Колегія суддів

Вищого адміністративного суду України в складі:

Бутенка В.I., Мироненка О.В., Панченка О.I., Сороки М.О., Штульмана I.В.,

провівши в порядку касаційного провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 17 липня 2006 року у справі №АС-04/224-06 за позовом Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Комунального підрядного спеціалізованого підприємства по ремонту і будівництву автошляхів м. Харкова "Шляхрембуд" про стягнення штрафних санкцій за недотримання нормативу створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, -

в с т а н о в и л а :

У квітні 2006 року Харківське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі - Фонд, позивач) звернулось до господарського суду з позовом до Комунального підрядного спеціалізованого підприємства по ремонту і будівництву автошляхів м. Харкова "Шляхрембуд" (далі - КП "Шляхрембуд", відповідач) про стягнення 57 905,88 грн. штрафних санкцій. Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем на порушення ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (875-12) не виконано норматив по працевлаштуванню інвалідів у кількості 6 осіб. У зв'язку з цим позивач просив стягнути вищевказану суму штрафних санкцій

Постановою господарського суду Харківської області від 31 травня 2006 року позовні вимоги Фонду було задоволено частково та стягнуто з відповідача 9650,98 грн. штрафних санкцій за одне незайняте інвалідами робоче місце.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 17 липня 2006 року частково задоволено апеляційну скаргу КП "Шляхрембуд" та скасовано постанову суду першої інстанції в частині задоволення позовр3. В цій частині постановлено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено.

В касаційній скарзі Харківське відділення Фонду, посилаючись на порушення норм матеріального права, просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати та залишити в силі постанову господарського суду Харківської області від 31 травня 2006 року.

Заслухавши доповідача та дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з тих обставин, що відповідач в повному обсязі не забезпечив встановленого нормативу робочих місць, чим порушив вимоги Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в України" №875-ХII від 21 березня 1991 року (875-12) (далі - Закон №875-ХII (875-12) ).

Так, згідно звіту про зайнятість інвалідів за 2005 рік, норматив числа робочих місць для працевлаштування інвалідів для відповідача становив 16 робочих місць, а фактично в 2005 році було створено лише 15 таких робочих місць. Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідач повинен сплатити 9650 гривень 98 копійок штрафних санкцій за нестворене 1 робоче місце для працевлаштування інвалідів у 2005 році.

Проте зазначені вище висновки суду обгрунтовано визнані апеляційною судовою інстанцією невідповідними нормам чинного на момент виникнення спору законодавства.

Відповідно до ч.1 ст. 19 Закону №875-ХII (875-12) із змінами та доповненнями, для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 15 до 25 чоловік - у кількості одного робочого місця.

Згідно з ч.1 ст. 18 цього ж Закону працевлаштування інвалідів здійснюється органами Міністерства праці України, Міністерства соціального захисту населення України, місцевими радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів.

Аналіз норм Закону №875-ХII (875-12) в редакції, чинній до 01.01.2006, дозволяє дійти висновку, що обов'язок працевлаштування інвалідів було покладено на органи, визначені частиною першою статті 18 Закону №875-ХII (875-12) - центральний орган виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органи місцевого самоврядування, громадські організації інвалідів. Роботодавці ж зобов'язані були створювати робочі місця для інвалідів та інформувати про це органи працевлаштування.

Тобто обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця. Такий обов'язок покладається на органи працевлаштування, що перелічені в частині першій статті 18 цього Закону.

Зазначену обставину суд першої інстанції не врахував.

В свою чергу про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів роботодавці повідомляли територіальні відділення Фонду соціального захисту інвалідів шляхом подання до 01 лютого, наступного після звітного періоду статистичної звітності у формі № 10-ПI поштова - річна "Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів", затвердженої наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 29.12.2004 № 338 (z1671-04) та зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 30.12.2004 за №

Судами встановлено, що наказом по підприємству створено і заповнено 15 робочих місць для працевлаштування інвалідів. Від державних органів та громадських організацій інвалідів пропозицій на працевлаштування інвалідів на підприємство не надходило, так само як і інваліди безпосередньо не зверталися для працевлаштування до відповідача. Разом з тим КП "Шляхрембуд" здійснював заходи щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, повідомляв центр зайнятості про наявність вільних робочих місць для працевлаштування інвалідів.

За таких обставин, висновок колегії суддів апеляційного суду про те, що чинним на момент виникнення спору законодавством підприємства не зобов'язувались самостійно займатися працевлаштуванням інвалідів та з'ясовувати які саме інваліди потребують роботи, якої відповідної нозології, слід визнати обгрунтованим. А відтак, накладення на підприємство відповідальності у вигляді штрафних санкцій за неналежне виконання своїх обов'язків спеціально уповноваженими органами є неправомірним і суперечить як загальним принципам права, так і ст. 19 Конституції України (254к/96-ВР) .

Таким чином, позивач в частині працевлаштування інвалідів чинне законодавство не порушував.

Доводи касаційної скарги зазначені висновки суду не спростовують та зводяться до незгоди з ними.

Відповідно до ст. 86 КАС України (2747-15) , виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

При вирішенні справи судом правильно застосовані норми матеріального права, порушень норм процесуального права, які б могли призвести до неправильного вирішення справи, колегією суддів не встановлено.

Відповідно до ч.1 ст. 224 КАС України (2747-15) , суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що судом не допущено порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів - залишити без задоволення, а постанову Харківського апеляційного господарського суду від 17 липня 2006 року

langnp1058- залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту підписання і оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ст. 237 КАС України (2747-15) .