Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого судді - Гончар Л.Я.

Суддів - Гордійчук М.П.

Кравченко О.О.

Леонтович К.Г.

Шкляр Л.Т.

при секретарі - Турчин Д.О.

за участю представників: Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Вінницягаз" - Бабійчук О.А. та Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів – Данилюк В.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (м. Вінниця) до Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Вінницягаз" про стягнення 329651,08 грн., -

У грудні 2005 року Вінницьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось з позовом до Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Вінницягаз" про стягнення 329651,08 грн. штрафних санкцій за нестворення робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2004 році.

Постановою Господарського суду Вінницької області від 01.02.2006р. позов задоволено.

Постановою Житомирського апеляційного господарського суду від 14.09.2006р. апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Вінницягаз" задоволено постанова Господарського суду Вінницької області від 01.02.2006р. скасована та прийнято рішення про відмову у позові.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції Вінницьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України.

У касаційній скарзі, посилаючись на порушення норм матеріального права позивач ставить питання про скасування постанови Житомирського апеляційного господарського суду від 14.09.2006р. і задоволення позовних вимог.

Так, скаржник вважає, що апеляційним судом невірно застосовано норми Господарського кодексу України (436-15) , а саме на його думку не можна віднести штрафні санкції за невиконання робочих місць для інвалідів до адміністративно-господарських санкцій відповідно до ст. 250 ГК України.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог колегія суду апеляційної інстанції виходила з того, що, враховуючи положення ст. 250 Господарського кодексу України, термін застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, сплив.

Відповідно до ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (далі – Закон), для підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 15 до 25 чоловік – у кількості одного робочого місця, якщо інше не передбачено законом.

Судами встановлено, що відповідач згідно поданої держаної звітності "Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів" (форма №10-ПІ поштова річна) за 2004 рік повинен був створити у 2004 році 103 робочих місця для працевлаштування інвалідів (відповідно до середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу 2579 особи), а фактично на підприємстві працювало 69 інвалідів. Таким чином, відповідачем не було виконано в повному обсязі нормативу по створенню робочих місць для інвалідів в кількості 34 особи.

Згідно вимог ст. 20 Закону, підприємства (об’єднання), установи і організації незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж встановлено нормативом, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об’єднані), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом. У зв’язку з цим, до відповідача повинні були нараховані штрафні санкції у розмірі 329651,08 грн.

У відповідності із приписами п.4 "Порядку сплати підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів", затвердженого Постановою КМУ від 28.12.2001р. № 1767 (1767-2001-п) , відповідач у даному випадку повинен був самостійно сплатити штрафні санкції за нестворення 34 робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2004 році до 15.04.2005р., що зроблено не було.

Згідно зі статтею 2 Господарського кодексу України учасниками відносин у сфері господарювання є суб’єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб’єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.

Статтею 19 цього Кодексу визначено, що держава здійснює контроль і нагляд за господарською діяльністю суб’єктів господарювання в тому числі у сфері фінансових, кредитних відносин, валютного регулювання та податкових відносин – за додержанням суб’єктами господарювання кредитних зобов’язань перед державою і розрахункової дисципліни, додержанням вимог валютного законодавства, податкової дисципліни. При цьому органи державної влади і посадові особи, уповноважені здійснювати державний контроль і державний нагляд за господарською діяльністю, їх статус та загальні умови і порядок здійснення контролю і нагляду визначаються законами.

Види адміністративно-господарських санкцій, передбачені статтею 239 Господарського кодексу України, а саме органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень та у порядку, встановленому законом, можуть застосовувати до суб’єктів господарювання такі адміністративно-господарські санкції: вилучення прибутку (доходу); адміністративно-господарський штраф; стягнення зборів (обов’язкових платежів); зупинення операцій за рахунками суб’єктів господарювання; застосування антидемпінгових заходів; припинення експортно-імпортних операцій; застосування індивідуального режиму ліцензування; зупинення дії ліцензії (патенту) на здійснення суб’єктом господарювання певних видів господарської діяльності; анулювання ліцензії (патенту) на здійснення суб’єктом господарювання окремих видів господарської діяльності; обмеження або зупинення діяльності суб’єкта господарювання; скасування державної реєстрації та ліквідація суб’єкта господарювання; інші адміністративно-господарські санкції, встановлені цим Кодексом та іншими законами.

Таким чином до правовідносин між роботодавцями та відділеннями Фонду про стягнення адміністративно-господарських санкцій застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.

Отже, факт вчинення відповідачем господарського правопорушення станом на 15.04.2005р. був очевидним для позивача.

Ця дата є днем виявлення Фондом порушення відповідача щодо своєчасного перерахуванням сум штрафних санкцій за недодержання ним нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.

Згідно із приписами ст. 250 ГК України адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Суд апеляційної інстанції вірно вважав можливим застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій саме в межах шестимісячного строку, так як строк в один рік додатково враховується лише за умови не виявлення Фондом з якихось причин факту вчинення правопорушення, наприклад, через неподання підприємством встановлених форм звітності.

Враховуючи викладене, адміністративно-господарські санкції за недодержання відповідачем нормативів робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів могли бути застосовані лише в межах строку з 16.04.2005р. по 16.10.2005р.

Позов про стягнення з відповідача по даній справі заявлено 21.03.2006р., тобто із пропуском шестимісячного строку з дня виявлення правопорушення, рахуючи з 14.12.2005 року.

Згідно ч. 3 ст. 211 Кодексу адміністративного судочинства України підставами касаційного оскарження судового рішення є порушення судом норм матеріального чи процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Встановлено і це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване рішення ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права та відсутні передбачені ст. 227 КАС України підстави для його обов'язкового скасування.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне відмовити у задоволенні касаційної скарги.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Касаційну скаргу Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів – залишити без задоволення, а постанову Житомирського апеляційного господарського суду від 14.09.2006р. – без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.