Справа № А1/268-07 Головуючий суддя у 1-ій

Категорія статобліку – 6.14 інстанції – Рудь І.А.

Колегія суддів Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді-доповідача – Туркіної Л.П.,

Суддів – Мірошниченка М.В., Проценко О.А.

при секретарі – Резнікові Ю.М.

за участі представників сторін:

прокурора – Булавка Л.С.

позивача – Хандучко Ю.В.

відповідача – не прибув

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу державного підприємства "Дніпропетровський метрополітен", м. Дніпропетровськ

на постанову господарського суду Дніпропетровської області від 22.11.2007 року

у справі №А1/268-07

за позовом Дніпропетровського транспортного прокурора в інтересах держави в особі Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м. Дніпропетровськ

до державного підприємства "Дніпропетровський метрополітен", м. Дніпропетровськ

про стягнення 247 800,08 грн., -

У червні 2007 року Дніпропетровський транспортний прокурор в інтересах держави в особі Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернувся до господарського суду Дніпропетровської області із позовом до державного підприємства "Дніпропетровський метрополітен" (далі ДП "Дніпропетровський метрополітен") про стягнення заборгованості по сплаті адміністративно-господарських санкцій у розмірі 247 800,08 грн. за нестворені робочі місця для працевлаштування інвалідів у 2006 році.

Постановою господарського суду Дніпропетровської області від 22.11.2007 р. позов прокурора задоволено повністю.

Рішення суду обґрунтовано наявністю правопорушення та несплатою відповідачем адміністративно-господарських санкцій у встановленому порядку.

Не погодившись із постановою суду першої інстанції, відповідач звернувся із апеляційною скаргою, у якій просить скасувати постанову суду та прийняти нову, якою відмовити у задоволенні позову.

У апеляційній скарзі апелянт вказує наступне.

Відповідно до ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (далі Закон №875-ХІІ (875-12) ) адміністративно-господарські санкції можуть сплачуватись лише за рахунок прибутку підприємства, який залишається в його розпорядженні після сплати всіх податків і зборів. Але ДП "Дніпропетровський метрополітен" є планово-збитковим підприємством, що підтверджується щорічними звітними документами підприємства.

Власні доходи від перевезень пасажирів не покривають експлуатаційних витрат метрополітену. Згідно п. 9 ст. 91 Бюджетного кодексу України та ст. ст. 7, 14 Закону України "Про міський електричний транспорт" різниця в тарифах покривається за рахунок місцевого бюджету.

У 2006 році збитки метрополітену слали 5,5 млн.грн. Це спричиняє дефіцит коштів на експлуатаційні потреби, у тому числі на проведення невідкладних капітальних ремонтів ескалаторів, рухомого складу, металевих конструкцій, вентиляційних та водовідливних установок.

Апелянт вказує, що на створені 22 робочі місця для інвалідів у 2007 р. не прибуло для працевлаштування жодного інваліда. Крім того, умови праці на підприємстві відповідача є важкими і шкідливими.

Апелянт також вказує, що у 2006 році відповідачем виконано норматив працевлаштування інвалідів з урахуванням норм Закону України "Про залізничний транспорт" (273/96-ВР) , виходячи з яких на підприємстві повинно працювати 8 працівників з обмеженими фізичними можливостями. Зазначає, що названий Закон є спеціальним, оскільки у ньому враховано особливості певного виду виробничої діяльності.

Середньооблікова чисельність працівників у відповідача складає 803 особи, з яких 612 – працівники з особливими вимогами до стану здоров’я, що робить неможливим виконати вимоги закону про працевлаштування на метрополітені ще 22 осіб з обмеженими фізичними можливостями.

У судовому засіданні представники позивача та прокурора проти апеляційної скарги заперечили, просили суд постанову суду першої інстанції залишити без змін.

Представник відповідача до суду не прибув, про час та місце розгляду спору повідомлений належним чином.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає апеляційну скаргу такою, що підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як свідчать матеріали справи, відповідач є юридичною особою, яка надає послуги з перевезення, тобто відповідно до Закону України "Про залізничний транспорт" (273/96-ВР) є перевізником.

Відповідно до ст. 19 Закону №875-ХІІ для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Згідно ст. 15 Закону України "Про залізничний транспорт" створення робочих місць для працевлаштування інвалідів проводиться підприємствами та організаціями залізничного транспорту в розмірі чотирьох відсотків від числа працівників, зайнятих на підсобно-допоміжних роботах.

Як вбачається із розрахунку, наданого відповідачем, який не спростовується позивачем та прокурором, середньооблікова кількість працівників на ДП "Дніпропетровський метрополітен"складає 803 особи, з яких 612 осіб – це працівники з особливими вимогами до стану здоров’я, внаслідок важких і шкідливих, особливо важких і особливо шкідливих умов праці.

Таким чином, середньооблікова кількість штатних працівників на підприємстві, з якої треба рахувати кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів, з урахуванням норм Закону України "Про залізничний транспорт" (273/96-ВР) ,складає 191 особу (803 – 612 = 191). 4% від зазначеної кількості складає 7 робочих місць. Як свідчать матеріали справи та не спростовується позивачем та прокурором, середньооблікова кількість працевлаштованих інвалідів на підприємстві у 2006 році склала 10 осіб. За таких обставин колегія суддів вважає, що підприємством вжито всіх можливих та припустимих, відповідно до Закону України "Про залізничний транспорт" (273/96-ВР) , заходів щодо працевлаштування інвалідів. Обмеження щодо працевлаштування інвалідів на відповідному виробництві встановлено на законодавчому рівні, що виключає вину підприємства у невиконанні нормативу, порядок розрахунку якого визначено у ст. 20 Закону №875-ХІІ.

Посилання позивача та суду на норми ч. 11 ст. 19 Закону №875-ХІІ, відповідно до якої "норматив робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, порядок його встановлення визначаються виключно цим Законом (875-12) . Якщо іншими законами встановлюються нормативи робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, або порядок їх встановлення, відмінні від зазначених у цьому Законі, застосовуються положення цього Закону", не приймаються колегією суддів до уваги, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 7 ГК України відносини у сфері господарювання регулюються Законами України, до яких відноситься і Закон України "Про залізничний транспорт" (273/96-ВР) , наявність якого зумовлена особливостями виробництва, організації та діяльності залізничного транспорту.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини вимога про якість закону є однією з форм реалізації принципу верховенства права. Згідно зазначеного принципу особа не може бути притягнута до відповідальності у разі різного тлумачення та розбіжностей щодо змісту та обсягу її прав (обов’язків), визначених у нормативно-правових актах одного рівня.

На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції необґрунтовано прийняв рішення без врахування нормст. 15 Закону України "Про залізничний транспорт" та ст. 8 КАС України, що, відповідно до ст. 202 КАС України, є підставою для його скасування.

Виходячи з наведеного, апеляційну скаргу слід задовольнити, постанову господарського суду Дніпропетровської області від 20.11.2007 р. – скасувати, у позові відмовити.

Керуючись ст. ст. 195, 196, 198, 202, 205, 207 Кодексу адміністративного судочинства,

колегія суддів, -

Апеляційну скаргу державного підприємства "Дніпропетровський метрополітен", м. Дніпропетровськ задовольнити.

Постанову господарського суду Дніпропетровської області від 22.11.2007 р. скасувати.

У задоволенні позову відмовити.

Постанова набирає законної сили відповідно до ст. 254 КАС України.

Постанова може бути оскаржена відповідно до ст. 212 КАС України.

Постанова оформлена відповідно до ст. 160 КАС України 03.02.2009 року.