ВИЩИЙ АДМIНIСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
УХВАЛА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 січня 2008 року м.Київ
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі
суддів:
Фадєєвої Н.М., Бим М.Є., Гордійчук М.П., Леонтович К.Г.,
Шкляр Л.Т.
розглянувши в попередньому розгляді справу за касаційною
скаргою приватної фірми "Аудит" на постанову господарського суду
Запорізької області від 06 липня 2006 року та ухвалу Запорізького
апеляційного господарського суду України від 13 вересня 2006 року
у справі №27/352/06-АП за позовом Запорізького обласного
відділення Фонду соціального захисту інвалідів до приватної фірми
"Аудит" про стягнення штрафних санкцій за незайняті інвалідами
робочі місця в 2005 році, -
ВСТАНОВИЛА:
Запорізьке обласне відділення Фонду соціального захисту
інвалідів звернулось до суду з позовом до приватної фірми "Аудит"
про стягнення штрафних санкцій за незайняті інвалідами робочі
місця в 2005 році у сумі 2850грн.
Постановою господарського суду Запорізької області від 06
липня 2006 року, яка залишена без змін ухвалою Запорізького
апеляційного господарського суду України від 13 вересня 2006 року,
позов задоволено.
В касаційній скарзі приватна фірма "Аудит" просить скасувати
рішення судів першої та апеляційної інстанцій та відмовити в
задоволенні позову, посилаючись на порушення судами норм
матеріального та процесуального права.
Перевіривши матеріали справи, правильність застосування
судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального
права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи
касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга
задоволенню не підлягає виходячи з наступного.
Судом встановлено, що за даними Запорізького обласного
відділення Фонду України соціального захисту інвалідів у
відповідача у 2005р. повинен був працювати один інвалід. Згідно із
Звітом про зайнятість та працевлаштування інвалідів за
2005р.(форма№10-Ш), наданому відповідачем Запорізькому обласному
відділенню Фонду соціального захисту інвалідів, чисельність
інвалідів-штатних працівників, які повинні працювати на робочих
місцях підприємства-відповідача, створених відповідно до
чотирьохвідсоткового нормативу у 2005р., становить - 0 осіб,
тобто, у 2005р. на підприємстві інваліди не працювали.
Відповідно до ч.1 ст.20 Закону України "Про основи соціальної
захищеності інвалідів в Україні" ( 875-12 ) (875-12)
(далі-Закон),
підприємства (об'єднання), установи і організації незалежно від
форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів
менша, ніж установлено нормативом, передбаченим частиною першою
статті 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням
Фонду України соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума
яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на
відповідному підприємстві (в об'єднанні), в установі, організації
за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.
Пунктом 4 Порядку сплати підприємствами (об'єднаннями),
установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду
соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання
цих коштів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України
від 28.12.01р. №1767 ( 1767-2001-п ) (1767-2001-п)
(надалі - Порядок),
передбачено, що штрафні санкції сплачуються підприємствами
самостійно не пізніше 15 квітня року, що настає за звітним.
Відповідач вказаних штрафних санкцій добровільно не сплатив.
Згідно п.11 цього Порядку контроль за своєчасним і повним
надходженням штрафних санкцій від підприємств, які не забезпечують
нормативу робочих місць, здійснюють відділення Фонду соціального
захисту інвалідів відповідно до законодавства. У разі несплати
штрафних санкцій в установлений термін, відділення Фонду вживають
заходів щодо їх стягнення у судовому порядку.
Відповідно до ст.19 Закону України "Про основи соціальної
захищеності інвалідів в Україні" ( 875-12 ) (875-12)
для підприємств
(об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і
господарювання встановлюється норматив робочих місць для
забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох
відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від
15 до 25 осіб - у кількості одного робочого місця, якщо інше не
передбачено законом. Середньооблікова чисельність працюючих на
підприємстві у 2005р. відповідно до вищевказаного Звіту
становила - 9 осіб.
Виходячи з цієї норми, на підприємства (об'єднання), установи
та організації покладено обов'язок самостійно встановлювати
норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів
відповідно до законодавства. Норматив створення робочих місць для
інвалідів встановлюється щорічно на весь рік, який є звітним
періодом.
Статтею 20 вказаного Закону передбачено, що підприємства
(об'єднання), установи і організації, де кількість працюючих
інвалідів менша, ніж установлено нормативом, зобов'язані щорічно
сплачувати відділенням Фонду України соціального захисту інвалідів
штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної
заробітної плати на відповідному підприємстві за кожне робоче
місце, незайняте інвалідом.
Як вбачається із матеріалів справи, зокрема, Звіту про
зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2005р.,
середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу
у 2005р. на підприємстві становила 9 осіб. Згідно з вищевказаним
Звітом чисельність інвалідів-штатних працівників, які повинні
працювати на робочих місцях, створених відповідно до
чотирьохвідсоткового нормативу, складає одну особу.
Відповідно до Порядку сплати підприємствами (об'єднаннями),
установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду
соціального захисту Iнвалідів, акумуляції, обліку і використання
цих коштів, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України
від 28.12.2001р. за №1767 ( 1767-2001-п ) (1767-2001-п)
(далі - Порядок), сума
штрафних санкцій дорівнює розміру середньої річної заробітної
плати на даному підприємстві, установі, організації за кожне
робоче місце, не зайняте інвалідом, а для підприємств з
чисельністю працюючих від 8 до 15 осіб - розміру половини
середньої річної плати, що складає в даному випадку - 2.850грн.
Пунктом 4 Порядку передбачено, що штрафні санкції сплачуються
підприємствами самостійно не пізніше 15 квітня року, що настає за
звітним.
Статтею 20 Закону встановлено, що сплату штрафних санкцій
підприємства (об'єднання), установи і організації провадять
відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх
розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов'язкових
платежів).
Відповідно до наданого звіту про фінансові результати за
2005р. підприємство у звітному періоді не мало прибутку, а
працювало збитково. Однак, відсутність прибутку не впливає на
обов'язок підприємства сплатити штрафні санкції за невиконання
нормативу працевлаштування інвалідів. Діючим законодавством не
передбачено звільнення від сплати штрафних санкцій у разі
наявності або відсутності прибутку у відповідних суб'єктів
господарювання, а тому відповідач зобов'язаний перерахувати до
Фонду соціального захисту інвалідів суму несплачених штрафних
санкцій.
В ч.4 ст.20 Закону зазначається, що у разі відсутності коштів
штрафні санкції можуть бути застосовані шляхом звернення стягнення
на майно підприємства (об'єднання), установи і організації в
порядку, передбаченому законом. Прибуток підприємства-це сума, на
яку доходи перевищують пов'язані з ними витрати. Він є показником
фінансових результатів господарської діяльності підприємства, що
визначається шляхом зменшення суми валового доходу суб'єкта
господарювання за певний період на суму валових витрат та суму
амортизаційних відрахувань.
Частина 3 ст.20 Закону України "Про основи соціальної
захищеності інвалідів в Україні" ( 875-12 ) (875-12)
передбачає, що у разі
відсутності коштів штрафні санкції можуть бути застосовані шляхом
звернення стягнення на майно підприємства (об'єднання), установи і
організації в порядку, передбаченому законом. Отже, закон не
ставить в залежність сплату санкцій від наявності чи відсутності
прибутку, а вказує лише джерело сплати.
Зазначена норма Закону України "Про основи соціальної
захищеності інвалідів в Україні" ( 875-12 ) (875-12)
лише передбачає у
якому порядку і за рахунок чого повинні сплачуватися штрафні
санкції при наявності та відсутності прибутку. Це підтверджується
і судовою практикою Верховного Суду України з аналогічних справ,
Пунктом 12 Положення про робоче місце інваліда і про порядок
працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету
Міністрів України від 03.05.95р. №314 ( 314-95-п ) (314-95-п)
, встановлено,
що державна служба зайнятості веде облік робочих місць
підприємств, на які можуть бути працевлаштовані інваліди.
В свою чергу, підприємства на підставі п.5 та п.14 вказаного
Положення розробляють заходи щодо створення робочих місць для
інвалідів, включають їх до колективного договору, інформують
центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та
відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення
(пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів, у
межах нормативу повинні створювати за власні кошти робочі місця
для працевлаштування інвалідів, інформувати державну службу
зайнятості та місцеві органи соціального захисту населення про
вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може
використовуватися праця інвалідів.
Таким чином, обов'язок державних органів щодо
працевлаштування інвалідів виникає після виконання підприємствами
обов'язку щодо створення робочих місць і надання передбаченої цим
Положенням повної інформації визначеним законом та іншими
підзаконними актами органам. За відсутності такої інформації
відповідні органи не могли скористатися своїми правами,
передбаченими у статті 18 Закону України "Про основи соціальної
захищеності Iнвалідів в Україні" ( 875-12 ) (875-12)
.
Відповідач не надав жодного доказу, який би підтверджував
інформування ним державної служби зайнятості та місцевих органів
соціального захисту населення про вільні місця та вакантні посади,
на яких може використовуватись праця інвалідів.
Крім того, слід зазначити, що пункт 3 Положення про робоче
місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів
встановлює, що робоче місце інваліда вважається створеним, якщо
воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів
відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією
підприємства за участю представників МСЕК, органів
Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів, і
введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда.
Твердження заявника стосовно звільнення його від сплати
штрафних санкцій на підставі того, що його підприємство є
платником єдиного податку -безпідставні, оскільки статтею шостою
Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування,
обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" № 727/98 від
03.07.1998 ( 727/98 ) (727/98)
.(із змінами від 03.07.1999р. № 746/99
( 746/99 ) (746/99)
) встановлений перелік тих видів податків та зборів
(обов'язкових платежів), які не підлягають сплаті суб'єктами
малого підприємництва, що сплачують єдиний податок, однак у
вищевказаному Указі не передбачено звільнення від сплати штрафних
санкцій за незайняті інвалідами робочі місця. Цей Указ передбачає
звільнення платника єдиного податку від сплати внесків до Фонду
соціального захисту інвалідів, однак в даному випадку
розглядаються питання саме про стягнення штрафних санкцій,
передбачених Законом України "Про основи соціальної захищеності
інвалідів в Україні" ( 875-12 ) (875-12)
(із змінами, внесеними Законом від
05.07.2001р.) при невиконанні встановленого нормативу кількості
робочих місць, призначених для інвалідів. Крім того, Указ
Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та
звітності суб'єктів малого підприємництва" не звільняє
підприємства від обов'язку створення робочих місць, призначених
для працевлаштування інвалідів. вищезгаданий Указ Президента
України передбачає звільнення платників єдиного податку від сплати
саме внесків до Фонду соціального захисту інвалідів, але від
сплати штрафних санкцій за незайняті інвалідами робочі місця, за
виключенням бюджетних установ (ст.20 Закону України "Про основи
соціальної захищеності інвалідів в Україні" ( 875-12 ) (875-12)
),
підприємства не звільнені.
За таких обставин суди дійшли правильного висновку про
обгрунтованість позовних вимог.
Доводи касаційної скарги зазначених висновків суду не
спростовують та не дають підстав вважати, що судами попередніх
інстанції при розгляді справи допущені порушення норм
матеріального чи процесуального права.
Оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм
матеріального і процесуального права.
Згідно ч.3 ст.220-1 Кодексу адміністративного судочинства
України ( 2747-15 ) (2747-15)
суд касаційної інстанції відхиляє касаційну
скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для
скасування судового рішення.
Керуючись ст.ст. 220-1, 223, 224, 231 Кодексу
адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
, колегія
суддів, -
УХВАЛИЛА:
Касаційну скаргу приватної фірми "Аудит" відхилити, а
постанову господарського суду Запорізької області від 06 липня
2006 року та ухвалу Запорізького апеляційного господарського суду
України від 13 вересня 2006 року - залишити без змін.
Ухвала остаточна і оскарженню не підлягає.
Судді: