Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Федорова М.О.

суддів: Брайка А.І.

Голубєвої Г.К.

Карася О.В.

Рибченка А.О.

секретар судового засідання Каліушко Ф.А.

за участю представників згідно протоколу судового засіданні від 18.12.07р. (в матеріалах справи)

розглянувши касаційну скаргу Концерну "Міські теплові мережі" на постанову господарського суду Запорізької області від 03.03.2006 на ухвалу Запорізького апеляційного господарського суду від 16.06.2006

у справі № 23/83/06-АП

за позовом Концерну "Міські теплові мережі"

до ДПІ Орджонікідзевського району м. Запоріжжя

про скасування податкового повідомлення-рішення

Концерн "Міські теплові мережі" звернувся до господарського суду Запорізької області з позовом до ДПІ Орджонікідзевського району м. Запоріжжя про скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою господарського суду Запорізької області від 03.03.2006, яку залишено без змін ухвалою Запорізького апеляційного господарського суду від 16.06.2006 в позові відмовлено.

Не погоджуючись з зазначеними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач звернувся із касаційною скаргою до суду касаційної інстанції, в якій просить їх скасувати.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судами при вирішення спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що фахівцями Державної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя проведено виїзну планову комплексну документальну перевірку дотримання вимог податкового та валютного законодавства Концерном "Міські теплові мережі" за період з 01.10.2003р. по 31.03.2005р. з податку на прибуток та податку на додану вартість "за період з 01.08.2002р. по 31.03.2005р.", про що складено акт перевірки від № 163/23-32121458 19.09.2005р.

На підставі акту перевірки Державною податковою інспекцією у Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя прийнято податкове повідомлення-рішення 31423 від 30.09.2005р. №0001752302/0, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 462255грн., в тому числі 308170 грн. - основний платіж та 154085 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Актом перевірки встановлено, що позивачем у липні 2004 року включено до складу податкового кредиту податок на додану вартість у сумі 370392 грн. з товару (заслонки печні для термообробки лиття та поковок у загальній кількості 184 шт.), отриманого від ЗАТ "Нікопольський ливарний завод" на загальну суму 2222352 грн. (згідно договору купівлі-продажу № 2710-03/п від 27.10.2003), який частково залишався несплаченим на загальну суму 1849020 грн., у тому числі податок на додану вартість на суму 308170 грн., в порушення вимог пп.7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість".

Позивач звернувся зі скаргою до Державної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя від 13.10.2005р. За результатами розгляду скарги, рішення від 01.11.2005р. № 26407/23 - 106, скарга залишена без задоволення, а податкове повідомлення - рішення 31423 від 30.09.2005р. № 0001752302/0 без змін.

За результатами розгляду повторної скарги до Державної податкової адміністрації в Запорізькій області від 10.11.2005р. № 5419/13 податкове повідомлення-рішення 31423 від 30.09.2005р. № 0001752302/0 також залишено без змін.

Відмовляючи в задоволені позовних вимог суди мотивували недоведеністю позивачем наявності підстав щодо скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя 31423 від 30.09.2005 р. № 0001752302/0, а також відсутністю факту надмірної сплати податку до бюджету, оскільки вартість товару, у тому числі сума податку на додану вартість, продавцю при придбанні товару покупцем не сплачена.

Проте визнати такий висновок обґрунтованим не можна з огляду на таке.

Пунктом 1.8 ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість" встановлено, що бюджетне відшкодування – сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит – сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов’язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку і оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) – в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податків в звітному періоді у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обороту) і основних фондів або нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Як вбачається з матеріалів справи, судами першої та апеляційної інстанції встановлено факт наявності податкової накладної №280704 від 28.07.2004 виписаної ЗАТ "Нікопольський ливарний завод" на користь Концерну "Міські теплові мережі".

Податкова накладна в свою чергу, є документом, який підтверджує сплату покупцем податку на додану вартість у складі ціни товару.

В рішення судів зазначається: "чинним законодавством чітко передбачено, що однією з обов'язкових підстав включення сум до податкового кредиту з податку на додану вартість є сплата цих сум до Державного бюджету України. Тобто, положеннями Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) встановлено прямий зв'язок між сплатою, надходженням до бюджету сум податку на додану вартість, виникненням права на податковий кредит та бюджетним відшкодуванням (при від'ємному значені ПДВ)".

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що віднесення відповідних сум податків, сплачених в ціні товару до податкового кредиту, в розумінні Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) , не передбачається умова про сплату цих сум до бюджету.

Крім того, судами не враховано, що зобов'язання зі сплати податку до бюджету за вказаною операцією, згідно п.п. 7.7.1 п. 7.1 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", виникає (або може виникнути) лише у платника податку – постачальника. Платник податку - покупець безпосереднього відношення до виконання постачальником його обов'язку, щодо сплати податку до бюджету (та відповідно правильності ведення податкової звітності) не має, він лише виконує по відношенню до постачальника свої господарсько - договірні зобов'язання.

Враховуючи суть спору, характер спірних правовідносин, викладені обставини свідчать про не з'ясування судами всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення спору, та про не дослідження всіх доказів у їх сукупності всупереч приписам ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України.

Враховуючи, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції відповідно до ч.2 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України.

Під час нового розгляду справи суду слід всебічно та повно з’ясувати і перевірити всі фактичні обставини, об’єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Приймаючи до уваги викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України прийшла до висновку, що суди першої інстанції та апеляційної інстанцій неповно з’ясували обставини справи, не перевірив доводів і заперечень сторін та доказів по справі в зв’язку з чим постанова господарського суду Запорізької області від 03.03.2006 та ухвала Запорізького апеляційного господарського суду від 16.06.2006 у справі № 23/83/06-АП підлягає скасуванню, а справа № 23/83/06-АП, відповідно до п. 6 ч.1 ст. 223 КАС України, передається на розгляд суду першої інстанції

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

Касаційну скаргу Концерну "Міські теплові мережі" задовольнити частково.

Постанову господарського суду Запорізької області від 03.03.2006 та ухвалу Запорізького апеляційного господарського суду від 16.06.2006 у справі № 23/83/06-АП – скасувати.

Справу № 23/83/06-АП направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених статтею 237 Кодексу адм іністративного судочинства України.