К-34637/06 про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, яким застосовані штрафні (фінансові) санкції за порушення граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість - Текст документа

У квітні 2006 року Комунальне підприємство "Макіївтепломережа" (далі - позивач, скаржник) звернувся до Господарського суду Донецької області з позовною заявою до Гірницької міжрайонної державної податкової інспекції м Макіївки, правонаступником якої є Макіївська об'єднана державна податкова інспекція у Донецькій області (далі по тексту - відповідач) про скасування рішення про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 30 березня 2006 року №0001991510/0, яким застосовані штрафні (фінансові) санкції за порушення граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 1812607 грн. 20 коп.

Постановою господарського суду Донецької області від 27.07.2006 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 17.10.2006 року у справі № 2/96а задоволені частково позовні вимоги Комунального підприємства "Макіївтепломережа". Визнане частково недійсним податкове повідомлення-рішення Гірницької міжрайонної державної податкової інспекції м Макіївки від 30 березня 2006 року №0001991510/0 в частині застосування штрафних (фінансових) санкцій у сумі 1783557 грн. 14 коп. в іншій частині позовних вимог відмовлено.

Судові рішення вмотивовані тим, що у податкового органу відсутні повноваження змінювати призначення платежу, який було самостійно визначено платником податків у платіжних доручення під час виконання ним свого обов'язку при сплаті сум податкових зобов'язань з податку на додану вартість, та направляти суми при веденні оперативного обліку платежів на погашення податкового боргу за інший податковий період.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким справу направити на новий розгляд, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального права та без належного врахування всіх обставин справи. Зокрема, скаржник посилається на ту обставину, що судами попередніх інстанцій при вирішенні спору не враховані приписи п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21.12.2000 №2181-III (2181-14) (далі Закон №2181),

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами перевірки позивача з питання своєчасності сплати податку на додану вартість, відповідачем складений акт перевірки № 820/15-116 від 16.03.2006 року, на підставі якого податковим органом прийняте податкове повідомлення-рішення №0001991510/0 від 30 березня 2006 року про застосування штрафних (фінансових) санкцій за затримку на 427 календарних днів граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість у розмірі 50 відсотків у сумі 1812607 грн. 20 коп.

Правовою підставою прийняття спірного податкового повідомлення-рішення визначені норми підпункту 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 Закону №2181 (2181-14) .

Як вбачається із матеріалів справи, та встановлено судами попередніх інстанцій, позивач звітував до податкового органу податковими деклараціями з податку на додану вартість, уточнював дані податкових декларацій з ПДВ та сплачував податкові зобов'язання, визначені податковими деклараціями, що відображено у обліковій картці.

Відповідачем за спірним податковим повідомленням-рішенням застосовані штрафні санкції внаслідок надання підприємством уточнюючих розрахунків податкових зобов'язань з податку на додану вартість, за якими позивач зменшив попередньо узгоджені податкові зобов'язання з сум ПДВ на підставі ч.2 п.5.1 ст.5 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) , та у зв'язку з тим, що податковим органом за даними облікової картки здійснений пер0ерозподіл сум ПДВ, що самостійно сплачені позивачем за платіжними дорученнями, без врахування "Призначення платежу".

Згідно пункту 1.2 статті 1 Закону №2181 (2181-14) податкове зобов'язання - зобов'язання платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та у строки, визначені цим Законом або іншими законами України. Відповідно до пункту 1.3 статті 1 цього Закону податковий борг (недоїмка) - податкове зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгоджене платником податків або узгоджене в адміністративному чи судовому порядку, але не сплачене у встановлений строк, а також пеня, нарахована на суму такого податкового зобов'язання.

Відповідно до п.3 ч.1 ст. 9 Закону України "Про систему оподаткування" (1251-12) , пп. 5.3.1 ст.5 Закону України №2181 (2181-14) платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання з податків. Джерелами самостійної сплати податкових зобов'язань платника податків, згідно пп. 7.1.1 п. 7.1 ст. 7 Закону України №2181 (2181-14) , визнаються будь-які власні кошти та інші активи. Обов'язок юридичної особи щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) припиняється із сплатою податку (ч. 3 ст. 9 Закону України "Про систему оподаткування" (1251-12) ). Податок, збір (обов'язковий платіж) вважається зарахованим в дохід державного бюджету лише з моменту зарахування на єдиний казначейський рахунок державного бюджету (ч.5 ст.50 Бюджетного кодексу України (2542-14) ).

З врахуванням зазначеного є підстави для висновку, що з поданням позивачем до установи банку платіжних доручень на перерахування вищевказаних сум ПДВ його обов'язок щодо сплати податку в цих сумах припинився.

Суди попередніх інстанцій дійшли обгрунтованого висновку, що зарахування податковим органом даних уточнюючих розрахунків в погашення податкового боргу здійснено без врахування вимог ч.2 п.5.1 ст.5 Закону України №2181 (2181-14) , згідно якої платник податків має право надати уточнюючий розрахунок до податкової декларації за певний податковий період у випадку виявлення в ній помилки. При цьому, таке зменшення позивачем за уточнюючими розрахунками суми узгоджених податкових зобов'язань з ПДВ за поданими раніше деклараціями не вважається сплатою попередньо узгодженої суми податкових зобов'язань та не є погашеною сумою в розумінні підпункту 17.1.7 пункту 17.1 статті 17, п.7.1 ст.7 Закону України №2181 (2181-14) .

Як на підставу здійснення відповідачем самостійного перерозподілу (зарахування) сплачених позивачем сум у погашення податкового боргу за інші податкові періоди ніж ті, що визначив платник у платіжних документах, податковий орган, посилається на п.п.7.7 ст.7 Закону № 2181 (2181-14)

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що зазначена норма взагалі не визначає коло осіб, на яких розповсюджується її дія, чи то контролюючі органи, чи платники податків. У будь-якому випадку ця норма не встановлює право чи обов'язок саме контролюючого органу якимось чином змінювати податкові зобов'язання, в рахунок сплати яких платник податків самостійно у відповідності до вищенаведених вимог Законів України спрямував власні кошти. Не передбачено таке право податкового органу і будь-якими іншими нормами Закону №2181 (2181-14) , або іншими законами з питань оподаткування.

Натомість до визначеної законом компетенції податкового органу відноситься здійснення самостійних заходів з погашення податкового боргу платника податків шляхом вчинення безпосередньо податковим органом як органом стягнення дій, передбачених пп.7.2.1 ст.7, п.10.1 ст.10, пп. 16.3.3 ст.16 Закону №2181 (2181-14) .

З огляду на зазначене, суди правомірно зазначили, що у податкового органу відсутні повноваження змінювати призначення платежу, яке було визначене самостійно платником податків у платіжних дорученнях під час виконання ним свого конституційного обов'язку по своєчасній сплаті сум податкових зобов'язань з податку на додану вартість, та направляти такі суми при веденні оперативного обліку платежів на погашення податкового боргу за інший податковий період.

Відповідно до ст. 224 КАС України (2747-15) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Отже, за таких обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає ухвалу Донецького апеляційного господарського суду від 17.10.2006 року та постанову Господарського суду Донецької області від 27.07.2006 року по справі № 2/96а такими, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до їх зміни чи скасування.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд -

Касаційну скаргу Макіївської об'єднаної державної податкової інспекції у Донецькій області залишити без задоволення.

Ухвалу Донецького апеляційного господарського суду від 17.10.2006 року та постанову Господарського суду Донецької області від 27.07.2006 року залишити без змін.

Справу № 2/96а повернути до Господарського суду м. Києва.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236 - 238 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .