К-6546/07 Про визнання недійсними рішень - 24.01.2008 Прийняття

Товариство з обмеженою відповідальністю "Ельдорадо Україна" (далі – ТОВ "Ельдорадо Україна", позивач) звернулось до Господарського суду м. Києва із позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва (далі – ДПІ у Печерському районі м. Києва) про визнання недійсними рішень ДПІ у Печерському районі м. Києва від 17.02.2005р. № 3/23-6/0, яким позивачу донараховано суму податкового зобов’язання з податку на додану вартість у розмірі 17 040 830,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у ромірі 8 520 415,00грн. та № 771730/0, яким позивачу донараховано суму податкового зобов’язання з прибуткового податку у розмірі 1098,00грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у ромірі 2 198,00 грн.

Відповідно до поданої у ході розгляду даної справи у господарському суді першої інстанції заяви про уточнення позовних вимог позивач просить скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у Печерському районі м. Києва № 3/23-6/0 від 17.02.2005р.

Постановою Господарського суду м. Києва, із врахуванням уточнення позовних вимог, від 17.11.2006р. (судова колегія у складі: головуючий суддя – Шабунін С.В., судді: Євсіков О.О., Морозов С.М.), яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного господарського суду (судова колегія у складі: головуючий суддя: Андрієнко В.В., судді: Малетич М.М., Студенець В.І.) від 13.03.2007р. у справі № 33/136-А позов задоволено, скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Печерському районі м. Києва від 17.02.2005р. № 3/23-6/0, стягнуто з Державного бюджету України на користь ТОВ "Ельдорадо-Україна" 203,00 грн. судових витрат.

Вказані судові рішення аргументовані тим, що відповідачем не доведено обставини на які останній посилається як на підставу, що спростовує право позивача на формування податкового кредиту за проведеними операціями, інших обставин відповідачем не наведено, а тому судові колегії господарських судів першої та апеляційної інстацій, встановивши дотримання ТОВ "Ельдорадо-Україна" вимог Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) , визнали обгрунтованість віднесення позивачем до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість за проведеними господарськими операціями за відповідні періоди.

ДПІ у Печерському районі м. Києва, не погоджуючись із судовими рішеннями господарських судів першої та апеляційної інстанцій, з підстав порушення вказаними судами норм матеріального та процесуального права, звернулась до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 13.03.2007 р. та постанову господарського суду м. Києва від 17.11.2006 р. у справі № 33/136-А та ухвалити нове судове рішення, яким у позові відмовити повністю.

Позивач надав письмові заперечення на касаційну скаргу ДПІ у Печерському районі м. Києва за змістом яких доводи даної касаційної скарги вважає необгрунтованими та просить у її задоволенні відмовити, залишивши оскаржувані судові рішення без змін.

Відповідно до частини 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Господарськими судами першої та апеляційної інстанцій встановлено наступне:

Державною податковою інспекцією у Печерському районі м. Києва було проведено планову комплексну документальну перевірку дотримання вимог податкового та валютного законодавства Товариством з обмеженою відповідальністю "Ельдорадо-Україна" за період з 17.04.2002 року по 31.03.2004 року, за результатами якої було складено акт перевірки від 15.02.2005 № 2-23-615-31991838.

На підставі акта перевірки від 15.02.2005 № 2-23-615-31991838 ДПІ у Печерському районі міста Києва прийнято податкове повідомлення-рішення № 3/23-6/0 від 17.02.2005 року, яким позивачу згідно з пп. 4.2.2 п. 4.2 ст. 4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" та відповідно до пп. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість: на загальну суму 25 561 245,00 грн., в т.ч. 17 040 830,00 грн. — основний платіж та 8 520 415,00 грн. -штрафні (фінансові) санкції.

Підставою для прийняття вказаного податкового повідомлення стали зокрема висновки, про наступні порушення позивачем вимог податкового законодавства, які відображені у акті перевірки від 15.02.2005 № 2-23-615-31991838: пп. 7.2.3, пп. 7.2.4 п. 7.2, п.п.7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", внаслідок безпідставного включення до складу податкового кредиту сум ПДВ, не підтверджених первинними документами, сплачених у складі вартості придбаних за договорами у контрагентів товарів, а саме у ТОВ "Стек Імпекс", ТОВ "АТ Агропромінвест", ПП "Продсервіс", ТОВ "Український транспортно-промисловий альянс", ТОВ "Інтер Призма", ПП "Інтер-Техніка", ПП "Техно сервіс-2002", ТОВ "Універсалсервіс компанія", ТОВ "Білд Хауз", ТОВ "Інтелкомсервіс", ТОВ "Алко-Лайн".

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга ДПІ у Печерському районі м. Києва задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.

Відповідно до пп. 7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Підпунктом 7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

Згідно з пп. 7.5.1 Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) , датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Пунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" передбачено: платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну.

Відповідно до п.п.7.2.3. п.7 ст.7 коментованого закону, податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця (платника податку) у двох примірниках. Податкова накладна є звітним податковим і одночасно розрахунковим документом і повинна відповідати вимогам п.7.2.1. п.7.2. ст.7 Закону.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, податкові накладні видані контрагентами позивача за наслідками виконання укладених угод купівлі-продажу, а саме ТОВ "Стек-Імпекс", АТ "Агропромінвест", ПП "Продсервіс", ТОВ "Український транспортно-промисловий альянс", ТОВ "Інтер-Призма", ПП "Інтер-Техніка", ПП "Техносервіс-2002", ТОВ "Компанія Універсалсервіс", ТОВ "Білд Хауз", ТОВ "Інтелкомсервіс", ТОВ "Алко-лайн" відповідають вимогам п.7.2.1. п.7.2. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість".

Крім того, судами у ході розгляду справи встановлено, що відповідач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що податкові накладні складені контрагентами ТОВ "Ельдорадо Україна" з порушенням законодавства України. Доказів анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість юридичних осіб -контрагентів позивача, а саме: ТОВ "Стек Імпекс", ТОВ "АТ Агропромінвест", ПП "Продсервіс", ТОВ "Український транспортно-промисловий альянс", ТОВ "Інтер Призма", ПП "Інтер-Техніка", ПП "Техно сервіс-2002", ТОВ "Універсалсервіс компанія", ТОВ "Білд Хауз", ТОВ "Інтелкомсервіс", ТОВ "Алко-Лайн" станом на час видачі позивачу кожним з контрагентів у відповідні періоди податкових накладних також не надано.

Також, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідні податкові органи звертались до Господарського суду м. Києва із позовами про визнання недійсними угод купівлі-продажу, укладених позивачем з такими контрагентами як: ТОВ "Стек Імпекс", ПП "Продсервіс", ТОВ "Український транспортно-промисловий альянс", ТОВ "Інтер-Призма", за результатами судового розгляду яких у таких позовах було відмовлено.

Таким чином, господарським судом першої інстанції та, це підтверджено господарським судом апеляційної інстанції, встановлено, що позивачем належним чином дотримано умови, з якими Закон України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) пов’язує право платника податку на віднесення до податкового кредиту суми податку на додану вартість за результатами здійсненої господарської операції.

З огляду на викладене, судова колегія Вищого адміністративного суду України вважає нормативно обгрунтованою позицію господарських судів першої та апеляційної інстанцій щодо механізму застосування норм Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) , а саме п.п 7.4.1, п.п.7.4.5 п.7.4 ст. 7.

Виходячи з наведених норм законодавства та встановленого факту наявності всіх необхідних та належних податкових накладних по спірних господарських операціях, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про необгрунтованість здійсненого відповідачем донарахування ТОВ "Ельдорадо Україна" податкового зобов’язання з податку на додану вартість,

Враховуючи вищенаведене, судова колегія Вищого адміністративного суду погоджується із позицією судів першої та апеляційної інстанцій про необґрунтованість висновків акту перевірки про порушення позивачем пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість".

За таких обставин, встановивши відсутність підстав для здійснення нарахування податкового зобов’язання з податку на додану вартість, судова колегія Вищого адміністративного суду України також погоджується із висновком Господарського суду м. Києва та Київського апеляційного господарського суду щодо відсутності підстав для застосування нормативного припису п. 17.1 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державнимми цільовими фондами" та здійсненого узв’язку із цим нарахування штрафних (фінансових) санкцій.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

ДПІ у Печерському районі м. Києва, на підставі наявних в касаційній скарзі та викладених у судовому засіданні доводів, не доведено наявність порушень норм матеріального чи процесуального права, допущених господарськими судами першої та апеляційної інстанцій, які б у сенсі ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України, стали підставою для скасування прийнятих у справі судових рішень.

Інших доводів відповідачем надано не було.

Таким чином, судова колегія Вищого адміністративного суду України підтверджує, що при прийнятті судових рішень у справі № 33/136-А господарські суди першої та апеляційної інстанцій дійшли вичерпних юридичних висновків щодо встановлених обставин справи і правильно застосували до спірних правовідносин сторін норми матеріального права.

За таких обставин, касаційна скарга ДПІ у Печерському районі м. Києва підлягає залишенню без задоволення, а ухвала Київського апеляційного господарського суду від 13.03.2007 р. та постанова господарського суду м. Києва від 17.11.2006 р. у справі № 33/136-А – без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд –

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва на ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 13.03.2007 р. та постанову господарського суду м. Києва від 17.11.2006 р. у справі № 33/136-А залишити без задоволення.

2. Ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 13.03.2007 р. та постанову господарського суду м. Києва від 17.11.2006 р. у справі № 33/136-А залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та не може бути оскаржена, крім випадків, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.