Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого: Панченка О.Н. (доповідача),

суддів: Весельської Т.Ф.,

Мироненка О.В.,

Смоковича М.І.,

Чумаченко Т.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Києві касаційну скаргу управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради

на постанову Лисичанського міського суду Луганської області від 20 червня 2006 року та ухвалу апеляційного суду Луганської області від 03 серпня 2006 року

у справі за позовом ОСОБА_1

до управління праці і соціального захисту населення Лисичанської міської ради

про стягнення недоплаченої одноразової грошової допомоги,

У травні 2006 рокуОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивач) звернулася до суду з зазначеним позовом, посилаючись на те, що відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) (далі - Закон) має право на одноразову щорічну грошову допомогу до 05 травня у розмірі чотирьох мінімальних пенсій за віком, однак у 2003-2005 роках допомога виплачувалась управлінням праці і соціального захисту населення Лисичанської міської ради (далі - УПСЗН, відповідач) не в повному обсязі, і тому виникла заборгованість по її виплаті, розмір якої - 1722 грн.

Надалі позивачем було збільшено розмір позовних вимог на підставі ст. 15 Закону, в якій вона має право на одноразову щорічну допомогу до 05 травня у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком як член родини - дружина, померлого інваліда війни. У 2003-2005 роках допомога виплачувалась не у повному обсязі, оскільки розмір щорічної допомоги виплачувався відповідно до Законів України "Про Державний бюджет України" на відповідні роки. Недоплачена сума допомоги за вказані роки склала 2113 грн. 75 коп.

Позивач просила задовольнити позов у повному обсязі.

Постановою Лисичанського міського суду Луганської області від 20 червня 2006 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду Луганської області від 20 червня 2006 року, позовні вимоги задоволено частково, а саме: з УПСЗН на користь позивача стягнута заборгованість з щорічної одноразової грошової допомоги до 05 травня за 2005 рік в сумі 1530 грн. У задоволені позовних вимог щодо стягнення щорічної одноразової грошової допомоги до 05 травня 2003 року-2004 року в сумі 583 грн. 75 коп. відмовлено, у зв'язку з пропуском строку звернення до суду.

В касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, просить скасувати їх рішення та ухвалити нове рішення про відмову в задоволені позовних вимог.

Заслухавши доповідь судді-доповідача щодо обставин, необхідних для ухвалення рішення судом касаційної інстанції, перевіривши доводи касаційної скарги, правильність правової оцінки обставин у справі та застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 є учасником війни, дружиною померлого інваліда війни, вдруге шлюбу не укладала, і тому в 2003-2005 роках отримала одноразову грошову допомогу до 05 травня у розмірах відповідно 50 грн., 65 грн. і 130 грн., що відповідає розмірам, встановленим Законами про Державні бюджети.

Однак ст. 15 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" встановлено, що щорічно до 05 травня членам сімей, зазначеним у пункті 1 статті 10 цього Закону, а також дружинам (чоловікам) померлих інвалідів війни, які не одружились вдруге, виплачується разова грошова допомога у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.

Суди першої та апеляційної інстанцій правильно визначили, що сума позовних вимог, яка підлягає задоволенню, - 1530 грн. - розмір недоплаченої відповідачем грошової допомоги ОСОБА_1 за 2005 рік, вимоги щодо стягнення недоплачених коштів за 2003-2004 роки задоволенню не підлягають, оскільки позивачем пропущено строк звернення до суду.

В касаційній скарзі відповідач зазначає, що Міністерство праці та соціальної політики України визнано головним розпорядником коштів на виплату щорічної разової допомоги до Дня Перемоги лише в межах, передбачених відповідною статтею Закону України "Про Державний бюджет України" на поточний рік. Оскільки Державний бюджет України на відповідний рік планується виходячи з існуючих можливостей держави, то розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та провадять видатки тільки в межах бюджетних асигнувань.

Однак такі посилання суперечать вимогам статті 2 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", відповідно до якої права та пільги для ветеранів війни і членів їх сімей, встановлені раніше законодавством України і законодавством колишнього СРСР, не можуть бути скасовані без їх рівноцінної заміни, а нормативні акти органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які обмежують права і пільги ветеранів війни, передбачені цим Законом, є недійсними.

Таким чином, доводи скаржника не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, рішення яких є обґрунтованими, відповідають нормам Конституції України (254к/96-ВР) , матеріального та процесуального права, а тому скасуванню або зміні не підлягають.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

Касаційну скаргу управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради залишити без задоволення.

Постанову Лисичанського міського суду Луганської області від 20 червня 2006 року та ухвалу апеляційного суду Луганської області від 03 серпня 2006 року залишити без змін.

Ухвала вступає в законну силу з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.