ВИЩИЙ АДМIНIСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
УХВАЛА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 січня 2008 року м. Київ
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у
складі:
головуючого Співака В.I.,
суддів Білуги С.В.,
Гуріна М.I.,
Заїки М.М.,
Загороднього А.Ф.,
при секретарі Дашківській О.Є.
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу
ОСОБА_1на постанову Овруцького районного суду Житомирської області
від 15.05.2006 р. та ухвалу апеляційного суду Житомирської області
від 04.07.2006 р. по справі за позовом ОСОБА_1до обласного центру
по нарахуванню пенсій та допомоги Головного управління праці та
соціального захисту населення Житомирської обласної державної
адміністрації, управління Пенсійного фонду України в Овруцькому
районі, управління праці та соціального захисту населення
Овруцької районної державної адміністрації Житомирської області
про стягнення невиплачених коштів, передбачених Законом України
"Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали
внаслідок Чорнобильської катастрофи" ( 796-12 ) (796-12)
, -
встановила:
У жовтні 2005 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до
обласного центру по нарахуванню пенсій та допомоги Головного
управління праці та соціального захисту населення Житомирської
обласної державної адміністрації, управління Пенсійного фонду
України в Овруцькому районі, управління праці та соціального
захисту населення Овруцької районної державної адміністрації
Житомирської області про стягнення невиплачених коштів,
передбачених Законом України "Про статус та соціальний захист
громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"
( 796-12 ) (796-12)
за період з 01.10.2002. р. по 30.09.2005 р.
Постановою Овруцького районного суду Житомирської області від
15.05.2006 р. в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Ухвалою апеляційного суду Житомирської області від 04.07.2006
р. вказане судове рішення залишено без змін.
На зазначені судові рішення надійшла касаційна скарга
ОСОБА_1, в якій ставиться питання про їх скасування та
постановлення нового рішення про задоволення позовних вимог в
повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування судами
першої та апеляційної інстанції норм матеріального та
процесуального права.
Перевіривши наведені доводи в касаційній скарзі, рішення
судів щодо застосування судами першої та апеляційної інстанції
норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає,
що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних
підстав.
Судами першої та апеляційної інстанції було встановлено, що
позивач є потерпілою внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії
4, перебуває на обліку в обласному центрі з нарахування і виплати
пенсій та допомоги Головного управління праці та соціального
захисту населення Житомирської обласної державної адміністрації та
УПФУ в Луганському районі як пенсіонерка і постійно проживає в с.
Заріччя Овруцького району Житомирської області, яке віднесено до
зони посиленого радіоекологічного контролю.
За період перебування на вказаних обліках, їй виплачувалась
компенсація та доплати, що встановлені в Законі України "Про
статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок
Чорнобильської катастрофи" ( 796-12 ) (796-12)
, не в кратному відношенні до
мінімальної заробітної плати, а згідно постанови Кабінету
Міністрів України "Про компенсаційні виплати особам, які
постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 26.07.1996 р.
№ 836 ( 836-96-п ) (836-96-п)
.
Суди, відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1,
виходили з того, що виплати позивачеві, передбачені Законом
України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали
внаслідок Чорнобильської катастрофи" ( 796-12 ) (796-12)
№ 796 від
28.02.1991 р., здійснені правильно, оскільки їх розмір відповідає
розміру, встановленому постановою Кабінету Міністрів України "Про
компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок
Чорнобильської катастрофи" від 26.07.1996 р. № 836 ( 836-96-п ) (836-96-п)
.
Щомісячна грошова допомога ОСОБА_1 у зв'язку з обмеженням
споживання продуктів харчування місцевого виробництва та
особистого підсобного господарства була виплачена за 2002-2005
роки у розмірі 1,60 грн. щомісячно, а доплата непрацюючому
пенсіонеру, який проживає у зоні гарантованого добровільного
відселення була виплачена за 2002-2005 роки у розмірі 5,20 грн.
щомісячно.
Колегія суддів вважає, що висновки судів не відповідають
абзацу 3 частини 1 статті 37 Закону України "Про статус і
соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок
Чорнобильської катастрофи" ( 796-12 ) (796-12)
громадянам, які проживають
на територіях радіоактивного забруднення, зокрема, у зоні
посиленого радіоекологічного контролю, виплачується щомісячна
грошова допомога у зв'язку з обмеженням споживання продуктів
харчування місцевого виробництва та особистого підсобного
господарства в розмірі 30 процентів від мінімальної заробітної
плати, а також частині 1 статті 39 цього Закону, відповідно до
якої, громадянам, які працюють на територіях радіоактивного
забруднення, провадиться доплата, а саме у зоні посиленого
радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата, а
пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях,
і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у
розмірах, встановлених частиною першою цієї статті.
Зі змісту вимог законів України про встановлення розмірів
мінімальних заробітних плат на 2003-2005 роки не вбачається
будь-яких обмежень щодо можливостей застосування розміру
мінімальної заробітної плати з метою реалізації норми статей 37,
39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які
постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" ( 796-12 ) (796-12)
.
Встановлений постановою Кабінету Міністрів України "Про
компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок
Чорнобильської катастрофи" від 26.07.1996 р. № 836 ( 836-96-п ) (836-96-п)
у
1996 році розмір щомісячної допомоги громадянам, які проживають на
територіях радіоактивного забруднення, у зв'язку з обмеженим
споживанням продуктів харчування місцевого виробництва і
особистого підсобного господарства (по 1,60 грн. щомісячно) та
доплати непрацюючим пенсіонерам, які проживають у зоні
гарантованого добровільного відселення (по 5,20 грн. щомісячно)
протягом тривалих років не змінювався і не відповідає розміру,
встановленому іншими законами України.
Оскільки ні Верховна Рада України, ні Кабінет Міністрів
України в наступному будь-яких рішень із цих питань не приймали,
тому виходячи із загальних засад пріоритетності законів над
підзаконними нормативними актами при вирішенні даного спору,
застосуванню підлягають саме стаття 37, 39 Закону України "Про
статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок
Чорнобильської катастрофи" ( 796-12 ) (796-12)
та законодавство щодо
розмірів мінімальних заробітних плат на 2002-2005 роки, а не
Постанова Кабінету Міністрів України "Про компенсаційні виплати
особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від
26.07.1996 р. № 836 ( 836-96-п ) (836-96-п)
.
ОСОБА_1 має право на отримання щомісячної допомоги
громадянам, які проживають на територіях радіоактивного
забруднення, у зв'язку з обмеженим споживанням продуктів
харчування місцевого виробництва і особистого підсобного
господарства із врахуванням розмірів мінімальної заробітної плати
на відповідні роки.
Що стосується невиплачених коштів за період з 01.10.2002 р.
по 30.09.2005 р., передбачених статтею 51 Закону України "Про
статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок
Чорнобильської катастрофи" ( 796-12 ) (796-12)
, то колегія суддів звертає
увагу на таке.
Частиною 2 статті 51 Закону України "Про статус і соціальний
захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської
катастрофи" ( 796-12 ) (796-12)
передбачено, що особам, віднесеним до
категорії 4, додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю,
призначається у розмірі 15 процентів мінімальної пенсії за віком.
Відмовляючи в задоволенні таких позовних вимог, суд першої
інстанції виходив з того, що для осіб, віднесених до 4 категорії,
розмір щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю,
чітко визначений Законом (стаття 51 Закону України "Про статус і
соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок
Чорнобильської катастрофи" ( 796-12 ) (796-12)
). Тому виплата додаткової
пенсії не з фактичної величини мінімальної пенсій за віком, а з
суми у 19,91 грн., встановленої постановою Кабінету Міністрів
України "Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат
окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за
рахунок коштів державного бюджету" № 1 від 03.01.2002 р.
( 1-2002-п ) (1-2002-п)
не узгоджується з наведеною нормою Закону та
суперечить вимогам частини 3 статті 22 Конституції України
( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
, за змістом якої при прийнятті нових законів або
внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та
обсягу існуючих прав і свобод.
Оскільки позивач є потерпілою внаслідок Чорнобильської
катастрофи категорії 4, і розмір додаткової пенсії визначений УПФУ
в Овруцькому районі на підставі постанови Кабінету Міністрів
України № 1 від 03.01.2002 р. "Про підвищення розмірів пенсій та
інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів,
фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного
бюджету" ( 1-2002-п ) (1-2002-п)
у підпункту "б" пункту 2 якої зазначено, що
розрахунок додаткової пенсії, передбаченої Законом України "Про
статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок
Чорнобильської катастрофи" ( 796-12 ) (796-12)
правильно провадиться
виходячи з розміру 19, 91 грн., так як Уряд України не змінював
розмір, з якого обраховується додаткова пенсія за шкоду, заподіяну
здоров'ю учасникам ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС, тому у
суду першої інстанції не було правових підстав для задоволення
позову в цій частині.
У статті 51 Закону України "Про статус і соціальний захист
громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"
( 796-12 ) (796-12)
йдеться не про конкретний розмір додаткової пенсії, а
про відсоток від мінімальної пенсії за віком.
До 01.01.2004 р., тобто до набрання чинності Законом України
"Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування"
( 1058-15 ) (1058-15)
мінімальний розмір пенсії за віком визначався на рівні
мінімального споживчого бюджету (частина 3 статті 19 Закону
України "Про пенсійне забезпечення" ( 1788-12 ) (1788-12)
).
Відповідно до частини 1 статті 28 Закону України "Про
загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" ( 1058-15 ) (1058-15)
мінімальний розмір пенсії за віком за наявності відповідного
страхового стажу встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму
для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. При
цьому, за змістом частини 3 зазначеної норми, мінімальний розмір
пенсії за віком, встановлений абзацом 1 частини 1 цієї статті,
застосовується виключно для визначення розмірів пенсії,
призначених згідно з цим Законом.
Конкретний розмір додаткової пенсії, встановленої статтею 51
Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які
постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" ( 796-12 ) (796-12)
, яка
виплачується за рахунок коштів державного бюджету, визначається
Кабінетом Міністрів України, оскільки, за правилами статті 11
Закону України "Про пенсійне забезпечення" ( 1788-12 ) (1788-12)
, саме до
відання Уряду належать питання, пов'язані з реалізацією і
додержанням гарантій, передбачених пенсійним законодавством.
Згідно Закону України "Про підвищення мінімального розміру
пенсії" ( 979-14 ) (979-14)
№ 979 від 15.07.1999 р. мінімальний розмір
пенсії за віком поширюється тільки на трудові пенсії, що
призначаються відповідно до Закону України "Про пенсійне
забезпечення" ( 1788-12 ) (1788-12)
.
Порядок підвищення розміру пенсії не застосовується до
пенсій, призначених відповідно до Закону України "Про статус і
соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок
Чорнобильської катастрофи" ( 796-12 ) (796-12)
.
Крім того, такі положення узгоджується з правилами,
визначеними статтею 62 Закону України "Про статус і соціальний
захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської
катастрофи" ( 796-12 ) (796-12)
, де зазначено, що роз'яснення порядку
застосування цього Закону провадиться у порядку, визначеному
Кабінетом Міністрів України, рішення якого є обов'язковими для
виконання міністерствами та іншими центральними органами державної
виконавчої влади України, місцевими органами державної виконавчої
влади, всіма суб'єктами господарювання незалежно від їх відомчої
підпорядкованості та форм власності.
Доводи касаційної скарги стосовно звуження Кабінетом
Міністрів України існуючих конституційних прав та свобод позивача
не відповідають дійсності, оскільки Конституцією України
( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
розмір додаткової пенсії ОСОБА_1 не визначається, а
забезпечення проведення політики у сфері соціального захисту
покладено на Кабінет Міністрів .
Оскільки судами невірно застосовано норми матеріального права
та в судових рішеннях судів першої і апеляційної інстанції не
міститься відомостей про періоди, коли позивачу проводилися
виплати оспорюваних сум, що унеможливлює розрахунок судом
касаційної інстанції заборгованості, яка склалася, тому справа
підлягає направленню на новий судовий розгляд.
Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного
судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
суд касаційної інстанції перевіряє
правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій
норм матеріального та процесуального права, правової оцінки
обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та
визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому
рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого
доказу.
Вказані порушення норм матеріального та процесуального права
були залишені без уваги й належної оцінки апеляційного суду та не
можуть бути усунені касаційним судом, що відповідно до вимог
частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України
( 2747-15 ) (2747-15)
є підставою для скасування судових рішень і
направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу
адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
, колегія
суддів -
ухвалила:
Касаційну скаргу ОСОБА_1задовольнити частково.
Постанову Овруцького районного суду Житомирської області від
15.05.2006 р. та ухвалу апеляційного суду Житомирської області від
04.07.2006 р. по справі за позовом ОСОБА_1до обласного центру по
нарахуванню пенсій та допомоги Головного управління праці та
соціального захисту населення Житомирської обласної державної
адміністрації, управління Пенсійного фонду України в Овруцькому
районі, управління праці та соціального захисту населення
Овруцької районної державної адміністрації Житомирської області
про стягнення невиплачених коштів, передбачених Законом України
"Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали
внаслідок Чорнобильської катастрофи" ( 796-12 ) (796-12)
скасувати.
Справу за позовом ОСОБА_1до обласного центру по нарахуванню
пенсій та допомоги Головного управління праці та соціального
захисту населення Житомирської обласної державної адміністрації,
управління Пенсійного фонду України в Овруцькому районі,
управління праці та соціального захисту населення Овруцької
районної державної адміністрації Житомирської області про
стягнення невиплачених коштів, передбачених Законом України "Про
статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок
Чорнобильської катастрофи" ( 796-12 ) (796-12)
направити на новий розгляд
до Овруцького районного суду Житомирської області.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий (підпис)
Судді (підписи)