Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого судді – Шевцової Н.В.,

суддів - Макаренко Я.М., Дюкарєвої С.В.

секретаря судового засідання Шимової С.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду в м. Харкові адміністративну справу за апеляційною скаргою Інженерно-виробничого кооперативу "Енергія"на постанову господарського суду Харківської області від 16 травня 2007 року по справі № АС -27/477-06

за позовом Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів

до Інженерно-виробничого кооперативу "Енергія"

про стягнення 8160, 33 грн., -

Харківське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (надалі по тексту позивач) звернулося до суду з позовом до Інженерно-виробничого кооперативу "Енергія" (надалі по тексту –відповідач), в якому просив суд стягнути з відповідача 8160, 33 грн.

Свої вимоги мотивував тим, що відповідач не виконав свого зобов'язання щодо створення 1 робочого місця для працевлаштування інваліда, у зв'язку з чим у нього склалась заборгованість в сумі 8160,33 грн.

Відповідач в судове засідання з"явився, надав відзив на позов, в якому проти позову заперечував, посилаючись на те, що він є платником єдиного податку, отже згідно ст. 6 Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" (727/98) він не є платником внесків до Фонду соціального захисту інвалідів.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 16 травня 2007 року позовні вимоги задоволено. Стягнуто з Інженерно-виробничого кооперативу "Енергія"на користь Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції за незайняті робочі місця для працевлаштування інвалідів у 2003 р. в розмірі 8160,33 грн.

Відповідач не погодившись з постановою суду першої інстанції подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, що мають істотне значення для вирішення справи та порушення судом першої інстанції норм матеріального права а саме ст.ст. 18, 19, 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", просить оскаржувану постанову скасувати та в задоволенні позовних вимог відмовити.

Колегія суддів заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що вимоги апеляційної скарги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що Фонд України соціального захисту інвалідів діє відповідно затверджених на підставі ст. 10 та ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", Порядку сплати підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використанню цих коштів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 1767 від 28 грудня 2001 р. (1767-2001-п) та Положення Про Фонд України соціальної захищеності інвалідів затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 92 від 18.07.1991 р. (92-91-п)

Відповідно до даних звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2003 р. (середньооблікова чисельність та фонд оплати праці) середньорічна заробітна плата на підприємстві на одного працівника складає у 2003 р.- 7893 грн.

Згідно звіту відповідача за 2003 р. про зайнятість та працевлаштування інвалідів середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу підприємства у 2003 р. становила 35 осіб, тобто відповідач у 2003, р. повинен був створити 1 робоче місце для працевлаштування інваліда. Фактично, згідно даних, наданих відповідачем у звіті за 2003 рік форма №10-ПІ, розділ 1 "Кількість працівників та фонд оплати праці", середньооблікова чисельність інвалідів - штатних працівників на підприємстві становить 0 осіб.

Суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги виходив з того, що відповідач в повному обсязі не забезпечив встановленого нормативу робочих місць не повідомив органи центру зайнятості про наявність вакансій, чим порушив вище зазначені вимоги Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в України" (875-12) та крім того, не перерахував встановлені Законом (875-12) штрафні санкції за нестворені робочі місця.

Проте, колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду через невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до неправильного вирішення справи.

Статтею 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", встановлено, що для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 8 до 25 чоловік - у кількості одного робочого місця.

Згідно зі ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" підприємства (об'єднання), установи і організації незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим частиною першою ст.19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду України соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньорічної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом. Згідно ч.3 ст.20 Закону сплату штрафних санкцій підприємства (об'єднання), установи і організації проводять відповідно до ч.3 ст.20 Закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов'язкових платежів).

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

З матеріалів справи вбачається, що на підприємстві відповідача з 17.09.2001 року працює Логінова Ніна Валентинівна, яка згідно висновку медико –соціальної комісіє є інвалідом другої групи (а.с. 81 т.2), таким чином відповідач виконав встановлений законом норматив створення робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Позивачем, не надано доказів, що компетентні органи, які займаються направленням інвалідів для працевлаштування направляли інвалідів до відповідача для працевлаштування, яких не було працевлаштовано. Крім того не надав доказів безпосереднього звернення інвалідів на підприємство з метою працевлаштуванні, і відмови в такому працевлаштуванні. Таким чином, суд дійшов до висновку, що не належне виконання обов'язку з боку відповідача відсутнє.

Відповідно до положень ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні"для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 чоловік - у кількості одного робочого місця.

Пунктом 2 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 травня 1995 р. N 314 (314-95-п) , визначено, що робочим місцем інваліда може бути і звичайне робоче місце, якщо за умовами праці та з урахуванням фізичних можливостей інваліда воно може бути використано для його працевлаштування.

Пунктом 3 цього Положення (314-95-п) встановлено, що робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій Інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда.

Статтею 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні"визначено, що підприємства (об'єднання), установи і організації, крім тих, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів, незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим частиною першою статті 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом. Для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності та господарювання, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір штрафних санкцій за робоче місце, не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (об'єднанні), у відповідній установі, організації.

Аналіз вищезазначених положень Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (875-12) дає підстави для висновку про те, що обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця. Такий обов'язок покладається на органи працевлаштування, що перелічені в частині першій статті 18 цього Закону.

За таких обставин вимоги позивача є фактично вимогою покласти на відповідача відповідальність за неналежне виконання обов'язків щодо працевлаштування інвалідів органами, визначеними у ст. 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".

Отже, висновки суду першої інстанції не ґрунтуються на обставинах справи, тому постанова суду підлягає скасуванню з прийняттям новою постанови про відмову в задоволенні позову.

Керуючись ст. 195, ч.3 ст. 198, ч.3 ст. 202, ч.2 ст. 205, 207 КАС України, колегія суддів,-

Апеляційну скаргу Інженерно-виробничого кооперативу "Енергія" - задовольнити.

Постанову господарського суду Харківської області від 16 травня 2007 року по справі № АС -27/477-06 –скасувати.

Прийняти нову постанову, якою в задоволенні позову Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Інженерно-виробничого кооперативу "Енергія" про стягнення 8160 грн. 33 коп. - відмовити

Постанова набирає чинності негайно з моменту її проголошення, та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом одного місяця після набрання постановою законної сили, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.