Справа № 2а-35/08(11) Головуючий суддя у першій

Категорія статобліку - 6.6.4 інстанції - Іванченко М.В.

Колегія суддів Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - Нагорної Л.М. (доповідач),

суддів - Стежко В.А., Суховарова А.В.

при секретарі - Хоменко О.С.

за участю представника позивача - Бурашнікової О.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу ОСОБА_1

на постанову Пологівського районного суду Запорізької області від 06 травня 2008 року у справі за позовом Пологівської міжрайонної державної податкової інспекції до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по податку з доходів фізичних осіб, -

У січні 2008 року Пологівська міжрайонна державна податкова інспекція звернулася до суду першої інстанції з адміністративним позовом до ОСОБА_1, в якому просила стягнути з відповідача податковий борг в сумі 20402, 83 грн. В обґрунтування своїх вимог позивач посилався на те, що 30 березня 2007 року відповідачем було подано декларацію про доходи, в якій зазначалося, що у 2006 році ОСОБА_1 було отримано дохід у вигляді спадщини на суму 156944,85 грн. Відповідно до ст. 18 Закону України № 889 та п.п. "г" п.4.2.2 ст.4 Закону України № 2181 Пологівською МДПІ був нарахований податок на суму вартості отриманої спадщини у розмірі 20402,83 грн. та винесено про це податкове повідомлення-рішенняНОМЕР_1 від ІНФОРМАЦІЯ_1 з зобов'язанням сплатити податок до 03 червня 2007 року. Проте, дане податкове зобов'язання відповідачем погашено не було, у зв'язку із чим і утворився податковий борг, який позивач просить стягнути з ОСОБА_1

Постановою Пологівського районного суду Запорізької області від 06 травня 2008 року позовні вимоги Пологівської МДПІ було задоволено та стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави заборгованість по податку з доходів фізичних осіб в сумі 20402,83 грн.

Не погодившись з рішення суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав на нього апеляційну скаргу до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду. В зазначеній апеляційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просив скасувати постанову Пологівського районного суду Запорізької області від 06 травня 2008 року та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог Пологівської МДПІ про стягнення з нього податкового боргу у розмірі 20402,83 грн. Зазначав про те, що при всіх обставинах сума податку не повинна бути більшою за 7847,24 грн. Посилався на те, що п.7.2. ст.7, п.13.2.2 ст. 13 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб", який діяв на момент проведення розрахунків, передбачено, що при отриманні спадщини спадкоємцями, які не є членами сім'ї спадкодавця першого ступеня споріднення, ставка податку становить 5%, а не 13%, від об'єкта оподаткування, як це було визначено МДПІ, а тому розмір податку з доходу у вигляді отриманої ним спадщини має становити 7847,24 грн.

В судовому засіданні апеляційної інстанції представник позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечувала, посилаючись на те, що суму спадщини позивач визначив сам в поданій декларації і тому повинен сплатити податок. При цьому представник позивача не заперечувала, що спадок позивача дійсно складається з права на земельну частку ( пай), яка перебуває у власності КСП "НИВА" без визначення меж цієї частки в натурі, яке належало спадкодавцю на підставі сертифікату на право на земельну частку (пай), права власності на майновий пай члена КСП "Нива", яке належало спадкодавцю на підставі майнового сертифікату та права на грошові кошти з належними відсотками, що знаходяться на компенсаційних рахунках. При цьому апелянт зазначила, що суд першої інстанції вірно не взяв до уваги пояснення позивача в суді першої інстанції про те, що його викликали до ДПІ та змусили написати декларацію, яку він надав до ДПІ.

Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість постанови суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого ІНФОРМАЦІЯ_2, Пологівською державною нотаріальною конторою Запорізької області (а.с.33), ОСОБА_1, після смерті ОСОБА_2, померлої ІНФОРМАЦІЯ_3, і яка не є його родичем, отримав спадкове майно, яке складається з: права на земельні частки (паї), що перебувають у власності КСП "Нива" Вербівської сільської ради, Пологівського району Запорізької області, з права власності на майнові паї члена КСП "Нива" Вербівської сільської ради, Пологівського району Запорізької області, та з права на грошові кошти з належними відсотками та компенсацією, які знаходяться на збереженні у Пологівському відділенні Ощадбанку України № 3006 (а.с.33-37). Загальна вартість отриманої спадщини згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом становить 156944,85 грн.( а.с.33)

Після подання ОСОБА_1декларації про доходи із зазначенням про отриману ним спадщину у сумі 156944,85 грн.(а.с.16-17), Пологівською МДПІ, відповідно до ст. 18 Закону України № 889 та п.п. "г" п.4.2.2 ст.4 Закону України № 2181 був нарахований податок на суму вартості отриманої спадщини у розмірі 20402,83 грн., виходячи з 13% ставки оподаткування.

Задовольняючи позовні вимоги Пологівської МДПІ, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 отримав у спадщину майно на суму156944,85 грн., то згідно п.п.13.2.2, п.13.2 ст.13 та п.22.3 ст. 22 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" в редакції закону від 01.01.2005 року, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, податок за отриману ОСОБА_1 спадщину слід обчислювати з 13% ставки від об'єкта оподаткування, тобто 20402.83 грн., які позивачем не сплачені, а тому позов ДПІ підлягає задоволенню. Проте, з таким висновком суду не можливо погодитися з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст..71 КАС України (2747-15) кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Згідно ч.2 вказаної статті в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб"єкта владних повноважень обов"язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України 'nau://ukr/254к/96-ВР|st19' органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією (254к/96-ВР) та законами України.

Відповідно до ст..8 КАС України (2747-15) , суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права і свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

З матеріалів справи вбачається, що Пологівська МДПІ, приймаючи рішення про те, що оподаткуванню підлягає отримана ОСОБА_1 спадщина у сумі 156944,85 грн., виходила тільки з того, що відповідач добровільно заповнив декларацію, вказавши цю суму в якості отриманого доходу, при цьому не надала належних доказів про те, що відповідач добровільно прийшов до них для заповнення декларації, не спростувала того факту, щоОСОБА_1 дійсно прийшов до них лише після отримання виклику з Пологівської ДПІ, що суму в декларації про отриману спадщину він заповнював з тих відомостей, що надійшли до ДПІ від нотаріальної контори, що при заповненні декларації йому роз"яснено і порядок її заповнення і правові наслідки, з огляду на те, як буде заповнена декларація.

Судом першої інстанції позивачу також не було роз"яснено його право на подання позову про визнання податкового рішення-повідомлення недійсним.

Задовольняючи позов в повному обсязі, суд першої інстанції виходив з того, що на час розгляду справи позивач дійсно отримав у спадщину майно, дійсна вартість якого складає 156944,85 грн., і зовсім не прийняв до уваги, що фактично позивач отримав спадщину у вигляді права на земельні частки (паї) у землі, яка перебуває у колективній власності, права власності на майнові паї члена КСП "Нива" та з права на грошові кошти з належними відсотками та компенсацією, які знаходяться на збереженні у Пологівському відділенні Ощадбанку України .

Відповідно до статті 13.1 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" від 22.05.2003 року № 889-ІV (889-15) (надалі Закон № 889) об'єкти спадщини платника податку поділяються з метою оподаткування на: п. "в" - "об'єкт комерційної власності, а саме - цінний папір (крім депозитного (ощадного), іпотечного сертифіката), корпоративне право, власність на об'єкт бізнесу як такий, тобто власність на цілісний майновий комплекс, інтелектуальна (промислова) власність або право на отримання доходу за нею", але сертифікат про право на земельну частку (пай), відповідно до вимог ст. ст. 1, 2 Закону України "Про цінні папери і фондову біржу", не є приватизаційним цінним папером, оскільки, виходячи зі змісту ст. 3 вказаного Закону, такі папери застосовуються при приватизації державного майна, а не при розпаюванні майна колективних сільськогосподарських підприємств.

Згідно з п.17 Перехідних положень Земельного кодексу України (2768-14) сертифікати на право на земельну частку (пай), отримані громадянами, вважаються правовстановлюючими документами при реалізації ними права вимоги на відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства. Сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення власникам земельний часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів про право власності на землю.

Статтею 167 ГК України дано визначення поняття корпоративних прав, а саме, це права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Статтею 7 Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство" передбачено, що майно КСП належить на праві спільної часткової власності його членам. При цьому суб'єктом права власності на такому підприємстві є саме підприємство як юридична особа, а його члени - в частині майна, яке вони одержують при виході з підприємства. Ні майновий, ні земельний паї не дають його власнику права на управління будь-яким підприємством чи одержання якихось прибутків від діяльності господарської організації.

Крім того, п. 14 Перехідних положень Земельного кодексу України (2768-14) встановлена заборона до 01 січня 2007 року щодо внесення права на земельну частку (пай) до статутних фондів господарських товариств.

Таким чином, сертифікат на земельну частку (пай) - це лише правовстановлюючий документ при реалізації ОСОБА_1 права вимоги на відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості), і з метою оподаткування його не можна розглядати як об'єкт комерційної власності поряд з корпоративним правом, оскільки в ст. 13 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" наведено вичерпний перелік того, що належить до групи об'єктів комерційної власності, відповідає обставинам справи.

ОСОБА_1 не є членом КСП "Нива" Вербівської сільської ради, Пологівського району Запорізької області. До цього часу відповідач не реалізував ані права вимоги на відведення земельної частки (паю) в натурі, ані права витребувати майно в натурі. Крім того, його право на земельну частку (пай) до статутного фонду товариства не віднесено.

Згідно довідки Відділу держземкому у Пологівському районі Запорізької області НОМЕР_2 від ІНФОРМАЦІЯ_4 державний акт на право власності на отримані у спадок земельні ділянки ОСОБА_1 видано не було ( а.с.10,11).

Вказане свідчить про те, що хоча ОСОБА_1 і отримав у спадщину права на земельні частки (паї), що перебувають у власності КСП "Нива" Вербівської сільської ради, Пологівського району Запорізької області, та права власності на майнові паї члена КСП "Нива" Вербівської сільської ради, але ні земля, ні майно йому реально не виділені, і ніяких реальних доходів у 2006 році він не отмував.

Щодо отриманого ОСОБА_1 спадкового майна у вигляді права на грошові кошти з належними відсотками та компенсацією, які знаходяться на збереженні у Пологівському відділенні Ощадбанку України № 3006, то ним у даному разі фактично були успадковані грошові кошти, внесені спадкодавцем до установи ощадбанку СРСР до 1992 року, на які поширюються положення Закону України "Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України" (537/96-ВР) , і ці заощадження спадкодавця знаходились на компенсаційних рахунках.

Відповідно до ст.1.2 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" № 889-ІV (889-15) \ надалі Закон № 889\, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, визначено, що "дохід - сума будь яких коштів, вартість матеріального і нематеріального майна, інших активів, що мають вартість, у тому числі цінних паперів або деривативів, одержаних платником податку у власність, або нарахованих на його користь … протягом відповідного звітного податкового періоду"

Стаття 4.1 Закону № 889 передбачає, що загальний річний оподатковуваний дохід складається з загальних місячних оподатковуваних доходів звітного року, до складу загального місячного оподатковуваного доходу включається дохід у вигляді вартості успадкованого майна, у межах, що підлягає оподаткуванню цим податком згідно з нормами ст..13 цього Закону \ ст.. 4.2.14\

Стаття 13.1 Закону № 889 дійсно передбачає, що об'єкти спадщини платника податку поділяються з метою оподаткування на: п."д" - "кошти, а саме готівкові кошти або кошти, що зберігаються на рахунках спадкодавця, відкритих у банках та небанківських установах…"

Банківські рахунки спадкодавця, які той відкрив в установі Ощадбанку, не можна розцінювати як об'єкти власності, отримання яких у спадщину означає отримання спадкодавцем доходу, який підлягає оподаткуванню, тому, що, виходячи із загальних засад Закону № 889 (889-15) , який передбачає, що оподаткуванню підлягає: по-перше - дохід платника податку, по-друге - дохід, отриманий в відповідний звітний період, по-третє - відносно до отриманої спадщини, оподаткуванню підлягають кошти, що зберігаються на рахунках спадкодавця, тобто на рахунках, які свого часу відкривав спадкодавець в ощадних банках і відповідно до яких Ощадний банк ніс певні зобов"язання перед вкладником.

З огляду на надані до суду докази, колегія суддів приходить до висновку, що "дохід" позивача в 2006 році фактично склали отримані ним у спадщину саме компенсаційні рахунки, які ніяк не можна ототожнити з поняттям "кошти, а саме готівкові кошти або кошти, що зберігаються на рахунках спадкодавця, відкритих у банках та небанківських установах…", оскільки, відповідно до ст..1 Закону України "Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України" від 21.11.1996 року (537/96-ВР) з послідуючими змінами, що діяли на час виникнення спірних правовідносин, зазначено, що це Держава брала на себе зобов"язання перед громадянами України компенсувати знецінені грошові заощадження громадян, визнавала свій борг перед вкладниками і шляхом індексації втрачених коштів зараховувала їх на компенсаційні рахунки Ощадбанку України. Позивач до цього часу не може скористатись своїм правом власника успадкованих коштів - а саме, правом користування, володіння та розпорядження ними, він не може за своїм бажанням отримати вказані кошти в установах Ощадбанку.

Відповідно до ст.. 195 КАС України (2747-15) суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи.

Колегія суддів вважає, що, з огляду на вимоги вищевказаних Законів, та відповідно до наданих до суду доказів, суд першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення, припустився порушення норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи і оскаржуване рішення підлягає скасуванню..

Відповідач у судових засіданнях не навів переконливих доказів того, що позивачем в 2006 році дійсно отримано оподатковуваний дохід у сумі 156944,85 грн., в понятті цього терміну відповідно до ст. 4.1 Закону № 889, відповідач не спростував тої обставини, що позивач добровільно, а не за викликом Пологівської МДПІ, з"явився до них для заповнення декларації, заповнював декларацію з допомогою співробітників МДПІ. За таких обставин посилання позивача на те, що відповідачем самостійно визначена сума отриманого доходу в 2006 році колегією суддів визнається не доведеним, а тому підстав для задоволення позовних вимог Пологівської МДПІ не вбачається.

Оскільки суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги Пологівської міжрайонної державної податкової інспекції, припустився порушення норм матеріального права, то постанову суду слід скасувати і в задоволенні позовних вимог відмовити.

Керуючись ч.3 ст. 198, ст.202 КАС України (2747-15) , колегія суддів, -

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Постанову Пологівського районного суду Запорізької області від 06 травня 2008 року - скасувати та прийняти нову постанову.

У задоволенні позовних вимог Пологівської міжрайонної державної податкової інспекції до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по податку з доходів фізичних осіб - відмовити.

Постанова Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця з дня виготовлення повного тексту постанови.

Повний текст постанови виготовлено 12 березня 2009 року.

А.В.Суховаров olor:black;mso-ansi-language:UK''Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість постанови суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого ІНФОРМАЦІЯ_2, Пологівською державною нотаріальною конторою Запорізької області (а.с.33), ОСОБА_1, після смерті ОСОБА_2, померлої ІНФОРМАЦІЯ_3, і яка не є його родичем, отримав спадкове майно, яке складається з: права на земельні частки (паї), що перебувають у власності КСП "Нива" Вербівської сільської ради, Пологівського району Запорізької області, з права власності на майнові паї члена КСП "Нива" Вербівської сільської ради, Пологівського району Запорізької області, та з права на грошові кошти з належними відсотками та компенсацією, які знаходяться на збереженні у Пологівському відділенні Ощадбанку України № 3006 (а.с.33-37). Загальна вартість отриманої спадщини згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом становить 156944,85 грн.( а.с.33)

Після подання ОСОБА_1декларації про доходи із зазначенням про отриману ним спадщину у сумі 156944,85 грн.(а.с.16-17), Пологівською МДПІ, відповідно до ст. 18 Закону України № 889 та п.п. "г" п.4.2.2 ст.4 Закону України № 2181 був нарахований податок на суму вартості отриманої спадщини у розмірі 20402,83 грн., виходячи з 13% ставки оподаткування.

Задовольняючи позовні вимоги Пологівської МДПІ, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 отримав у спадщину майно на суму156944,85 грн., то згідно п.п.13.2.2, п.13.2 ст.13 та п.22.3 ст. 22 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" в редакції закону від 01.01.2005 року, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, податок за отриману ОСОБА_1 спадщину слід обчислювати з 13% ставки від об'єкта оподаткування, тобто 20402.83 грн., які позивачем не сплачені, а тому позов ДПІ підлягає задоволенню. Проте, з таким висновком суду не можливо погодитися з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст..71 КАС України (2747-15) кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Згідно ч.2 вказаної статті в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб"єкта владних повноважень обов"язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України 'nau://ukr/254к/96-ВР|st19' органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією (254к/96-ВР) та законами України.

Відповідно до ст..8 КАС України (2747-15) , суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права і свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

З матеріалів справи вбачається, що Пологівська МДПІ, приймаючи рішення про те, що оподаткуванню підлягає отримана ОСОБА_1 спадщина у сумі 156944,85 грн., виходила тільки з того, що відповідач добровільно заповнив декларацію, вказавши цю суму в якості отриманого доходу, при цьому не надала належних доказів про те, що відповідач добровільно прийшов до них для заповнення декларації, не спростувала того факту, щоОСОБА_1 дійсно прийшов до них лише після отримання виклику з Пологівської ДПІ, що суму в декларації про отриману спадщину він заповнював з тих відомостей, що надійшли до ДПІ від нотаріальної контори, що при заповненні декларації йому роз"яснено і порядок її заповнення і правові наслідки, з огляду на те, як буде заповнена декларація.

Судом першої інстанції позивачу також не було роз"яснено його право на подання позову про визнання податкового рішення-повідомлення недійсним.

Задовольняючи позов в повному обсязі, суд першої інстанції виходив з того, що на час розгляду справи позивач дійсно отримав у спадщину майно, дійсна вартість якого складає 156944,85 грн., і зовсім не прийняв до уваги, що фактично позивач отримав спадщину у вигляді права на земельні частки (паї) у землі, яка перебуває у колективній власності, права власності на майнові паї члена КСП "Нива" та з права на грошові кошти з належними відсотками та компенсацією, які знаходяться на збереженні у Пологівському відділенні Ощадбанку України .

Відповідно до статті 13.1 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" від 22.05.2003 року № 889-ІV (889-15) (надалі Закон № 889) об'єкти спадщини платника податку поділяються з метою оподаткування на: п. "в" - "об'єкт комерційної власності, а саме - цінний папір (крім депозитного (ощадного), іпотечного сертифіката), корпоративне право, власність на об'єкт бізнесу як такий, тобто власність на цілісний майновий комплекс, інтелектуальна (промислова) власність або право на отримання доходу за нею", але сертифікат про право на земельну частку (пай), відповідно до вимог ст. ст. 1, 2 Закону України "Про цінні папери і фондову біржу", не є приватизаційним цінним папером, оскільки, виходячи зі змісту ст. 3 вказаного Закону, такі папери застосовуються при приватизації державного майна, а не при розпаюванні майна колективних сільськогосподарських підприємств.

Згідно з п.17 Перехідних положень Земельного кодексу України (2768-14) сертифікати на право на земельну частку (пай), отримані громадянами, вважаються правовстановлюючими документами при реалізації ними права вимоги на відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства. Сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення власникам земельний часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів про право власності на землю.

Статтею 167 ГК України дано визначення поняття корпоративних прав, а саме, це права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Статтею 7 Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство" передбачено, що майно КСП належить на праві спільної часткової власності його членам. При цьому суб'єктом права власності на такому підприємстві є саме підприємство як юридична особа, а його члени - в частині майна, яке вони одержують при виході з підприємства. Ні майновий, ні земельний паї не дають його власнику права на управління будь-яким підприємством чи одержання якихось прибутків від діяльності господарської організації.

Крім того, п. 14 Перехідних положень Земельного кодексу України (2768-14) встановлена заборона до 01 січня 2007 року щодо внесення права на земельну частку (пай) до статутних фондів господарських товариств.

Таким чином, сертифікат на земельну частку (пай) - це лише правовстановлюючий документ при реалізації ОСОБА_1 права вимоги на відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості), і з метою оподаткування його не можна розглядати як об'єкт комерційної власності поряд з корпоративним правом, оскільки в ст. 13 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" наведено вичерпний перелік того, що належить до групи об'єктів комерційної власності, відповідає обставинам справи.

ОСОБА_1 не є членом КСП "Нива" Вербівської сільської ради, Пологівського району Запорізької області. До цього часу відповідач не реалізував ані права вимоги на відведення земельної частки (паю) в натурі, ані права витребувати майно в натурі. Крім того, його право на земельну частку (пай) до статутного фонду товариства не віднесено.

Згідно довідки Відділу держземкому у Пологівському районі Запорізької області НОМЕР_2 від ІНФОРМАЦІЯ_4 державний акт на право власності на отримані у спадок земельні ділянки ОСОБА_1 видано не було ( а.с.10,11).

Вказане свідчить про те, що хоча ОСОБА_1 і отримав у спадщину права на земельні частки (паї), що перебувають у власності КСП "Нива" Вербівської сільської ради, Пологівського району Запорізької області, та права власності на майнові паї члена КСП "Нива" Вербівської сільської ради, але ні земля, ні майно йому реально не виділені, і ніяких реальних доходів у 2006 році він не отмував.

Щодо отриманого ОСОБА_1 спадкового майна у вигляді права на грошові кошти з належними відсотками та компенсацією, які знаходяться на збереженні у Пологівському відділенні Ощадбанку України № 3006, то ним у даному разі фактично були успадковані грошові кошти, внесені спадкодавцем до установи ощадбанку СРСР до 1992 року, на які поширюються положення Закону України "Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України" (537/96-ВР) , і ці заощадження спадкодавця знаходились на компенсаційних рахунках.

Відповідно до ст.1.2 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" № 889-ІV (889-15) \ надалі Закон № 889\, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, визначено, що "дохід - сума будь яких коштів, вартість матеріального і нематеріального майна, інших активів, що мають вартість, у тому числі цінних паперів або деривативів, одержаних платником податку у власність, або нарахованих на його користь … протягом відповідного звітного податкового періоду"

Стаття 4.1 Закону № 889 передбачає, що загальний річний оподатковуваний дохід складається з загальних місячних оподатковуваних доходів звітного року, до складу загального місячного оподатковуваного доходу включається дохід у вигляді вартості успадкованого майна, у межах, що підлягає оподаткуванню цим податком згідно з нормами ст..13 цього Закону \ ст.. 4.2.14\

Стаття 13.1 Закону № 889 дійсно передбачає, що об'єкти спадщини платника податку поділяються з метою оподаткування на: п."д" - "кошти, а саме готівкові кошти або кошти, що зберігаються на рахунках спадкодавця, відкритих у банках та небанківських установах…"

Банківські рахунки спадкодавця, які той відкрив в установі Ощадбанку, не можна розцінювати як об'єкти власності, отримання яких у спадщину означає отримання спадкодавцем доходу, який підлягає оподаткуванню, тому, що, виходячи із загальних засад Закону № 889 (889-15) , який передбачає, що оподаткуванню підлягає: по-перше - дохід платника податку, по-друге - дохід, отриманий в відповідний звітний період, по-третє - відносно до отриманої спадщини, оподаткуванню підлягають кошти, що зберігаються на рахунках спадкодавця, тобто на рахунках, які свого часу відкривав спадкодавець в ощадних банках і відповідно до яких Ощадний банк ніс певні зобов"язання перед вкладником.

З огляду на надані до суду докази, колегія суддів приходить до висновку, що "дохід" позивача в 2006 році фактично склали отримані ним у спадщину саме компенсаційні рахунки, які ніяк не можна ототожнити з поняттям "кошти, а саме готівкові кошти або кошти, що зберігаються на рахунках спадкодавця, відкритих у банках та небанківських установах…", оскільки, відповідно до ст..1 Закону України "Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України" від 21.11.1996 року (537/96-ВР) з послідуючими змінами, що діяли на час виникнення спірних правовідносин, зазначено, що це Держава брала на себе зобов"язання перед громадянами України компенсувати знецінені грошові заощадження громадян, визнавала свій борг перед вкладниками і шляхом індексації втрачених коштів зараховувала їх на компенсаційні рахунки Ощадбанку України. Позивач до цього часу не може скористатись своїм правом власника успадкованих коштів - а саме, правом користування, володіння та розпорядження ними, він не може за своїм бажанням отримати вказані кошти в установах Ощадбанку.

Відповідно до ст.. 195 КАС України (2747-15) суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи.

Колегія суддів вважає, що, з огляду на вимоги вищевказаних Законів, та відповідно до наданих до суду доказів, суд першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення, припустився порушення норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи і оскаржуване рішення підлягає скасуванню..

Відповідач у судових засіданнях не навів переконливих доказів того, що позивачем в 2006 році дійсно отримано оподатковуваний дохід у сумі 156944,85 грн., в понятті цього терміну відповідно до ст. 4.1 Закону № 889, відповідач не спростував тої обставини, що позивач добровільно, а не за викликом Пологівської МДПІ, з"явився до них для заповнення декларації, заповнював декларацію з допомогою співробітників МДПІ. За таких обставин посилання позивача на те, що відповідачем самостійно визначена сума отриманого доходу в 2006 році колегією суддів визнається не доведеним, а тому підстав для задоволення позовних вимог Пологівської МДПІ не вбачається.

Оскільки суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги Пологівської міжрайонної державної податкової інспекції, припустився порушення норм матеріального права, то постанову суду слід скасувати і в задоволенні позовних вимог відмовити.

Керуючись ч.3 ст. 198, ст.202 КАС України (2747-15) , колегія суддів, -

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Постанову Пологівського районного суду Запорізької області від 06 травня 2008 року - скасувати та прийняти нову постанову.

У задоволенні позовних вимог Пологівської міжрайонної державної податкової інспекції до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по податку з доходів фізичних осіб - відмовити.

Постанова Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця з дня виготовлення повного тексту постанови.

Повний текст постанови виготовлено 12 березня 2009 року.