Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого - судді Фадєєвої Н.М.

Суддів - Гордійчук М.П., Леонтович К.Г., Чалого С.Я..Харченка В.В.

розглянувши у попередньому розгляді касаційну скаргу Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову господарського суду Луганської області від 07.11.2006р. та ухвалу Луганського апеляційного господарського суду від 21.12.2006р. у справі за позовом Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Луганського обласного комунального паливного підприємства "Луганськоблпаливо" про стягнення боргу, -

Справа №К-1778/07

Доповідач Фадєєва Н.М.

Луганське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до господарського суду Луганської області з позовом про стягнення з Луганського обласного комунального паливного підприємства "Луганськоблпаливо" суми несплачених штрафних санкцій за незайняті інвалідами робочі місця у 2003р. у розмірі 3417 грн. 09 коп.

Постановою господарського суду Луганської області від 07.11.2006р. відмовлено у задоволені позовних вимог.

Ухвалою Луганського апеляційного господарського суду від 21.12.2006р. апеляційна скарга залишена без задоволення, а постанова господарського суду Луганської області від 07.11.2006р. – без змін.

Не погоджуючись з вищезазначеними судовими рішеннями, Луганське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, у якій просить скасувати вищезазначені судові рішення, ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Статтею 19 Закону України № 2606 -III від 05.07.2001р. для підприємств, установ, організацій, незалежно від форм власності і господарювання, встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі 4 відсотків від - загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 15 до 20 чоловік у кількості одного робочого місця.

Згідно звіту відповідача по формі 10-ПІ за 2003 середньооблікова чисельність штатних працівників становить 74 чоловіки, виходячи з чого норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів на підприємстві відповідача складає 3 чоловіки. Фактично на підприємстві працевлаштовано 2 інваліда.

Згідно з п. 14 "Положення про робоче місце інвалідів і про порядок працевлаштування інвалідів", затвердженого Постановою КМУ від 03.05.1995р. № 314 (314-95-п) , підприємства (об'єднання), установи та організації у межах доведеного нормативу створюють за власні кошти робочі місця для працевлаштування інвалідів.

Стаття 20 Закону встановлює, що підприємства (об'єднання), установи і організації незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим частиною першою ст. 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду України соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.

Пункт 4 Порядку сплати підприємствами ( об'єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділення Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001р. № 1767 (1767-2001-п) (далі - Порядок), передбачає, що штрафні санкції сплачуються підприємствами самостійно не пізніше 15 квітня року, що настає за звітним.

У разі несплати штрафних санкцій в установлений термін відділення Фонду вживають заходів щодо їх стягнення у судовому порядку (пункт 11 Порядку).

Згідно зі ст. 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21.03.1991р. № 875-ХІІ (в редакції після 05.07.2001р.) працевлаштування інвалідів на підприємствах здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів.

Згідно з п.п. 5, 10-14 "Положення про робоче місце інвалідів і про порядок працевлаштування інвалідів", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995р. № 314 (314-95-п) , підприємства розробляють заходи по створенню робочих місць для інвалідів, вносять їх в колективний договір, інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів, а працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням побажань, стану здоров'я інвалідів, їхніх здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.

Матеріалами справи підтверджено, що у 2003 році вказані вище органи, не направляли інвалідів до відповідача для працевлаштування, оскільки відповідач належним чином не інформував ці органи про наявність, створення (пристосування) робочих місць для інвалідів, звіти за формою 3-ПН відповідач надавав до місцевого центру зайнятості не зазначаючи, вакантні посади, оскільки вважав, що ним працевлаштована необхідна кількість інвалідів.

Таким чином, судова колегія вважає обґрунтованим висновок суду, що позивачем доведено суду виникнення зобов'язані відповідача по сплаті заявлених у позові штрафних санкцій у сумі 3417 грн. ( коп.

Однак, слід зазначити, що суд обґрунтовано прийняв до уваги посилання відповідача на пропуск позивачем строку позовної давності передбаченого ст. 250 Господарського кодексу України, який набрав чинності з січня 2004 року, враховуючи наступне.

Відповідно до п. 4 Порядку сплати підприємствами (об'єднаннями установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001р. № 1767 (1767-2001-п) , суми штрафних санкцій перераховуються підприємствами в дохід державного бюджету н; рахунки органів Державного казначейства, відкриті в установах Національного банку за балансовим рахунком № 3510 або в установах комерційних банків за балансовим рахунком № 2510. Штрафні санкції сплачуються підприємствами самостійно не пізніше 15 квітня року, що настає за звітним.

З аналізу викладених приписів чинного законодавства та встановлених обставин справи випливає наступне: оскільки звітним періодом сплати штрафним санкцій у цій справі є 2003 рік, то штрафні санкції повинні були сплачені відповідачем не пізніше 15 квітня 2004 року. Припис статті 250 Господарського Кодексу України має бути застосовано до спірних правовідносин сторін зі справи. Відповідно до змісту цієї норми адміністративно-господарські санкції, до кола яких відносяться і штрафні санкції, передбачені статтею 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів Україні", можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом. (На час виникнення спірних правовідносин сторін та на час пред'явлення позову до суду таких випадків законодавство не передбачало.) Позов подано до суду 08.09.2006, а отже пізніш як через шість місяців з дня виявлення порушення і більше ніж через один рік з дня порушення. Підприємство відповідача за даним позовом повинно було сплатити штрафні санкції не пізніше 16.04.2004, але самостійно не сплатило; звіт відповідача форми № 10-ПІ за 2003 рік надійшов позивачеві 15.04.2004; датою виявлення порушення слід вважати 15.04.2004р. При цьому один рік з дня порушення сплинув 15.04.2005р.

На підставі викладеного, доводи касаційної скарги зазначених висновків суду не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом при розгляді справи порушено норми матеріального чи процесуального права.

Судом рішення ухвалене з додержанням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, не допущено порушень норм процесуально права при вчиненні процесуальних дій.

Відповідно до ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення – без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 221, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Касаційну скаргу Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення, а постанову господарського суду Луганської області від 07.11.2006р. та ухвалу Луганського апеля ційного господарського суду від 21.12.2006р у справі № 3/450ад - без змін.

Ухвала набирає чинності з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.