ВИЩИЙ АДМIНIСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 грудня 2007 року м. Київ
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі
:
головуючого-судді - Бутенка В.I.,
суддів: Горбатюка С.А.,
Панченка О.I.,
Сороки М.О.,
Штульмана I.В.,
при секретарі Марушевському А.А.,
за участю представників Державної податкової інспекції у
Комінтернівському районі м. Харкова Ющук М.М., Літкевич О.В. і
Сліденка А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку
касаційного провадження адміністративну справу за позовом
Приватного підприємства "Еллада-2002" до Державної податкової
інспекції у Комінтернівському районі м. Харкова, Відділення
Державного казначейства України в Комінтернівському районі м.
Харкова про відшкодування податку на додану вартість, -
в с т а н о в и л а :
Приватне підприємство "Еллада-2002" (далі - -ПП
"Еллада-2002") звернулось до суду із вказаним позовом.
В обгрунтування своїх вимог зазначало, що за наслідками
господарської діяльності за вересень 2003 року підприємство надало
до Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі м.
Харкова (далі - ДПI у Комінтернівському районі м. Харкова)
податкову декларацію по податку на додану вартість. Згідно даних
податкової декларації ПП "Еллада - 2002" у п. 25 п.п. 25.2.
вказало задекларовану до відшкодування суму податку на додану
вартість, яка належить до відшкодування протягом трьох наступних
податкових періодів шляхом перерахування на поточних рахунок - 1
906 444 гривень. Протягом трьох наступних звітних періодів
(жовтень, листопад, грудень) у підприємства були відсутні
податкові зобов'язання, в рахунок яких підприємство зараховувало
суму податку на додану вартість яку раніше декларувало до
відшкодування на поточний рахунок. Таким чином, на твердження
позивача, сума податку на додану вартість, яка задекларована до
відшкодування за вересень 2003 року, повинна була перерахована в
строк до 01 січня 2004 року.
За наслідками господарської діяльності за жовтень 2003 року
підприємство надало до ДПI у Комінтернівському районі м. Харкова
податкову декларацію по податку на додану вартість, згідно якої ПП
"Еллада - 2002" у п. 25 п.п. 25.2. вказало задекларовану до
відшкодування суму податку на додану вартість, яка належить до
відшкодування протягом трьох наступних податкових періодів шляхом
перерахування на поточних рахунок - 2 010 501 гривень. Протягом
трьох наступних звітних періодів (листопад, грудень, січень) у
підприємства були відсутні податкові зобов'язання, в рахунок яких
підприємство зараховувало суму податку на додану вартість, раніше
задекларованих до відшкодування на поточний рахунок. На думку
позивача, сума податку на додану вартість, яка задекларована до
відшкодування за жовтень 2003 року, повинна була перерахована в
строк до 01 лютого 2004 року.
Також позивач зазначав, що у період з 18.12.2003 р. по
26.12.2003 р. посадовими особами ДПI у Комінтернівському районі м.
Харкова було здійснено документальну перевірку повноти нарахування
та сплати податку на додану вартість за вересень-жовтень 2003 року
приватним підприємством "Еллада - 2002".
За результатами перевірки складено акт № 894/23-204 від
26.12.2003 р., яким зафіксовано порушення позивачем п.п. 7.2.1.
п.7.2. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість"
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, внаслідок чого підприємству зменшено відшкодування
податку на додану вартість у вересні 2003 р. на 67 133,02 грн., у
жовтні 2003 р. на 32 673,71 грн.
На підставі вказаного акту перевірки ДПI у Комінтернівському
районі м. Харкова прийняла та направила позивачу податкове
повідомлення-рішення від 30.12.2003 р. № 0004122310/0, яким
зменшила суми бюджетного відшкодування за вересень 2003 р. на 67
133,02 грн., за жовтень 2003 р. на 32 673,71 грн., з яким позивач
згодний і не оскаржує. Iнших порушень вимог податкового
законодавства з боку позивача не встановлено.
Решта сум заявлених до відшкодування, а саме за вересень 2003
року - 1 839 310 гривні 98 копійок, за жовтень 2003 року - 1 977
827 гривень 29 копійок актом перевірки ДПI у Комінтернівському
районі була підтверджена, ніяких додаткових рішень щодо зменшення
суми заявленої підприємством до відшкодування з державного бюджету
начальником ДПI у Комінтернівському районі м. Харкова не
приймалось. Ніяких порушень законодавства стосовно правомірності
формування податкового кредиту та формування залишку суми податку
на додану вартість до відшкодування співробітниками позивача
допущено не було.
Посилаючись на наведені обставини, а також на те, що
відповідно до ст. 7 п.7 пп. 7.7.3. Закону України "Про податок на
додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
підставами для відшкодування
податку на додану вартість є дані лише податкової декларації за
звітний період, позивач вважав, що йому повинно бути проведено
відшкодування податку на додану вартість за вересень - жовтень
2003 року в строк до 01 лютого 2004 року. Оскільки ніякого
відшкодування податку на додану вартість за вказаний період
здійснено не було, ПП "Еллада-2002" просило стягнути з державного
бюджету України суму бюджетної заборгованості по податку на додану
вартість за вересень 2003 року в сумі 1839310,98 грн., за жовтень
2003 р. у розмірі 1977827,29 грн. та стягнути судові витрати.
Постановою господарського суду Харківської області від 28
серпня 2006 року позовні вимоги ПП "Еллада-2002" задоволено.
Стягнуто з Державного бюджету України суму бюджетної
заборгованості по ПДВ за вересень 2003 р. в сумі 1 833 885,98 грн.
та за жовтень 2003 р. в сумі 1 977 827,29 грн. Стягнуто з
державного бюджету України на користь 1111 "Еллада-2002" 1700,00
грн. держмита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне
забезпечення судового процесу.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від
27 листопада 2006 року це судове рішення скасовано та ухвалено
нове про відмову ПП "Еллада-2002" у задоволенні позову.
В касаційній скарзі ПП "Еллада-2002" просить скасувати
постанову суду апеляційної інстанції як таку, що прийнята з
порушенням норм матеріального і процесуального права, та залишити
в силі судове рішення місцевого господарського суду.
Колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає
частковому задоволенню з наступних підстав.
З матеріалів справи видно, що позивачем за наслідками
господарської діяльності за вересень 2003 року та за жовтень 2003
року надано податкові декларації по податку на додану вартість,
згідно яких відшкодуванню з бюджету підлягали суми - 1 906 444
грн. та 2 010 501 грн. відповідно.
У вказаних періодах ПП "Еллада - 2002" фактично здійснювало
оптову торгівлю товарами народного споживання, розрахунки з
постачальниками проводило шляхом надання векселів та частково
грошовими коштами через розрахунковий рахунок.
В зв'язку з надходженням вказаних декларацій посадовими
особами ДПI у Комінтернівському районі м. Харкова було здійснено
документальну перевірку ПП "Еллада - 2002" щодо повноти
нарахування та сплати податку на додану вартість за
вересень-жовтень 2003 р.
За результатами перевірки складено акт № 894/23-204 від
26.12.2003 р., яким зафіксовано порушення позивачем п.п. 7.2.1.
п.7.2. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість"
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, внаслідок чого підприємству зменшено відшкодування
податку на додану вартість у вересні 2003 р. на 67 133,02 грн., у
жовтні 2003 р. на 32 673,71 грн.
На підставі вказаного акту перевірки ДПI у Комінтернівському
районі м. Харкова прийняла та направила позивачу податкове
повідомлення-рішення від 30.12.2003 р. № 0004122310/0, яким
зменшила суми бюджетного відшкодування за вересень 2003 р. на 67
133,02 грн. і за жовтень 2003 р. на 32 673,71 грн., з чим позивач
згодний і не оскаржує.
Iнших порушень вимог податкового законодавства з боку
позивача відповідачем не встановлено.
Скасовуючи постанову місцевого суду та відмовляючи ПП
"Еллада-2002" у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції
виходив з того, що для отримання позивачем бюджетного
відшкодування за відповідні звітні періоди ним повинна бути
здійснена оплата придбаного ним товару, (в т.ч. податку на додану
вартість в складі ціни товару) у відповідних звітних періодах,
однак факт оплати не підтверджено.
Цей висновок є передчасним і не узгоджується з матеріалами
справи.
Відповідно до п. 1.8 ст. 1 Закону України від 03.04.1997 №
168/97-ВР ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
(далі - Закон України від 03.04.1997 №
168/97-ВР ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
), в редакції, чинній на момент виникнення
спірних відносин, бюджетне відшкодування - це сума, що підлягає
поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною
сплатою податку у випадках, визначених цим Законом. Право на
відшкодування виникає лише при фактичній надмірній сплаті податку
на додану вартість, а не з самого факту існування зобов'язання по
сплаті податку у ціні товару, який платником на день подання
декларації за спірний період не оплачений.
Згідно п.п. 7.7.5 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на
додану вартість " ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
суми податку на додану вартість
зараховуються до Держаного бюджету України, а зараховані суми
використовуються у першу чергу для бюджетного відшкодування
податку па додану вартість згідно з цим Законом.
У відповідності із п.п. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7.Закону України
"Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 № 168/97-ВР
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, суми податку, що підлягають сплаті до бюджету або
відшкодуванню з бюджету, визначаються як різниця між загальною
сумою податкових зобов'язань, що виникли у зв'язку з будь-якою
поставкою товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду, та
сумою податкового кредиту звітного періоду.
Підпунктом 7.7.3 п. 7.7 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 №
168/97-ВР ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
передбачено, що у разі, коли за
результатами звітного періоду сума, визначена згідно з пп. 7.7.1
цієї статті, має від'ємне значення, така сума підлягає
відшкодуванню платнику податку з Державного бюджету України
протягом місяця, наступного після подачі декларації.
Підставою для отримання відшкодування є дані тільки
податкової декларації за звітний період. За бажанням платника
податку сума бюджетного відшкодування може бути повністю або
частково зарахована в рахунок платежів з цього податку. Таке
рішення платника податку відображається в податковій декларації.
Відповідно до п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України від
03.04.1997 № 168/97-ВР ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, податковий кредит звітного
періоду складається із суми податків, сплачених (нарахованих)
платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням
товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу
валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи
нематеріальних активів, що підлягають амортизації.
Як вже зазначалось, суд апеляційної інстанції, відмовляючи в
позові, мотивував це тим, що розрахунки за продані товари
здійснювались векселями і факт оплати придбаного товару не
доведений.
Відповідно до вимог ст. 4 Закону України "Про обіг векселів в
Україні" ( 2374-14 ) (2374-14)
, видавати переказні і прості векселі можна
лише для оформлення грошового боргу за фактично поставлені товари,
виконані роботи, надані послуги.
Умова щодо проведення розрахунків із застосуванням векселів
обов'язково відображається у відповідному договорі, який
укладається в письмовій формі. У разі видачі (передачі) векселя
відповідно до договору припиняються грошові зобов'язання щодо
платежу за цим договором та виникають грошові зобов'язання щодо
платежу за векселем.
Статтею 4 Закону України "Про податок на додану вартість" від
03.04.1997 № 168/97-ВР ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
передбачено, що у разі коли
платник податку здійснює операції з продажу товарів (робіт,
послуг), які є об'єктом оподаткування згідно з пунктом 3.1 статті
3 цього Закону, під забезпечення боргових зобов'язань покупця,
надане такому платнику податку у формі простого або переказного
векселя або інших боргових інструментів (далі - вексель),
випущених таким покупцем або третьою особою, базою оподаткування є
договірна вартість таких товарів (робіт, послуг) без врахування
дисконтів або інших знижок з номіналу такого векселя, а за
процентними векселями - договірна вартість таких товарів (робіт,
послуг), збільшена на суму процентів, нарахованих або таких, що
мають бути нараховані на суму номіналу такого векселя.
У разі коли платник податку здійснює за згодою
векселедержателя зустрічну поставку товарів (робіт, послуг)
замість грошового погашення суми боргу, зазначеного у векселі,
базою оподаткування є договірна вартість таких товарів (робіт,
послуг) без врахування дисконтів або інших знижок з номіналу
такого векселя, а за процентними векселями - договірна вартість
таких товарів (робіт, послуг), збільшена на суму процентів,
нарахованих або таких, що мають бути нараховані на суму номіналу
такого векселя.
Векселі отримані, але не оплачені платником податку, або
видані, але не оплачені платником податку, не змінюють сум
податкових зобов'язань або податкового кредиту такого платника
податку, незалежно від видів операцій, по яких такі векселі
використовуються.
Між тим, відповідні договори не були предметом судового
дослідження і відповідної правової оцінки вони не отримали.
Також судом апеляційної інстанції належним чином не було
перевірено висновок місцевого суду щодо проведення платежів за
векселями, раніше переданими постачальникам, доказів на
підтвердження чи спростування цього не наведено.
Крім того, апеляційний суд, відхиливши з підстав неповноти
висновки акту перевірки № 894/23-204 від 26.12.2003 р. в якості
доказу правомірності вимог позивача, використовує той самий акт на
підтвердження факту оплати товарів векселями, в зв'язку з чим
залишились без відповідної правової оцінки посиланням позивача на
те, що ним розрахунки з постачальниками товарів здійснювались
грошовими коштами, без використання векселів.
У даному випадку суду слід було з'ясувати на підставі також і
інших документів, яким чином здійснювалась оплата отриманих
товарів, терміни розрахунків у разі такої оплати векселями.
Поза увагою суду залишилось та обставина, що у судових
засіданнях не знайдено доказів на підтвердження того, що платник
податків - позивач мав намір одержати економічний ефект виключно
чи переважно за рахунок відшкодування з бюджету податку на додану
вартість при розрахунках за придбаний товар векселями, яке дає
підставу для відмови у відшкодуванні податку на додану вартість.
Таким чином, суд не повно визначив предмет доказування у
справі і не скористався своїм правом витребувати необхідні докази
з власної ініціативи, що надано йому ч.5 ст. 12 КАС України
( 2747-15 ) (2747-15)
та не витребував відповідних доказів, зокрема, з яких
саме операцій придбання товарів (робіт, послуг) виник податковий
кредит, чи сформований він правомірно, не з'ясував, які є докази
на підтвердження податкових зобов'язань у звітному періоді як
самого позивача, так і його контрагентів - постачальників товару
(робіт, послуг), доказів надходження грошових коштів, тобто
підтвердження оплати вартості товарів безпосередньо за звітні
періоди: вересень, жовтень 2003 року.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що апеляційним
судом були допущені порушення норм матеріального і процесуального
права, які призвели до ухвалення незаконного судового рішення.
За таких обставин, згідно вимог ст. 227 КАС України
( 2747-15 ) (2747-15)
, оскаржене судове рішення підлягає скасуванню, а
справа направленню до суду апеляційної інстанції на новий
апеляційний розгляд, під час якого суду слід врахувати наведене та
у відповідності із вимогами закону вирішити даний спір.
Керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 227, 230 КАС України
( 2747-15 ) (2747-15)
, колегія суддів, -
у х в а л и л а :
Касаційну скаргу Приватного підприємства "Еллада-2002"
задовольнити частково.
Постанову Харківського апеляційного господарського суду від
27 листопада 2006 року скасувати.
Справу направити до суду апеляційної інстанції на новий
апеляційний розгляд.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і
оскарженню не підлягає.
Згідно ст.ст. 236, 237 КАС України ( 2747-15 ) (2747-15)
рішення суду
касаційної інстанції може бути оскаржено до Верховного Суду
України лише за винятковими обставинами протягом одного місяця з
дня відкриття таких обставин.
С у д д і :