ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ
УХВАЛА
Iменем України
"22" січня 2008 року Справа № 2-25/92А
к/с № К-792/07
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Головуючого Голубєвої Г.К.
Суддів Брайка А.I.
Карася О.В.
Рибченка А.О.
Федорова М.О.
при секретарі судового засідання: Ликовій В.Б.,
розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою
відповідальністю "Волиньзовнішкомхліб"
на ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від
04.12.2006 року
та постанову господарського суду Волинської області від
18.08.2006 року
у справі № 2-25/92А
за позовом Луцької об'єднаної державної податкової інспекції
до Товариства з обмеженою відповідальністю
"Волиньзовнішкомхліб", Приватного підприємства "Промторг"
треті особи на стороні відповідача: Товариство з обмеженою
відповідальністю "Демиліта-Компані", Товариство з обмеженою
відповідальністю "Будінвестпроект"
про визнання договору недійсним
ВСТАНОВИВ:
Луцька об'єднана державна податкова інспекція (далі - Луцька
ОДПI) звернулася до господарського суду Волинської області із
позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю
"Волиньзовнішкомхліб" (далі - ТОВ "Волиньзовнішкомхліб"),
Приватного підприємства "Промторг" (далі - ПП "Промторг") про
визнання договору № 2-18 від 01.09.2003 року, укладеного між
відповідачами, недійсним та застосування наслідків його
недійсності.
Постановою господарського суду Волинської області від
18.08.2006 року, залишеною без змін ухвалою Львівського
апеляційного господарського суду від 04.12.2006 року позовні
вимоги задоволено. Визнано недійсним спірний договір № 2-18 від
01.09.2003 року, укладений між ТОВ "Волиньзовнішкомхліб" та ПП
"Промторг", стягнуто з ТОВ "Волиньзовнішкомхліб" 12 281 919,00
грн. вартості наданих послуг. Судові рішення мотивовані укладенням
спірного договору з метою приховування доходів від оподаткування.
Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, ТОВ
"Волиньзовнішкомхліб" звернулося до Вищого адміністративного суду
України із касаційною скаргою, в якій просить оскаржувані судові
рішення скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду
першої інстанції.
Перевіривши правильність застосування судами попередніх
інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної
оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного
суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає
задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судами попередніх інстанцій 01.09.2003 року
між ТОВ "Волиньзовнішкомхліб" та ПП "Промторг" укладено договір №
2-18 про виконання ремонтних робіт на суму 12 281 919,30 грн.
На виконання договору ТОВ "Волиньзовнішкомхліб" отримало від
ПП "Промторг" зазначену суму, яка була включена до валових витрат
в деклараціях про прибуток в тому числі податок на додану вартість
у розмірі 2 046 989,55 грн.
Фахівцями ДПА у Волинській області здійснено перевірку, якою
встановлено, що з боку ТОВ "Волиньзовнішкомхліб" умови договору не
виконані, а при оформленні податкової звітності допущено
порушення, яким зменшено валові доходи і занижено податок на
прибуток.
Разом з тим, рішенням Святошинського районного суду міста
Києва від 28.03.2005 року скасовано державну реєстрацію ПП
"Промторг" і виключено підприємство з Єдиного державного реєстру
підприємств та організацій України.
За змістом ст. 49 Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, чинної
на момент укладення спірного договору, недійсною є угода, яка
укладена з метою, завідомо суперечною інтересам соціалістичної
держави і суспільства. Правові наслідки такої угоди залежать від
наявності умислу у обох сторін чи однієї, від виконання угоди
обома сторонами чи однією.
Iз аналізу зазначеної статті вбачається, що судам потрібно
було встановити у чому конкретно полягала завідомо суперечна
інтересам держави і суспільства мета укладення угоди, якою із
сторін і в якій мірі виконано угоду, а також вину у формі умислу.
Разом з тим колегія суддів Вищого адміністративного суду
України зазначає, що наявність умислу не може бути підтверджено
лише рішенням суду про визнання установчих документів однієї зі
сторін договору недійсними та скасування її державної реєстрації,
оскільки предметом дослідження у такій справі є, зокрема,
відповідність установчих документів вимогам чинного законодавства,
а не наявність протиправного умислу при укладенні конкретної
угоди, що мала місце під час підприємницької діяльності.
Юридичним наслідком скасування державної реєстрації
підприємства з підстав визнання його установчих документів
недійсними мало бути здійснення ліквідаційної процедури, під час
якої вирішуються питання про задоволення вимог кредиторів, у тому
числі держави. Сам факт скасування державної реєстрації
підприємства не тягнув за собою недійсності всіх угод, укладених з
моменту його державної реєстрації та до моменту виключення з
державного реєстру.
Відповідно до частини 2 статті 18 Закону України від 15
травня 2003 року "Про державну реєстрацію юридичних осіб та
фізичних осіб-підприємців" ( 755-15 ) (755-15)
в разі, якщо відомості, які
підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру і були внесені
до нього, є недостовірними, третя особа може посилатися на них у
спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у
спорі у випадку, якщо вона знала або могла знати про те, що такі
відомості недостовірні.
Окрім того, господарський суд Волинської області не мав
правових підстав для застосування ст. 49 Цивільного кодексу УРСР
( 1540-06 ) (1540-06)
на момент ухвалення рішення у справі.
1 січня 2004 року, згідно з п. 1 та п. 2 Прикінцевих та
перехідних положень Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
,
Цивільний кодекс Української РСР ( 1540-06 ) (1540-06)
від 18 липня 1963
року втратив чинність.
Цивільний кодекс України ( 435-15 ) (435-15)
, який набрав чинність 1
січня 2004 року, серед правових наслідків вчинення правочину, який
порушує публічний порядок, не встановлює санкцій аналогічних тим,
які були встановлені ст. 49 Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
.
Статтею 228 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
визначено,
що правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам
держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний
порядок, є нікчемним. Частиною 2 ст. 215 цього Кодексу
передбачено, що визнання судом такого правочину недійсним не
вимагається.
Разом з тим, санкції за укладення угоди (вчинення
господарського зобов'язання) з метою, яка завідомо суперечить
інтересам держави і суспільства, встановлені Господарським
кодексом України ( 436-15 ) (436-15)
.
Відповідно до ч. 1 ст. 208 Господарського кодексу України
( 436-15 ) (436-15)
, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як
таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам
держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у
разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за
рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а в
разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони
стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з
неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності
наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути
повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на
відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход
держави.
Органи державної податкової служби, на підставі п. 11 ст. 10
Закону України "Про державну податкову службу в Україні"
( 509-12 ) (509-12)
можуть звертатись до судів із позовами про стягнення в
доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою,
яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства,
посилаючись на їхню нікчемність. Висновок суду стосовно
нікчемності правочину має бути викладений у мотивувальній, а не в
резолютивній частині судового рішення.
За вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить
інтересам держави і суспільства, застосовуються санкції,
передбачені частиною першою ст. 208 Господарського кодексу України
( 436-15 ) (436-15)
. За змістом статті це можливо лише в разі виконання
правочину хоча б однією стороною. Зазначені санкції не можна
застосовувати за сам факт несплати податків (зборів, інших
обов'язкових платежів) однією зі сторін договору, оскільки за
таких обставин правопорушенням була б несплата податків, а не
вчинення правочину. Для стягнення цих санкцій є необхідною
наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо
суперечить інтересам держави і суспільства.
Згідно з ч. 1 ст. 208 Господарського кодексу України
( 436-15 ) (436-15)
передбачені нею санкції застосовує лише суд. Це правило
відповідає ст. 41 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
, згідно з
якою конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням
суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.
Разом з тим, колегія суддів Вищого адміністративного суду
України зазначає, що оскільки такі санкції є конфіскаційними,
стягуються за рішенням суду в доход держави за порушення правил
здійснення господарської діяльності, то вони належать не до
цивільно-правових, а до адміністративно-господарських санкцій як
такі, що відповідають визначенню, наведеному в частині першій ст.
238 Господарського кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
.
А тому, встановлені ч. 1 ст. 208 Господарського кодексу
України ( 436-15 ) (436-15)
санкції можуть бути застосовані лише з
дотриманням строків, установлених ст. 250 цього Кодексу, -
протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніше
ніж через один рік з дня порушення суб'єктом установлених
законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності,
крім випадків, передбачених законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 227 Кодек су адміністративного
судочинства України, підставою для скасування судових рішень судів
першої та апеляційної інстанцій і направлення справи на новий
судовий розгляд є порушення норм матеріального чи процесуального
права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення
справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції.
Під час нового розгляду справи суду першої інстанції
необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і
перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити
докази, що мають юридичне значення для її розгляду та вирішення
спору по суті, і в залежності від встановленого правильно
визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до
спірних правовідносин, та прийняти обгрунтоване і законне судове
рішення.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 220, 224, 230, 231
КАС України ( 2747-15 ) (2747-15)
, Вищий адміністративний суд України
УХВАЛИВ:
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю
"Волиньзовнішкомхліб" задовольнити.
Ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від
04.12.2006 року та постанову господарського суду Волинської
області від 18.08.2006 року скасувати.
Справу № 2-25/92А направити на новий розгляд до суду першої
інстанції.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і
оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених статтею 237
Кодексу адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
.
Головуючий
підпис
Голубєва Г.К.
Судді
підпис
Брайко А.I.
підпис
Карась О.В.
підпис
Рибченко А.О.
підпис
Федоров М.О.
З оригіналом згідно
В. секретар В.Б. Ликова