ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ
УХВАЛА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 грудня 2007 року м. Київ
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі
суддів: Фадєєвої Н.М., Леонтович К.Г., Маринчак Н.Є.,
Матолича С.В., Харченка В.В.,
розглянувши у попередньому розгляді справу за касаційною
скаргою Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту
інвалідів на постанову господарського суду Луганської області від
16.05.2006 року та ухвалу Луганського апеляційного господарського
суду від 04.12.2006 року у справі № 6/119ад за позовом Луганського
обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до
приватного підприємства "Альтаїр" про стягнення 7976,20грн., -
в с т а н о в и л а :
В березні 2006 року Луганське обласне відділення Фонду
соціального захисту інвалідів звернулося в суд з позовом до
приватного підприємства "Альтаїр", в якому просило стягнути з
відповідача 7976,20грн. штрафних санкцій за не створення робочих
місць для працевлаштування інвалідів у 2004 році.
Постановою господарського суду Луганської області від
16.05.2006 року, залишеною без змін ухвалою Луганського
апеляційного господарського суду від 04.12.2006 року, у
задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з ухваленими по справі рішеннями Луганське
обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося
до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в
якій просить скасувати рішення судів першої і апеляційної
інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог,
посилаючись на порушення судами норм матеріального права.
В письмових запереченнях на касаційну скаргу приватне
підприємство "Альтаїр" просить залишити касаційну скаргу без
задоволення, судові рішення, як обгрунтовані та ухвалені з
дотриманням норм матеріального та процесуального права - без змін.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно ст.19 Закону України "Про основи соціальної
захищеності інвалідів в Україні" ( 875-12 ) (875-12)
для підприємств
(об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і
господарювання встановлюється норматив робочих місць для
забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох
відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від
15 до 25 чоловік - у кількості одного робочого місця, якщо інше не
передбачено законом.
Керівники підприємств (об'єднань), установ і організацій
незалежно від форми власності і господарювання у разі
незабезпечення зазначених нормативів несуть відповідальність у
встановленому законом порядку.
Відповідно до ст.18 Закону України "Про основи соціальної
захищеності інвалідів в Україні" ( 875-12 ) (875-12)
працевлаштування
інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з
питань праці та соціальної політики, органами місцевого
самоврядування, громадськими організаціями інвалідів. Підбір
робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала
інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявних у нього
професійних навичок і знань, а також рекомендацій
медико-соціальної експертизи. Підприємства (об'єднання), установи
і організації (незалежно від форм власності і господарювання), які
використовують працю інвалідів, зобов'язані створювати для них
умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і
забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені
чинним законодавством.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, чисельність
штатних працівників облікового складу відповідача у 2004 році
складала 42 особи, норматив для працевлаштування інвалідів
визначений у кількості 2 осіб. Фактично на підприємстві не
працювало жодного інваліда.
Докази, що відповідачем розроблялися заходи, щодо створення
робочих місць для працевлаштування інвалідів чи відомості щодо
повідомлення відповідачем передбачених законом органів про
створення робочих місць для працевлаштування інвалідів у кількості
передбаченій законом, в матеріалах справи відсутні.
Разом з тим, статтею 250 Господарського кодексу України
( 436-15 ) (436-15)
передбачено, що адміністративно-господарські санкції
можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести
місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік
з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами
правил здійснення господарської діяльності, крім випадків,
передбачених законом.
Оскільки позивач звернувся в суд з позовом без дотримання
вимог ст.250 Господарського кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
, суди
попередніх інстанцій дійшли до вірного висновку про відсутність
підстав для задоволення позовних вимог.
Згідно ч.3 ст.220-1 КАС України ( 2747-15 ) (2747-15)
суд касаційної
інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін,
якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Відповідно до ст. 224 КАС України ( 2747-15 ) (2747-15)
суд касаційної
інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові
рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної
інстанції не допустили порушень норм матеріального і
процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні
процесуальних дій.
Колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги не дають
підстав для висновку про неправильне застосування судами норм
матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло
призвести до неправильного вирішення справи.
З урахуванням викладеного, судами першої і апеляційної
інстанцій винесено законні і обгрунтовані рішення, постановлені з
дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстав
для їх скасування не вбачається.
Керуючись ст.ст.220, 220-1, 223, 224, 231 Кодексу
адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
, колегія суддів
Вищого адміністративного суду України, -
у х в а л и л а :
Касаційну скаргу Луганського обласного відділення Фонду
соціального захисту інвалідів - відхилити.
Постанову господарського суду Луганської області від
16.05.2006 року та ухвалу Луганського апеляційного господарського
суду від 04.12.2006 року - залишити без змін.
Ухвала остаточна і оскарженню не підлягає.
Судді: