Вищий адміністративний суд України у складі:

головуючого-судді Брайка А. I.,

суддів Голубєвої Г. К.,

Карася О. В.,

Рибченка О. А.,

Федорова М. О.,

секретар судового засідання - Міненко О. М.,

розглянувши касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва

на постанову Господарського суду м. Києва від 24.02.2006р. та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 11.07.2006р. у справі № 46/33-А

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Марсар"

angfe1049до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень,

за участю представників:

позивача - Коваленко О. Д.,

відповідача - не з'явились,

встановив:

Товариством з обмеженою відповідальністю "Марсар", з урахуванням послідуючих змін, подано позов про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва № 1154/23-6/0 та № 1155/23-6/0 від 16.11.2005р.

Постановою Господарського суду м. Києва від 24.02.2006р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 11.07.2006р. у справі № 46/33-А позов задоволено повністю.

Судові рішення обгрунтовані тим, що факт здійснення позивачем господарської операції - купівлі-продажу основних фондів підтверджений первинними документами та зафіксований в його бухгалтерському і податковому обліку; законодавством не передбачено ні обов'язку ні права платника податку вимагати від іншого платника відомостей щодо реєстрації останнього в якості платника податків; докази визнання недійсним договору купівлі-продажу відсутні; податкова накладна видана ПП "Iта" 16.02.2005р. як платником податку на додану вартість; відповідач у відповідності до законодавства не надав доказів зняття 14.02.2005р. контрагента позивача з обліку в СПДI у Приморському районі м. Одеси; ПП "Iта" виключено з ЄДРПОУ лише 25.11.2005р.

Відповідач, не погоджуючись з вказаними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, подав касаційну скаргу в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким в позові відмовити посилаючись на порушення норм матеріального права, а саме: пп. 7.4.5. п. 7.4. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) .

Позивач заперечення на касаційну скаргу не подав.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин справи, заслухавши пояснення присутнього представника позивача, Вищий адміністративний суд України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню по слідуючим доводам та мотивам.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, в результаті позапланової невиїзної документальної перевірки з питання достовірності нарахування бюджетного відшкодування податку на додану вартість за квітень 2005р. відповідачем складено акт № 606/23-06/32983860 від 08.11.2005р. та зазначено про неможливість підтвердження податкового кредиту в розмірі 870 300 грн. податковою накладною № 16/2 від 16.02.2005р., виданою ПП "Iта", оскільки останнє знято з обліку в СДПI у Приморському районі м. Одеси 14.02.2005р.

16.11.2005р. на підставі вказаного акту відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення № 1154/23-6/0 про визначення податкового зобов'язання по податку на додану вартість в розмірі 31 572 грн., в т. ч. 21 048 грн. основного платежу та 10 524 грн. штрафних (фінансових) санкцій і № 1155/23-6/0 про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в розмірі 849 252 грн.

Відповідно до абз. 1, 3 пп. 7.2.3., пп. 7.2.4. п. 7.2. ст. Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) (станом на момент здійснення господарських операцій) податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках; оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг); податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом; право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Згідно п. 1.7. ст. 1, абз. 1 пп. 7.4.1. п. 7.4., абз. 3 пп. 7.5.1. п. 7.5. ст. 7 зазначеного закону податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим законом; податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації; датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Слід зазначити, що Закон України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) не ставить право платника податку на податковий кредит в залежність від встановлення факту формування і сплати його контрагентами до Державного бюджету України податкових зобов'язань за господарськими операціями у відповідному податковому періоді.

Відповідно до пп. 7.4.5. п. 7.4. ст. 7 вказаного закону не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг); у разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Пунктом 9.8. статті 9 цього закону та пунктом 25 Положення про реєстрацію платників податку на додан

'f3 вартість, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 01.03.2000р. № 79 (z0208-00) , зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 03.04.2000р. за № 208/4429, передбачено випадки та порядок анулювання реєстрації платника податку на додану вартість.

Таким чином, ненадання відповідачем згідно вимог ч. 4 ст. 70, ч. 2 ст. 71 КАС України (2747-15) при розгляді справи передбачених законодавством доказів анулювання реєстрації контрагента позивача як платника податку на додану вартість не може бути підставою для висновку про не підтвердження останнім права на податковий кредит за виданою йому у встановленому порядку податковою накладною.

За вказаних обставин, зважаючи на відсутність порушень норм матеріального та процесуального права, висновок судів попередніх інстанцій про задоволення позову є вірним, рішення прийняті відповідно чинного законодавства, а вимоги відповідача є необгрунтованими та задоволенню не підлягають.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 224, 230, 231, 254 КАС України (2747-15) , -

ухвалив:

1. Залишити касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва без задоволення, а постанову Господарського суду м. Києва від 24.02.2006р. та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 11.07.2006р. у справі № 46/33-А - без змін.

2. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена відповідно до вимог ст. ст. 235 - 237, ч. 1 ст. 238 КАС України (2747-15) .