Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

головуючого - Смоковича М.І.,

суддів: Весельської Т.Ф., Горбатюка С.А., Мироненка О.В., Чумаченко Т.А.,

розглянувши у порядку письмового провадження в касаційній інстанції адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в місті Дебальцеве Донецької області (далі - УПФУ в місті Дебальцеве) про визнання відмови в перерахунку пенсії та зобов'язання провести таке нарахування, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою УПФУ в місті Дебальцеве на постанову Дебальцівського міського суду Донецької області від 08 жовтня 2007 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 18 січня 2008 року,

У вересні 2007 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до УПФУ в місті Дебальцеве про визнання протиправною відмови в перерахунку пенсії та зобов'язання провести цей перерахунок.

Вимоги обґрунтовувала тим, що вона є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням робіт із ліквідації наслідків аварії, її визнано інвалідом ІІІ групи. Крім того, статтею 14 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі - Закон № 796-ХІІ (796-12) ) її віднесено до першої категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. На підставі цього Закону їй призначено пенсію та щомісячну додаткову пенсію за шкоду, заподіяну його здоров'ю, розмір яких повинен визначатися виходячи з мінімальної пенсії за віком, яка встановлена законами, але відповідач визначив розмір зазначених пенсій позивачеві згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 3 січня 2002 року № 1 "Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету" (1-2002-п) (далі - Постанова КМУ № 1 (1-2002-п) ) виходячи з базової величини для обчислення конкретних державних пенсій та додаткових пенсій за шкоду, заподіяну особам, віднесеним до 1 категорії, відповідно 19,91 гривні.

Позивач стверджувала, що статтями 50 та 54 Закону № 796-ХІІ встановлено, що вона має право на щомісячну додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірі 50 процентів мінімальної пенсії за віком, та розмір її пенсії не може бути нижчим 6 мінімальних пенсій за віком. Відповідач усупереч зазначеним нормам не провів відповідне нарахування цих пенсій. Тому вона звернулася до відповідача щодо проведення відповідного визначення та перерахунку зазначених пенсій, однак отримала відмову.

Просила визнати протиправною вказану відмову УПФУ в місті Дебальцеве та зобов'язати відповідача нарахувати їй пенсію в розмірі 6 мінімальних пенсій за віком та щомісячну додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірі 50 процентів мінімальної пенсії за віком виходячи зі встановленого розміру мінімальної пенсії за віком станом на 01 січня 2007 року, 01 квітня 2007 року.

Постановою Дебальцевського міського суду Донецької області від 08 жовтня 2007 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 18 січня 2008 року, позов задоволено повністю.

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідач повинен здійснити нарахування пенсій позивачеві виходячи з їх розмірів, встановлених Законом України від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) , а не постановою Кабінету Міністрів України від 3 січня 2002 року № 1 "Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету" (1-2002-п) .

Висновки судів відповідають обставинам справи, нормам матеріального та процесуального права.

Так, відповідно до частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їхнього життя і здоров'я, створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначені та закріплені в Законі України від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) .

Судами попередніх інстанцій встановлено, і це не заперечують сторони, що позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням робіт із ліквідації наслідків аварії, її визнано інвалідом ІІІ групи. Положеннями статті 14 Закону № 796-ХІІ її віднесено до першої категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Відповідно до частини першої статті 50 Закону № 796-ХІІ особам, віднесеним до категорії 1, які є інвалідами ІІІ групи, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірі 50 процентів мінімальної пенсії за віком.

Згідно з частиною четвертою статті 54 Закону № 796-ХІІ в усіх випадках розмір пенсій для інвалідів ІІІ групи, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, не може бути нижчим 6 мінімальних пенсій за віком.

За таких обставин правильними та такими, що відповідають Закону № 796-ХІІ (796-12) , є висновки судів попередніх інстанцій про те, що позивач має право на призначення пенсії в розмірі, не нижчому 6 мінімальних пенсій за віком, та щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірі 50 процентів мінімальної пенсії за віком.

Наявність такого права у позивача є визначальною для вирішення вказаного спору, крім того, це право гарантується Конституцією України (254к/96-ВР) (ч.2 ст. 46 Конституції України).

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з положеннями частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України (254к/96-ВР) , закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Отже, за конституційними нормами, виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, суди першої та апеляційної інстанцій прийшли до правильного висновку, що при визначенні розміру пенсій позивачеві застосуванню підлягають частина перша статті 50 та частина четверта статті 54 Закону № 796-ХІІ, а не Постанова КМУ № 1 (1-2002-п) , яка істотно звужує обсяг встановлених законом прав.

Також суди правильно не взяли до уваги посилання відповідача на частину п'яту статті 54 Закону № 796-ХІІ, якою передбачено, що порядок обчислення пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи визначається Кабінетом Міністрів України, оскільки надання законодавцем такого права Кабінету Міністрів України не означає, що останній, встановлюючи такий порядок, може допустити звуження змісту та обсягу прав позивача, встановлених цим же Законом. Тобто, Кабінет Міністрів України повинен був встановити зазначений порядок, не порушуючи положень цього Закону, в тому числі й інших законів, якими встановлено розміри мінімальної пенсії за віком.

Зі статей 50 та 54 Закону № 796-ХІІ випливає, що під час визначення розміру пенсії та щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, за основу їх нарахування береться мінімальна пенсія за віком.

За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими частиною першою статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.

З огляду на викладене правильними є висновки судів попередніх інстанцій щодо невзяття до уваги положень частини третьої статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, оскільки наявність такої норми та відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії та права на отримання пенсії і щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, як це встановлено статтями 50 та 54 Закону № 796-ХІІ.

Безпідставними також є посилання відповідача на відсутність коштів щодо забезпечення виплати зазначених пенсій у таких розмірах, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань, які встановлені статтею 46 Конституції України та статтями 50 та 54 Закону № 796-ХІІ, щодо визначення розміру та виплати пенсій.

Відповідно до частини третьої статті 67 Закону № 796-ХІІ, яка набрала чинності 31 жовтня 2006 року, у разі збільшення розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом, підвищується розмір пенсії, визначений відповідно до статті 54 цього Закону, а також розмір додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, особам, віднесеним до 1, 2, 3, 4 категорій, та розмір щомісячної компенсації сім'ям за втрату годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи. Перерахунок пенсії здійснюється з дня встановлення нового розміру прожиткового мінімуму.

Аналіз зазначеної норми, яка є імперативною, свідчить, що підставою для перерахунку пенсії є встановлення нового розміру прожиткового мінімуму, і цей перерахунок здійснюється з дня встановлення цього мінімуму.

Відповідно до частини першої статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" мінімальний розмір пенсій за віком встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Таким чином, новий мінімальний розмір пенсії за віком залежить від нового розміру прожиткового мінімуму.

Залежно від зміни розміру прожиткового мінімуму статтею 65 Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік" та статтею 62 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" було встановлено мінімальний розмір пенсії за віком із 1 січня 2007 року - 380 гривень, із 1 квітня 2007 року - 406 гривень, який суди попередніх інстанцій застосовували під час перевірки законності дій відповідача щодо відмови в нарахуванні пенсій позивачеві.

Отже, суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано визнали протиправною відмову відповідача щодо нарахування пенсій позивачеві та правильно зобов'язали відповідача здійснити нарахування пенсій позивачеві з врахуванням наведених вище розмірів.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів та встановлених обставин справи.

За таких обставин, оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для їх скасування чи зміни відсутні.

Керуючись статтями 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в місті Дебальцеве Донецької області залишити без задоволення.

Постанову Дебальцевського міського суду Донецької області від 08 жовтня 2007 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 18 січня 2008 року в цій справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена за винятковими обставинами до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.