К-35321/06 про визнання не чинними податкових повідомлень, якими визначено суму податкового зобов'язання з ввізного мита та штрафних санкцій - Текст документа

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу за касаційною скаргою Харківської митниці на постанову господарського суду Харківської області від 4 липня 2006 року та ухвалу Харківського апеляційного господарс_cкого суду від 9 жовтня 2006 року по за позовом акціонерного товариства закритого типу "Меблі Трейд" до Харківської митниці про визнання не чинними податкових повідомлень, -

ВСТАНОВИЛА:

У травні 2006 року акціонерне товариство закритого типу "Меблі Трейд" звернулося в суд з позовом до Харківської митниці, в якому просило визнати не чинними податкові повідомлення від 13.03.2006 р. №№ 47, 51,53,55,57,59,61,63,65,67,69,71,73,75,77,79, 81,83,85,87,89,91,93,95,97,99, 101, 103,105,107,109,111, якими визначено суму податкового зобов'язання з ввізного мита та штрафних санкцій, а також податкові повідомлення від 13.03.2006р. №№ 48, 50, 52, 54, 56, 58, 60, 62, 64, 66, 68, 70, 72, 74, 76, 78, 80, 82, 84, 86, 88, 90, 92, 94, 96, 98, 100, 102, 104, 106. 108, 110, 112, якими визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість та штрафних санкцій як такі, що не відповідають вимогам чинного законодавства та відсутність підстав для прийняття спірних податкових повідомлень.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що АТЗТ "Меблі Трейд" було звільнене від сплати ввізного мита на період реалізації інвестиційного проекту за договором № 37-01 на реалізацію інвестиційного проекту, який був чинним на момент здійснення імпортних операцій та оформлення вантажних митних декларацій, які стали підставами для прийняття відповідачем спірних податкових повідомлень. При цьому позивач посилається на ті обставини, що при митному оформленні товару ним були сплачені всі передбачені законодавством податки та збори.

Постановою господарського суду Харківської області від 4 липня 2006 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 9 жовтня 2006 року, позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з ухваленими по справі судовими рішеннями Харківська митниця звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права і постановити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити,

Перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, проаналізувавши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій оскаржувані податкові повідомлення про нарахування ввізного мита та податку на додану вартість із застосуванням штрафів були прийняті Харківською митницею 13 березня 2006 р. на підставі камеральної перевірки вантажних митних декларацій позивача з 01.11.2004 р по 28.03.2005 р. За наявними у справі уніфікованими адміністративними документами позивач імпортував плити ДСП з деревини із Словакії.

На час здійснення імпортних операцій та оформлення ВМД діяв укладений між позивачем та Радою з питань соціального режиму інвестиційної діяльності на території м. Харкова договір № 37-01 від 05.09.2001 р. з додатковими угодами на реалізацію інвестиційного проекту, укладеного на підставі Закону України "Про спеціальний режим інвестиційної діяльності на території міста Харкова" від 11.05.2000 (1714-14) р.. Згідно ст.7 вищенаведеного Закону та п. 1.2 Договору позивачу надавалися пільги на період реалізації інвестиційного проекту не більш ніж на 5 років, в тому числі звільнення від сплати ввізного мита на сировину, матеріали згідно переліку, в який входили і імпортовані плити ДСП з деревини. Вказані положення Закону діяли на час спірних правовідносин щодо імпорту позивачем товару.

Відповідно до Рішення Міжвідомчої комісії з міжнародної торгівлі від 23.09.2004 р. під час оформлення вантажних митних декларацій, на які були видані податкові повідомлення, було запроваджене антидемпінгове мито як попередній антидемпінговий захід на підставі Закону України " Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту" (330-14) .

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що позивачем при оформленні ВДМ відповідно до Рішення Міжвідомчої комісії з міжнародної торгівлі від 23.09.2004 р. були сплачені антидемпінгове мито, податок на додану вартість, митний збір за митне оформлення товарів. Правильність оформлення ВДМ було завірене посадовою особою.

Відповідно до п.11 ст.21 Закону України "Про єдиний митний тариф" (2097-12) , який діяв на час спірних правовідносин, на період запровадження спеціального режиму інвестиційної діяльності на території міста Харкова справляння ввізного мита здійснюється з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про спеціальний режим інвестиційної діяльності на території міста Харкова" (1714-14) , яким за ст.7 позивач звільнявся від сплати ввізного мита, тобто на підставі вищенаведених законів позивач на той час мав право на імпорт без сплати ввізного мита.

Аналізуючи наведені обставини справи та норми законів колегія суддів вважає, що суди першої та апеляційної інстанції прийшли до вірних висновків про наявність права у позивача на ввезення товару без сплати ввізного мита, при цьому суди обгрунтовано застосували Закон України "Про єдиний митний тариф" (2097-12) як спеціальний закон, який регулює відносини у сфері мита та митних зборів при експорті та імпорті товарів та продукції.

Враховуючи, що позивач мав право на безмитне ввезення товару, то суди прийшли до обгрунтованих висновків про відсутність підстав нарахування і податку на додану вартість.

З обставин справи вбачається, що спірні податкові повідомлення приймалися на підставі ст.4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетними та державними цільовими фондами" (2181-14) , при цьому в порушення ст. 6 вказаного Закону в податкових повідомленнях не вказані підстави для таких нарахувань, норми податкового закону відповідно до якого був зроблений розрахунок або перерахунок податкових зобов'язань, водночас правильність оформлення вантажно митних декларацій, на підставі яких нараховувалися податкові повідомлення, не заперечувалася.

Отже, суди попередніх інстанцій дійшли до правильного висновку про обгрунтованість позовних вимог та порушення відповідачем Закону України "Про єдиний митний тариф" (2097-12) і Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетними та державними цільовими фондами" (2181-14) при прийнятті спірних податкових повідомлень.

Посилання скаржника на Закон України "Про зовнішньоекономічну діяльність" (959-12) безпідставні, оскільки вказаний закон регулює правовідносини у сфері зовнішньої економічної діяльності, а в даному випадку виник спір у сфері стягнення митних платежів, що регулюється спеціальним Законом України "Про єдиний митний тариф" (2097-12) , який прийнятий після Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" (959-12) і як спеціальний Закон має преюдиційну силу. Крім того, приймаючи спірні податкові повідомлення відповідач посилався на Закон України "Про єдиний митний тариф" (2097-12) , що підтверджує висновки судів щодо регулювання спірних правовідносин даним Законом.

Відповідно до ст. 224 КАС України (2747-15) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

З урахуванням викладеного, судами першої і апеляційної інстанцій винесено законні і обгрунтовані рішення, постановлені з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстав для їх скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст.220, 221, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , колегія судд

'b3в Вищого адміністративного суду України, -

Касаційну скаргу Харківської митниці залишити без задоволення.

Постанову господарського суду Харківської області від 4 липня 2006 року та ухвалу Харківського апеляційного господарського суду від 9 жовтня 2006 року залишити без змін.