Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Ланченко Л.В.

Нечитайла О.М.

Сергейчука О.А.

Степашка О.І.

за участю представників

відповідача: Дзюби Д.А., Берющева С.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1

на рішення Господарського суду Донецької області від 17.05.2005 р.

та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 05.07.2005 р.

у справі № 29/84а

за позовом Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1

до Державної податкової інспекції у Старобешівському районі Донецької області

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, -

Рішенням Господарського суду Донецької області від 17.05.2005 р., залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 05.07.2005 р., у задоволенні позову відмовлено.

СПД - фізична особа ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, якою просить скасувати вказані судові рішення та задовольнити позов. Посилається на необґрунтованість висновків судів попередніх інстанцій про неправомірне включення позивачем сум податку на додану вартість за податковими накладними, залишення поза увагою допущені податковою інспекцією порушення порядку проведення позапланових перевірок.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників відповідача, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення судів попередніх інстанцій, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що актом перевірки №74/26/2499816317 від 10.03.2005 р. зафіксовано порушення позивачем вимог п.п. 7.4.5 п. 7.4 та п.п. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", яке полягало у тому, що позивач включив до складу податкового кредиту жовтня 2003 року податок на додану вартість у розмірі 674918,08 грн. на підставі податкових накладних, виписаних ПП "Стройлюкс" - особою, яка не є платником податку на додану вартість в силу того, що рішенням Артемівського районного суду м. Києва визнані недійсними установчі документи та свідоцтво платника податку на додану вартість.

На підставі акту перевірки прийнято податкове повідомлення-рішення від 14.03.2005 р. № 0000092650/0 про визначення позивачеві суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 1012377 грн., в тому числі 674918,00 грн. основного платежу та 337459,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

На виконання умов договору купівлі-продажу від 01.10.2003 р. позивач отримав від ПП "Стройлюкс" соняшник та здійснив оплату готівковими коштами, а ПП "Стройлюкс", в свою чергу, виписав на адресу позивача податкові накладні.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що рішенням районного суду державна реєстрація ПП "Стройлюкс" скасована та визнані недійсними свідоцтво про державну реєстрацію, статут та свідоцтво платника податку на додану вартість. Цим рішенням встановлено, що директор підприємства ОСОБА_2 зареєстрував підприємство на прохання невідомої особи за винагороду та без наміру займатись підприємницькою діяльністю. Таким чином, у господарських операціях позивача з ПП "Стройлюкс" продавцем була особа, яка не мала законних повноважень на здійснення операцій та підписання документів, відповідно і податкових накладних. У податкових відносинах відповідальність настає незалежно від вини платника податків, а тому формування податкового кредиту визначається неправомірним.

Суд касаційної інстанції не може погодитися з позицією судів попередніх інстанцій про виключну відсутність у платника податку на додану вартість права на включення до податкового кредиту сплаченого (нарахованого) податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виданих особою, установчі документи якої та свідоцтво платника податку на додану вартість були визнані недійсними після здійснення господарської операції, оскільки суди, дійшовши такого висновку, допустили неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до п.п. 7.4.1. п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР (у редакції, чинній на час формування спірного податкового кредиту) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

За приписами п.п. 7.5.1. п. 7.5 ст. 7 Закону "Про податок на додану вартість" право на віднесення до податкового кредиту сум податку на додану вартість сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу), виникає за правилом першої події: або фактична сплата коштів продавцю в оплату придбаних товарів (робіт, послуг), або отримання податкової накладної в якій зазначені суми податку на додану вартість, що засвідчує факти придбання платником податків товару (робіт, послуг).

Згідно із п.п. 7.4.5. п. 7.4 ст. 7 цього ж закону не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Таким чином, виходячи із приписів вищевказаної норми закону, лише відсутність податкової накладної безспірно позбавляє платника податку права на включення до податкового кредиту сплачених (нарахованих) сум податків у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат. І тільки у разі непідтвердження на момент перевірки податкового кредиту податковими накладними до платника податку могла бути застосована відповідальність у вигляді фінансовий санкцій.

Суд касаційної інстанції зазначає про неправомірність позиції судів попередніх інстанцій стосовно того, що платник податків має нести відповідальність незалежно від наявності у нього вини. Відсутність вини позивача виключає покладення на нього відповідальності у вигляді донарахування податкового зобов'язання з податку на додану вартість та застосування штрафних санкцій.

Відповідно до вимог п.п. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку.

Визнання недійсними установчих документів та свідоцтва ПП "Стройлюкс" про реєстрацію платника податку не може бути єдиною підставою для висновку про недійсність податкових накладних, виданих таким контрагентом на час здійснення господарської операції, та висновку про неправомірність включення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у межах виконання договору.

У відповідності до ч. 2 ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні.

Чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку з перевірки відповідності законодавству установчих документів іншого учасника правовідносин та дотримання ним вимог податкового законодавства .

Допущені судами попередніх інстанцій вищевказані порушення не можуть бути усунені судом касаційної інстанції, який згідно із ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

З огляду на викладене, судові рішення попередніх інстанцій підлягають скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи судам слід врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, належно оцінити докази, і, в залежності від встановлених обставин, здійснити розгляд справи у відповідності із нормами матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 220, 220, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

Касаційну скаргу Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Донецької області від 17.05.2005 р. та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 05.07.2005 р. скасувати, а справу направити до Донецького окружного адміністративного суду на новий розгляд.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття обставин, які можуть бути підставою для провадження за винятковими обставинами.