Колегія суддів

Вищого адміністративного суду України в складі:

Бутенка В.І., Панченка О.І., Мироненка О.В., Сороки М.О., Штульмана І.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

№41/189-05АС за позовом Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Приватної фірми "Сервісний центр "НЕО+" про стягнення штрафних санкцій за недотримання нормативу створення робочих місць для працевлаштування інвалідів за касаційною скаргою Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на ухвалу Харківського апеляційного господарського суду від 08 листопада 2005 року, -

У травні 2005 року Харківське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі – Фонд, позивач) звернулось до господарського суду з позовом до Приватної фірми "Сервісний центр "НЕО+" (далі – ПФ "НЕО+", відповідач) про стягнення штрафних санкцій у розмірі 11065,00 грн. за незайняті місця для працевлаштування інвалідів у 2003, 2004 роках.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем на порушення ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" не виконано норматив по створенню робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів. У зв’язку з цим позивач просив стягнути вищевказану суму штрафних санкцій.

Рішенням господарського суду Харківської області від 30 серпня 2005 року позовні вимоги Фонду було задоволено та стягнуто з відповідача 11065,00 грн. штрафних санкцій за незайняті інвалідами робочі місця у 2003-2004 роках.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 08 листопада 2005 року частково задоволено апеляційну скаргу ПФ "НЕО+" та скасовано рішення суду першої інстанції в частині стягнення 5838,00 грн. штрафних санкцій за 2003 рік. В цій частині постановлено нове рішення про відмову у задоволенні позову у зв’язку з пропуском річного строку позовної давності, визначеного п.1 ч.2 ст. 258 ЦК України.

В касаційній скарзі Фонд, посилаючись на порушення норм матеріального права, просить ухвалу суду апеляційної інстанції скасувати та залишити в силі рішення господарського суду Харківської області від 30 серпня 2005 року.

В обґрунтування скарги Фонд посилається на ту обставину, що річний строк позовної давності визначений п.1 ч.2 ст. 258 ЦК України в даному випадку застосуванню не підлягає, оскільки поширюється на вимоги про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2003 рік (за формою № 10-ПІ) був отриманий відділенням Фонду 27 квітня 2005 року. До цього моменту відділенню не було відомо про порушення підприємством нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2003 році. Після надання звіту за формою №10-ПІ за 2003 рік, протягом місяця було підготовлено позов до ПФ "НЕО+" та направлено до суду. У зв’язку з цим позивач вважав строк позовної давності не пропущеним.

Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи, надавши оцінку правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права в межах касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ч.2 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Статтею 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в України" №875-ХІІ від 21 березня 1991 року (далі – Закон №875-ХІІ (875-12) ), встановлено, що для підприємств (об’єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від середньооблікової чисельності працюючих, а якщо працює від 8 до 25 чоловік - у кількості одного робочого місця.

При цьому, згідно зі ст. 20 Закону №875-ХІІ, підприємства (об’єднання), установи і організації незалежно від форм власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим частиною першою ст. 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об’єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.

Відповідно до п.п. 3, 14 Положення про робоче місце інваліда та про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого Постановою КМУ від 03.05.1995 р. №314 (314-95-п) , робоче місце інвалідів вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядоохоронпраці, громадських організацій, інвалідів і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда.

Відповідно до п. 5 вищезгаданого Положення, підприємства інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Пунктом 14 зазначеного Положення також передбачено, що підприємства, зокрема, інформують державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів.

З огляду на наведені приписи чинного законодавства про порядок атестації та створення робочих місць інвалідів на підприємстві, працевлаштування інвалідів може здійснюватись центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів лише за наявності отриманої від підприємства інформації про проведену у встановленому порядку атестацію необхідної кількості робочих місць інвалідів на цьому підприємстві відповідно до вимог нормативу, а також про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватись праця інвалідів. Наказом Державного комітету статистики №244 від 06.07.98 (z0464-98) затверджена норма статистичної звітності № 3-ПН "Звіт про наявність вільних робочих місць (вакантних посад)", яка подається підприємствами, установами та організаціями щомісячно на адресу державної служби зайнятості.

Судами попередніх інстанцій з наданих відповідачем копій звітів про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) та потребу в працівниках за 2003-2004 р.р. встановлено, що в них зазначено про відсутність вільних робочих місць (вакантних посад) взагалі, тобто для такої категорії громадян як інваліди, вакантні робочі місця не передбачалися.

Відповідачем не доведено атестування робочих місць інвалідів, що необхідно для забезпечення їх працевлаштування відповідно до нормативу робочих місць, встановленого підприємству на підставі ст. 19 Закону №875-ХІІ, та не надано доказів звернення ПФ "НЕО+" до відповідних органів з метою працевлаштування інвалідів на підприємстві.

А відтак судами зроблено обґрунтований висновок про те, що відповідач не здійснив передбачених чинним законодавством заходів щодо створення умов для працевлаштування інвалідів та заходів щодо інформування вищезазначених органів про наявну можливість на підприємстві для працевлаштування інвалідів, чим позбавив можливості виконання органами, зазначеними в ст. 18 Закону №875-ХІІ, свого обов’язку стосовно безпосереднього працевлаштування інвалідів.

Тому висновки судів щодо правомірності стягнення штрафних санкцій за 2004 рік слід визнати такими, що відповідають чинному на момент виникнення спору законодавству.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача штрафних санкцій за 2003 рік, суд апеляційної інстанції виходив з того, що обов’язок зі сплати штрафних санкцій у відповідача виник з 15.04.2004 року, а право на стягнення цих санкцій у позивача, з урахуванням положень п.1 ч.2 ст. 258 ЦК України, існувало протягом року – до 15.04.2005 року, тоді як позивач звернувся до господарського суду з позовом про стягнення таких штрафних санкцій лише 26.05.2005 року.

У зв’язку із встановленим фактом пропуску строку звернення до суду колегія суддів апеляційного суду визнала помилковими висновки суду першої інстанції стосовно стягнення з відповідача штрафних санкцій у розмірі 5835,00 грн. за незайняті місця для працевлаштування інвалідів за 2003 рік.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України з таким обґрунтуванням не погоджується у зв’язку з наступним.

Згідно зі статтею 2 Господарського кодексу України учасниками відносин у сфері господарювання є суб’єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб’єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.

Статтею 19 цього Кодексу визначено, що держава здійснює контроль і нагляд за господарською діяльністю суб’єктів господарювання в тому числі у сфері фінансових, кредитних відносин, валютного регулювання та податкових відносин – за додержанням суб’єктами господарювання кредитних зобов’язань перед державою і розрахункової дисципліни, додержанням вимог валютного законодавства, податкової дисципліни. При цьому органи державної влади і посадові особи, уповноважені здійснювати державний контроль і державний нагляд за господарською діяльністю, їх статус та загальні умови і порядок здійснення контролю і нагляду визначаються законами.

Види адміністративно-господарських санкцій передбачені статтею 239 Господарського кодексу України.

Таким чином, до правовідносин між роботодавцями та відділеннями Фонду про стягнення адміністративно-господарських санкцій застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України, згідно якої адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб’єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб’єктом законодавчо встановлених правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Отже апеляційна судова інстанція вірно вказала на пропуск Фондом річного строку позовної давності, рахуючи з 15.04.2004 року, проте невірно визначилась з нормою процесуального права, яка підлягала застосуванню.

Відповідно до ст. 225 КАС України, суд касаційної інстанції має право змінити судове рішення, якщо у справі немає необхідності досліджувати нові докази або встановлювати обставини, а судове рішення, яке змінюється, є помилковим тільки в частині.

З урахуванням наведеного та керуючись ст.ст. 220, 222, 225, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Касаційну скаргу Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів – задовольнити частково.

Виключити з мотивувальної частини ухвали Харківського апеляційного господарського суду від 08 листопада 2005 року посилання на ст. 258 ЦК України.

В решті судові рішення у даній справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає, за винятком випадків, передбачених ст. 237 КАС України.