Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого - судді Фадєєвої Н.М.

Суддів - Гордійчук М.П., Леонтович К.Г., Маринчак Н.Є,

Матолича С.В.

розглянувши у попередньому розгляді касаційну скаргу Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову господарського суду Луганської області від 20.10.2006р. та ухвалу Луганського апеляційного господарського суду від 05.12.2006р. у справі за позовом Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до ТОВ компанія "Гудвіл" про стягнення штрафних санкцій, -

Доповідач Фадєєва Н.М.

Позивачем заявлена вимога про стягнення суми несплачених штрафних санкцій за не створення робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2004р. у розмірі 4094 грн. 12 коп.

Постановою господарського суду Луганської області від 20.10.2006р. відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Ухвалою Луганського апеляційного господарського суду від 05.12.2006р. апеляційна скарга залишена без задоволення, а постанова господарського суду Луганської області від 20.10.2006р. – без змін.

Не погоджуючись з вищезазначеними судовими рішеннями, Луганське облвідділення ФСЗІ звернулось з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України. у якій просить скасувати вищезазначені судові рішення, ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Статтею 19 Закону № 875 для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлено норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 15 до 25 чоловік - у кількості одного робочого місця.

З урахуванням вказаних вимог цього Закону та середньооблікової чисельності штатних працівників відповідач повинен був працевлаштувати у 2004 році 1 інваліда.

Згідно звіту Фонду за 2004 рік за формою № 10-ПІ стосовно чисельності інвалідів, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно - 4х-відсоткового нормативу, фактично у спірному періоді на підприємстві відповідача жодного інваліда не працювало.

Чинним законодавством встановлені певні вимоги до створення робочих місць для інвалідів, порядку їх працевлаштування, визначена відповідальність підприємства з недотримання цих вимог.

Положенням № 314 визначено, що робоче місце інваліда - це окреме робоче місце або ділянка виробничої площі на підприємстві (об'єднанні) в установі та організації незалежно від форм власності та господарювання, де створені необхідні умови для праці інваліда (пункт 1); робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників УІСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда (пункт 3).

У відповідності з п. 5 Положення № 314 підприємство повинно здійснювати заходи щодо створення робочих місць для інвалідів, включати їх до колективного договору, інформувати про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів (надалі - органи працевлаштування).

За правилами п. 14 вказаного Положення робочі місця для працевлаштування інвалідів підприємства створюють за власні кошти та щорічно до 1 лютого року, що настає за звітним, подають відділенням Фонду соціального захисту інвалідів відомості про середню річну заробітну плату на підприємстві, середньооблікову чисельність штатних працівників облікового складу та про кількість працюючих інвалідів; інформують державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів.

Законодавством України (ч. 1 ст. 18 Закону № 875 і п. 10 Положення №314) обов'язок з безпосереднього працевлаштування інвалідів покладено на органи Міністерства праці України, Міністерства соціального захисту населення України, місцеві ради, громадські організації інвалідів, а цьому мають передувати певні дії підприємств (об'єднань), установ і організацій зі створення робочих місць для інвалідів та з відповідного інформування зазначених органів з метою працевлаштування інвалідів.

Про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідач у порушення вимог Положення № 314 органи працевлаштування не інформував, що підтверджено листами Алчевського міського центру зайнятості від 17.11.2005, від 31.08.2006 та від 17.11.2006, Управління соціального захисту населення Алчевської міської ради від 31.08.2006 №3148 та від 21.11.2006 №4779, довідкою Фонду від 19.08.2006 №03-01/3584.

Відповідно до ст. 20 Закону України № 875 підприємства (об'єднання), установи і організації незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим ч. 1 ст. 19 цього закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.

Отже, вимога позивача про стягнення з відповідача штрафних санкцій відповідає нормам ст. 20 Закону № 875.

Штрафні санкції за недодержання нормативу для забезпечення працевлаштування інвалідів, що заявлені позивачем до стягнення, є адміністративно-господарськими санкціями.

Відповідно до ст. 250 Господарського кодексу України адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Колегія суддів погоджується з висновком суду щодо необхідності застосування у даному випадку ст. 250 Господарського кодексу України та з обґрунтуванням судом цих висновків з урахуванням періоду нарахування санкцій і часу виявлення позивачем порушення відповідачем нормативу.

На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що постанова господарського суду ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи та відповідає вимогам матеріального і процесуального права.

Підстав для скасування постанови не вбачається.

Відповідно до ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення – без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 221, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Касаційну скаргу Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення, а постанову господарського суду Луганської області від 20.10.2006р. та ухвалу Луганського апеляційного господарського суду від 05.12.2006р.– без змін.

Ухвала набирає чинності з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.