Вищий адміністративний суд України у складі:

головуючого-судді Брайка А. І.,

суддів Голубєвої Г. К.,

Карася О. В.,

Рибченка А. О.,

Федорова М. О.,

секретар судового засідання – Міненко О. М.,

розглянувши касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси

на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 18.04.2006р. у справі № 23/298-05-9423А

за позовом Приватного підприємства "Трамп Марін"

до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси

про скасування податкових повідомлень-рішень,

за участю представників:

позивача – Попов А. В.,

відповідача – не з’явились,

Приватним підприємством "Трамп Марін", з урахуванням послідуючої зміни, подано позов про скасування податкових повідомлень-рішень Спеціалізованої державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси, правонаступником якої є відповідач, від 19.10.2005р. № 0009342301/0 про визначення суми податкового зобов’язання по податку на додану вартість в розмірі 1303833 грн., в т. ч. 869222 грн. основного платежу та 434611 грн. штрафних (фінансових) санкцій і № 0009352310/0 про зменшення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість в розмірі 90513 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 34429 грн.

Постановою Господарського суду Одеської області від 23.12.2005р. у справі № 23/298-05-9423А в задоволенні позову відмовлено повністю.

В обґрунтування такого висновку судом першої інстанції зазначено те, що позивач за період з квітня 2004 року по березень 2005 року надавав послуги транспортного оброблення вантажів, складування та зберігання вантажів у портах України, зокрема: бонування та сюрвейєрські послуги, які передбачені для використання на митній території України та відповідно підлягають оподаткуванню податком на додану вартість за ставкою 20%.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 18.04.2006р. постанову від 23.12.2005р. по даній справі скасовано, позов задоволено.

При цьому підставами прийняття такого рішення апеляційний господарський суд зазначив, що позивачем надавались послуги нерезидентам на підставі договорів-доручень, згідно яких він є повіреним та здійснював транспортно-експедиційне обслуговування для чого укладав договори з фірмами резидентами; надані позивачем як повіреним послуги зводились до придбання товарів (робіт, послуг) на митній території України і передачі їх довірителям вже за межами митної території, тобто послуги використовувались та споживались за межами України; позивач діяв як транспортний експедитор, що також виконував функції морського агента судновласника, що підтверджується матеріалами справи; виконання експедиторських послуг по відношенню до експортних вантажів можливе лише після відповідного митного оформлення таких вантажів по їх випуску за межі митної території України; попередніми перевірками аналогічні дії позивача визнано правомірними; послуги оплачувались в іноземній валюті; базою оподаткування по нульовій ставці є отримана компенсація за надані послуги після розрахунків з усіма учасниками транспортного процесу, тоді як відповідачем при обчисленні взята база оподаткування, виходячи з усієї суми авансових платежів.

Відповідач, не погоджуючись з вказаною постановою суду апеляційної інстанції, подав касаційну скаргу та доповнення до неї в яких просить її скасувати та залишити в силі постанову місцевого господарського суду посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, а саме: п. 2 ст. 129 Конституції України, пп. 6.2.2. п. 6.2. ст. 6 Закону України "Про податок на додану вартість", ст. ст. 2, 86 КАС України.

Позивач заперечення на касаційну скаргу не надав.

Перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин справи, заслухавши пояснення присутнього представника позивача, Вищий адміністративний суд України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню по слідуючим доводам та мотивам.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, підставою для прийняття оспорюваних податкових повідомлень-рішень став акт № 7415/23-10/32165610 від 07.10.2005р. про результати планової документальної перевірки дотримання позивачем вимог податкового та валютного законодавства за період з 01.04.2004р. по 01.04.2005р. в якому зазначено про не включення в даному періоді до бази оподаткування ПДВ за ставкою 20% вартості транспортно-експедиційних послуг та послуг по агентуванню, наданих нерезидентам згідно договорів доручень на транспортно-експедиційне обслуговування.

Відповідно до ч. 3 п. 1.4. ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість" (станом на момент здійснення господарських операцій) поставка послуг - будь-які операції цивільно-правового характеру з поставки послуг, надання права на користування або розпорядження товарами, у тому числі нематеріальними активами, а також з поставки будь-яких інших, ніж товари, об’єктів власності за компенсацію, а також операції з безоплатної поставки послуг.

Згідно пп. 6.2.2. п. 6.1. ст. 6 цього закону податок за нульовою ставкою обчислюється щодо операцій з поставки робіт (послуг), призначених для використання та споживання за межами митної території України.

Із зазначеного слідує висновок про те, що умовою для застосування платником податку – резидентом нульової ставки оподаткування податком на додану вартість таких операцій є їхнє призначення та споживання саме за межами митної території України.

Судом апеляційної інстанції вірно встановлено, що позивач як повірений згідно укладених договорів-доручень був генеральним експедитором і агентом по організації експортних і транспортних відвантажень через морські порти та здійснював транспортно-експедиційне обслуговування і послуги на виконання цих договорів використовувались та споживались за межами митної території України – нерезидентом.

За вказаних обставин, зважаючи на відсутність порушень норм матеріального та процесуального права, висновок суду апеляційної інстанції про задоволення позову є вірним, постанова прийнята відповідно чинного законодавства, а вимоги відповідача є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 224, 230, 231, 254 КАС України, –

1. Залишити касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси без задоволення, а постанову Одеського апеляційного господарського суду від 18.04.2006р. у справі № 23/298-05-9423А – без змін.

2. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена відповідно до вимог ст. ст. 235 – 237, ч. 1 ст. 238 КАС України.