к-19784/06 Про визнання звільнення з роботи незаконним - Текст документа

провівши в порядку касаційного провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою Управління МВС України в Кіровоградській області на рішення апеляційного суду Кіровоградської області від 16 березня 2004 року у справі за скаргою ОСОБА_1 неправомірні дії Управління МВС України в Кіровоградській області, -

встановила:

В січні 2003 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеною скаргою, в якій просив визнати незаконними накази начальника УМВС України в Кіровоградській області №035 ос від 17.09.2002 р. та №044 ос від 21.10.2002 року про звільнення його з посади старшого оперуповноваженого в особливо важливих справах Відділу по боротьбі з організованими злочинними угрупованнями в пріоритетних напрямках економіки УБОЗ УМВС України в Кіровоградській області.

В обгрунтування скарги посилався на ту обставину, що в період звільнення він хворів і перебував на лікуванні, у зв'язку з чим вважав своє звільнення неправомірним та просив вирішити питання про поновлення його на роботі й виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда від 07 листопада 2003 року у задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Кіровоградської області від 16 березня 2004 року задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_1 та скасовано рішення суду першої інстанції. Постановлено нове рішення, яким накази начальника УМВС України в Кіровоградській області №035 ос від 17.09.2002 р. та №044 ос від 21.10.2002 р. визнано незаконними та зобов'язано поновити ОСОБА_1 на посаді старшого оперуповноваженого в особливо важливих справах Відділу по боротьбі з організованими злочинними угрупуваннями в пріоритетних напрямках економіки УБОЗ УМВС України в Кіровоградській області та виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Не погоджуючись із вказаним рішенням апеляційного суду, УМВС України в Кіровоградській області звернулося до Верховного Суду України з касаційною скаргою в порядку визначеному ЦПК України 1963 (1501-06) року, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального права, просило зазначене судове рішення скасувати та залишити в силі рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 07 листопада 2003 року.

Ухвалою судді Верховного Суду України від 23.05.2006 р. на підставі ст. 210 КАС України (2747-15) та в порядку ст. 327 ЦПК України (1618-15) зазначену касаційну скаргу зі справою було передано до Вищого адміністративного суду України.

Заслухавши доповідача, проаналізувавши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 10 липня 2002 року ОСОБА_1 подав рапорт про звільнення зі служби за станом здоров'я.

Наказом начальника УМВС №035 ос від 17.09.2002 року ОСОБА_1 звільнено з посади старшого оперуповноваженого УБОЗ УМВС України на підставі ст. 64 п."б" Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (далі - Положення), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №114 (114-91-п) від 29.07.1991 р. (за станом здоров'я).

Наказом №044 ос від 21.10.2002 р. формулювання підстав звільнення було змінено та звільнено його на підставі ст. 65 п."а" у відставку за віком.

При цьому, як на момент видачі першого, так і другого наказу ОСОБА_1 був відсутній на роботі через хворобу.

За таких обставин, скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1, суд апеляційної інстанції обгрунтовано виходив з тих міркувань, що Положення передбачає лише підстави звільнення, але не сам порядок (процедуру) звільнення. А з урахуванням того, що інші нормативно-правові акти також не містять подібних норм, які регулюють проходження служби працівниками міліції, апеляційна судова інстанція підставно визнала за можливе застосувати аналогію права з урахуванням того, що рапорт про відставку за віком ОСОБА_1 не подавав, наказ №044 ос від 21.10.2002 р. було видано без його відому і згоди, а тому в даному випадку мало місце звільнення за ініціативою адміністрації.

Порядок звільнення працівників з цих підстав врегульовано Кодексом законів про працю України (322-08) , зокрема ч.4 ст. 40, яка передбачає недопустимість звільнення працівника в період тимчасової непрацездатності.

Оскільки накази про звільнення ОСОБА_1 видавались в період його хвороби і знаходженні на лікуванні, суд вірно визнав їх незаконними.

Встановлено і це вбачається з матеріалів справи, що з'ясувавши в достатньо повному об'ємі обставини справи, перевіривши доводи та давши їм належну правову оцінку, суд апеляційної інстанцій ухвалив рішення, що відповідає вимогам закону. Висновки суду достатньо обгрунтовані і підтверджені наявними в матеріалах справи письмовими доказами.

Доводи касаційної скарги зазначені висновки суду не спростовують та зводяться до незгоди з ними.

Відповідно до ст. 86 КАС України (2747-15) , виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

При вирішенні справи судом правильно застосовані норми матеріального права, порушень норм процесуального права, які б могли призвести до неправильного вирішення справи, колегією суддів не встановлено.

Відповідно до ч.1 ст. 224 КАС України (2747-15) , суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що судом не допущено порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , колегія суддів, -

Касаційну скаргу Управління МВС України в Кіровоградській області - залишити без задоволення, а рішення апеляційного суду Кіровоградської області від 16 березня 2004 року - залишити без змін.