Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

головуючого Панченка О.Н.,

суддів: Весельської Т.Ф., Мироненка О.В., Смоковича М.І., Чумаченко Т.А.,

розглянувши у порядку письмового провадження в касаційній інстанції адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1до Пенсійного фонду України, Управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Управління Пенсійного фонду України в Київському районі міста Одеси, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1на рішення Київського районного суду м. Одеси від 25 лютого 2004 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 13 вересня 2006 року,

У листопаді 2003 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України в Київському районі міста Одеси про поновлення права на отримання пенсії за віком з червня 1998 року.

Вимоги обґрунтовувала тим, що у 1990 році їй була призначена пенсія за віком, а з червня 1998 року в зв'язку з виїздом на постійне місце проживання в державу Ізраїль, пославшись на статтю 92 Закону України "Про пенсійне забезпечення", відповідач припинив виплату пенсії, чим порушив її конституційне право на отримання пенсії за віком та обмежив у виборі місця проживання.

Просила суд задовольнити позовні вимоги.

Рішенням Київського районного суду міста Одеси від 25 лютого 2004 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 13 вересня 2006 року, в задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просила скасувати рішення судів та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи в позові суди попередніх інстанцій виходили з того, що між Україною та Ізраїлем договір про співробітництво в галузі соціального забезпечення не укладався, а тому позивачка, яка виїхала на постійне місце проживання в Ізраїль, не має права на отримання пенсії за віком.

Такий висновок судів є передчасним та зроблений на неповно з'ясованих обставинах у справі.

Відповідно до статей 1 та 91 Закону України "Про пенсійне забезпечення" пенсійне забезпечення громадян України, що проживають за її межами, провадиться на основі договорів (угод) з іншими державами; пенсії призначені в Україні до виїзду на постійне місце проживання за кордон виплачуються за 6 місяців наперед перед від'їздом за кордон, за час перебування цих громадян за кордоном виплачуються тільки пенсії, призначені внаслідок трудового каліцтва або професійного захворювання.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Київським районним відділом соціального захисту населення м. Одеси з 14 листопада 1990 року ОСОБА_1 була призначена пенсія за віком, виплата якої призупинена з червня 1998 року у зв'язку з її переїздом на постійне місце проживання до держави Ізраїль. Позивачці відповідно до вимог зазначеного вище Закону була виплачена пенсія за 6 місяців наперед, тобто за період з 1 грудня 1997 року по 31 травня 1998 року.

Водночас позивачка просила відновити їй виплату пенсії посилаючись на Конвенцію про захист прав людини і основних свобод. Однак суди не зробили жодної спроби розглянути позовну заяву з цієї точки зору та не дали цим обставинам правової оцінки, хоча відповідно до статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною радою України, є частиною національного законодавства України.

За таких обставин рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню.

Оскільки для вирішення зазначеного спору необхідно встановлювати обставини, що відповідно до статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України заборонено касаційному, то справу слід направити в суд першої інстанції на новий розгляд.

Керуючись статтями 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

Касаційну скаргу ОСОБА_1задовольнити частково.

Рішення Київського районного суду міста Одеси від 25 лютого 2004 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 13 вересня 2006 року скасувати з направленням справи на новий розгляд у суд першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена за винятковими обставинами до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.