції встановив, що позивачем безпідставно до складу валових витрат віднесено суми відшкодування за охорону, комунальні послуги, електроенергія, опалення, вентиляція, водовідведення, та інш., оскільки матеріали справи не містять доказів переведення квартир, які належать до житлового фонду, до нежитлового приміщення, із чого слідує, що висновок податкового органу про завищення валових витрат є правомірним, із чим погодився суд апеляційної інстанції відповідно до пп.5.4.10 п.5.4 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Щодо завищення суми амортизаційних відрахувань за період з 01.07.2002 по 31.03.2004 у розмірі 48502,94грн. внаслідок невірного розподілення по групах основних фондів в порушення п.8.2.2, пп.8.6.1, пп.8.7.1 ст. 8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" пожежна, тривожна сигналізації та системи відеонагляду встановлено на об'єкти, які підпадають під визначення основних фондів групи1 суд першої інстанції встановив, що позивачем правомірно проведено амортизаційні відрахування згідно п.8.2.2 ст. 8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" та п.1.6 розділу 2 Інструкції з бухгалтерського обліку основних засобів і нематеріальних активів комерційних банків України, затвердженої постановою Правління Національного банку України від11.12.2000 №475 (z0960-00) . Із зазначеним суд апеляційної інстанції також погодився.

Щодо донарахування податку на прибуток за віднесення до основних засобів 4групи у Ікварталі2003року основні засоби, які не були фактично придбані платником податку у Ікварталі2003року в сумі 164753,11грн. в порушення пп.8.3.2 п.8.3, пп.8.6.1 п.8.6 ст. 8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" суди визначились, що оскільки у акті перевірки не досліджено порушення вимог пп.8.3.2. п..3 та пп.8.6.1 п.8.6 ст. 8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", то нарахування амортизаційних відрахувань в сумі 132998грн. є неправомірним.

Щодо донарахування податку на прибуток за віднесення до 2групи інформаційного стену та елемент внутрішнього оформлення в порушення пп.8.2.2, пп.8.6.1 ст. 8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" чим завищено амортизаційні відрахування у сумі 288,64грн., у тому числі Ікварталі2003року на 31,50грн., півріччя2003року на 106,58грн., 9 місяців2003року на 174,09грн., 2003рік на 134,59грн., Іквартал 200 4року на 54,05грн. суди визначились, що відповідно до пп.8.2.2, ст. 8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" основні фонди підлягають розподілу за певними групами, у тому числі: група 2 - автомобільний транспорт та вузли (запасні частини) до нього; меблі; побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти, інше конторське (офісне) обладнання, устаткування та приладдя до них; група 3 - будь-які інші основні фонди, не включені до груп 1,2 і 4. А згідно з Державним класифікатором України "Класифікація основних фондів", затвердженим наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації №507 від19.08.1997, - до 2 групи основних фондів відносяться за кодом 220114 - полички, шухляди, шафи з дверцятами, шафи з картотечними шухлядами, рейтерами, висувними шухлядами, за кодом 220229- обладнання офісне інше.

Таким чином, господарський суд дійшов висновку, що інформаційний стенд та елемент внутрішнього оформлення правильно віднесені позивачем до 2 групи основних фондів. Суд апеляційної інстанції із таким висновком погодився повністю.

Відповідно враховуючи пп.17.1.3 п.17.1 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" суд першої інстанції також задовольнив вимоги в частині визнання неправомірним нарахування штрафних санкцій у відповідній частині. Із чим погодився суд апеляційної інстанції зазначивши, що постанова Господарського суду Донецької області відповідає діючому законодавству та фактичним обставинам справи, і відсутні підстави для її скасування.

Не погодившись із постановою Господарського суду Донецької області від10.01.2006 та ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від10.04.2006 по справі№29/339А відповідач (СДПІ) подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати судове рішення та відмовити в позові, оскільки рішення винесено із порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального права і судом не прийнято до уваги норму пп.7.4.4 п.7.4 ст. 7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", всупереч якій позивачем включено до складу валових витрат проценти, нараховані з депозитами пов'язаним з банком особам за ставками, які вище за звичайні процентні ставки з депозит. Скаржник також зазначив, що судом не прийнято до уваги п.1.32 ст.1 цього Закону щодо визначення господарської діяльності, оскільки всупереч цьому до складу валових витрат віднесено вартість сплачених міжміських розмов по вирішенню питань щодо строків відпочинку співробітників банку у санаторіях м.Ялти. м.Алушти та м.Судак.

Також скаржник посилається на те, що судом при винесені рішення були невірно застосовані норми пп.8.2.2 п.8.2, пп.8.6.1 п.8.6 ст. 8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", згідно з яким основні фонди підлягають розподілу за групами, відповідно оскільки пожежна, тривожна сигналізації та системи відеонагляду встановлено на об'єкти, які підпадають під визначення основних фондів групи1, то у податковому обліку витрати на придбання та встановлення сигналізації та систем відеонагляду необхідно включити до балансової вартості об'єкта основних фондів групи1, на якому встановлено таку сигналізацію та систему відеонагляду, в порядку, визначеному пп.8.7.1 п.8.7 ст.8 Закону як поліпшення основних фондів. Відповідно до зазначеного, на думку скаржника, судом не прийнято до уваги, що позивачем завищено амортизаційні відрахування внаслідок невірного розподілення по групах основних фондів, а саме: у складі групи2 філією обліковується і амортизується інформаційний стенд та елемент внутрішнього оформлення, який згідно з пп.8.2.2 п.8.2 ст.8 Закону повинен обліковуватись у складі групи3.

Позивач надав заперечення на касаційну скаргу в якому по кожному епізоду надав свої обґрунтування, на підставі чого просив скаргу залишити без задоволення, рішення без змін. В судове засідання не з’явився, про час і місце судового засідання повідомлений належним чином.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги, заперечення на неї та пояснення представників відповідача, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як визначено пп.1.20.7 п.1.20 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (в редакції від22.05.1997 №283 зі змінами) звичайна процентна ставка за депозит - процентна ставка, що встановлюється залежно від строків та розміру депозиту за рішенням платника податку, яке має бути оприлюдненим та встановлювати однакові правила щодо укладення депозитного договору з будь-якими категоріями осіб з урахуванням обмежень, установлених законом.

Таким чином необхідно погодитись із обґрунтуванням судами свого рішення про відсутність завищення валових витрат по депозитних вкладах, оскільки судами обґрунтовано встановлено за матеріалами справи відповідність процентної ставки наказам позивача при укладені депозитних договорів із особами, які не є пов’язаними особами позивача, так як згідно пп.11.26. ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" встановлено, що пов’язана особа— особа, що відповідає будь-якій з наведених нижче ознак: юридична особа, яка здійснює контроль над платником податку, або контролюється таким платником податку, або перебуває під спільним контролем з таким платником податку; фізична особа або члени сім’ї фізичної особи, які здійснюють контроль над платником податку. Членами сім’ї фізичної особи вважаються її чоловік або дружина, прямі родичі (діти або батьки) як фізичної особи, так і її чоловіка або дружини, а також чоловік або дружина будь-якого прямого родича фізичної особи або її чоловіка (дружини); посадова особа платника податку, уповноважена здійснювати від імені платника податку юридичні дії, спрямовані на встановлення, зміну або зупинення правових відносин, а також члени її сім’ї.

Щодо віднесення до складу валових витрат у IVкварталі2002року в порушення пп.5.2.1 п.5.2, пп.5.3.1 п.5.3, пп.5.4.8 п.5.4 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" судами першої та апеляційної інстанції обґрунтовано встановлено, що позивачем безпідставно до складу валових витрат в у IVкварталі2002року віднесено 4032грн. вартості авіаперевезення, відшкодованих ДодоновуВ.М. на проїзд під час перебування у відрядженні у м.Відень (Австрія) без наявності підтверджуючого документу (транспортного квитку або транспортного рахунку), оскільки відповідно до абз.2 пп.5.4.8 п.5.4 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" зазначені витрати можуть бути включені до складу валових витрат платника податку лише за наявності підтверджуючих документів, що засвідчують вартість цих витрат у вигляді транспортних квитків або транспортних рахунків (багажних квитанцій), рахунків з готелів (мотелів) або від інших осіб, що надають послуги з розміщення та проживання фізичної особи, страхових полісів тощо.

Щодо віднесення до складу валових витрат вартості сплачених міжміських розмов по вирішенню питань щодо строків відпочинку співробітників банку у санаторіях м.Ялти, м.Алушти та м.Судак суд першої інстанції пославшись на п.5.1, пп.5.2.1 п.5.2 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" та ст. 1 Закону України "Про охорону праці" правомірно визначився, що витрати в сумі 135,66грн. правомірно включені позивачем до складу валових витрат, як витрати, понесені у зв'язку із здійсненням заходів по охороні праці, так як пп.5.2.1 п.5.2 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" передбачено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Щодо віднесення до складу валових витрат витрати на утримання житлової квартири, яка не використовується у господарській діяльності банківської установи, що призвело до завищення валових витрат на суму 4699,45грн. та завищення суми амортизаційних відрахувань за період з 01.07.2002 по 31.03.2004 у розмірі 13620,23грн. судами першої та апеляційної інстанції обґрунтовано встановлено, що в порушення п.5.1 ст.5 та пп.8.1.4 п.8.1, пп.8.2.1 п.8.2 ст. 8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" позивачем безпідставно до складу валових витрат віднесено суми відшкодування за охорону, комунальні послуги, електроенергія, опалення, вентиляція, водовідведення, та інш., оскільки матеріали справи не містять доказів переведення квартир, які належать до житлового фонду, до нежитлового приміщення, і що наведені квартири використовуються у виробничих цілях. Із зазначеного судами першої та апеляційної інстанції зроблено обґрунтований висновок, що податковий орган правомірно зменшив валові витрати позивача.

Щодо завищення суми амортизаційних відрахувань за період з 01.07.2002 по 31.03.2004 у розмірі 48502,94грн. внаслідок невірного розподілення по групах основних фондів судами першої та апеляційної інстанції обґрунтовано встановлено, що позивачем правомірно проведено амортизаційні відрахування згідно п.8.2.2 ст. 8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", де визначено, що основні фонди підлягають розподілу за такими групами:

група 1— будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої, в тому числі жилі будинки та їх частини (квартири і місця загального користування), вартість капітального поліпшення землі;

група 2— автомобільний транспорт та вузли (запасні частини) до нього; меблі; побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти, інше конторське (офісне) обладнання, устаткування та приладдя до них;

група 3— будь-які інші основні фонди, не включені до груп 1, 2 і 4;

група 4— електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичного оброблення інформації, пов’язані з ними засоби зчитування або друку інформації, інші інформаційні системи, комп’ютерні програми, телефони (у тому числі стільникові), мікрофони і рації, вартість яких перевищує вартість малоцінних товарів (предметів).

Відповідно щодо донарахування податку на прибуток за віднесення до основних засобів 4групи у Ікварталі2003року основні засоби, які не були фактично придбані платником податку у Ікварталі2003року в сумі 164753,11грн. суди правомірно визначились, що оскільки у акті перевірки не досліджено порушення вимог пп.8.3.2. п..3 та пп.8.6.1 п.8.6 ст. 8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", то нарахування амортизаційних відрахувань в сумі 132998грн. є неправомірним.

Щодо донарахування податку на прибуток за віднесення до 2групи інформаційного стену та елемент внутрішнього оформлення суди правомірно визначились що інформаційний стенд та елемент внутрішнього оформлення правильно віднесені позивачем до 2 групи основних фондів, обґрунтовуючи свою позицію також пп.8.2.2, пп.8.6.1 ст. 8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Відповідно враховуючи пп.17.1.3 п.17.1 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" суди першої та апеляційної інстанції також правомірно задовольнив вимоги в частині визнання неправомірним нарахування штрафних санкцій у відповідній частині.

З огляду на встановлене судом та враховуючи зазначене вище, суд касаційної інстанції погоджується із висновками суду і визнає, що постанова Господарського суду Донецької області від10.01.2006 та ухвала Донецького апеляційного господарського суду від10.04.2006 по справі№29/339А скасуванню не підлягають, як такі, що винесені за вичерпних юридичних висновків при правильному застосуванні норми матеріального права. При цьому доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.