ВИЩИЙ АДМIНIСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
УХВАЛА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 листопада 2007 року м. Київ
Колегія суддів
Вищого адміністративного суду України в складі:
Бутенка В.I., Панченка О.I., Лиски Т.О., Сороки М.О., Штульмана
I.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження справу за
касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Богунського районного суду
м. Житомира від 03 грудня 2003 року та ухвалу апеляційного суду
Житомирської області від 04 лютого 2004 року у справі за позовом
ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення
виконавчого комітету Богунської районної ради м. Житомира про
стягнення невиплаченої суми допомоги на оздоровлення, -
встановила:
У вересні 2003 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним
позовом, в якому просив стягнути з Управління праці та соціального
захисту населення Богунської районної ради м. Житомира (далі -
УПСЗН Богунської районної ради, відповідач) на його користь
недонараховану допомогу на оздоровлення за період з
1999 р. по 2002 р. у розмірі передбаченому ст. 48 Закону
України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали
в наслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 р. №796-ХII
( 796-12 ) (796-12)
(далі - Закон №796-ХII ( 796-12 ) (796-12)
).
В обгрунтування позовних вимог заявник вказував на те, що він
має статус учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській
АЕС 1 категорії, є інвалідом III групи через захворювання,
пов'язане із роботами по ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС
і, у зв'язку з цим, відповідно до ст. 48 Закону №796-ХII
( 796-12 ) (796-12)
, відноситься до числа осіб, які мають право на
отримання щорічної допомоги на оздоровлення у розмірі чотирьох
мінімальних заробітних плат. Проте відповідачем виплати
здійснювались відповідно до постанови Кабінету Міністрів України
"Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок
Чорнобильської катастрофи" від 26.07.1996 р. №836 ( 836-96-п ) (836-96-п)
в
розмірі лише 21,50 грн.
Заявник вважав, що дії відповідача носять неправомірний
характер і просив суд стягнути з УПСЗН Корольовської районної ради
на його користь недовиплачену щорічну допомогу на оздоровлення за
1999 - 2002 роки у розмірі 2895,50 грн.
Рішенням Богунського районного суду від 03 грудня 2003 року,
залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Житомирської області
від 04 лютого 2004 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 було
відмовлено.
При цьому суди як першої так і апеляційної інстанцій,
виходили з тих міркувань, що положеннями законів України "Про
встановлення величини вартості межі малозабезпеченості та розміру
мінімальної заробітної плати на 1999 рік" від
25.12.1998 р. ( 366-14 ) (366-14)
, "Про встановлення розміру
мінімальної заробітної плати на 2000 рік" від 01.06.2000 р.
( 1766-14 ) (1766-14)
та "Про встановлення розміру мінімальної заробітної
плати на 2002 рік" від 13.12.2001 р. ( 2896-14 ) (2896-14)
було визначено,
що до прийняття Верховною Радою України змін до законів, у нормах
яких для розрахунків застосовується мінімальна заробітна плата,
Кабінету Міністрів України було надано повноваження на
застосування цих норм, виходячи з реальних можливостей видаткової
частини Державного бюджету України, на підставі чого суди дійшли
висновку, що компенсаційні виплати на оздоровлення належить
виплачувати у порядку, передбаченому постановою Кабінету Міністрів
України "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали
внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 26.07.1996 р. №836
( 836-96-п ) (836-96-п)
(далі - Постанова КМУ №836)
Не погоджуючись із постановленими по справі судовими
рішеннями, ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду України з
касаційною скаргою в порядку визначеному ЦПК України 1963
( 1501-06 ) (1501-06)
року, в якій, посилаючись на порушення норм
матеріального права, просив вказані судові рішення скасувати, а
справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвалою судді Верховного Суду України від 18.04.2006 р. на
підставі п.п. 7, 10 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу
адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
зазначену
касаційну скаргу зі справою було передано до Вищого
адміністративного суду України для вирішення.
Заслухавши доповідача, перевіривши правильність застосування
судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і
процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія
суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з
наступних підстав.
При розгляді справи судом першої інстанції встановлено, що
позивач є учасником ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС 1
категорії має III групу інвалідності з числа осіб, що приймали
участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.
Відповідно до абзацу 2 частини 4 статті 48 Закону №796-ХII
( 796-12 ) (796-12)
, щорічна допомога інвалідам III групи виплачується у
розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат. При цьому, розмір
мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати (абзац
7 частини 4 статті 48 Закону № 796-ХII ( 796-12 ) (796-12)
).
Статтею 3 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
встановлено, що
людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і
безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і
спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною
за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод
людини є головним обов'язком держави.
Постановою Кабінету Міністрів України від №836 ( 836-96-п ) (836-96-п)
від 26.07.1996 року, якою керувались суди першої та апеляційної
інстанції, відмовляючи ОСОБА_1 в позові, встановлено конкретні
розміри виплат у визначеній сумі, що суперечить вимогам Закону
України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали
внаслідок Чорнобильської катастрофи" ( 796-12 ) (796-12)
в редакції чинній
на момент вирішення спору. Цим Законом було встановлено розмір
таких виплат, як кратну відносно розміру мінімальної заробітної
плати величину на час виплати.
У період, за який заявлені вимоги про стягнення виплат на
оздоровлення, розміри мінімальної заробітної плати були такими:
74 грн. 01.01.1999-31.03.2000 Закон України №366-ХIV від
25.12.1998 ( 366-14 ) (366-14)
90 грн. 01.04.2000-30.06.2000 Закон України N1766-III від
01.06.2000
118 грн. 01.07.2000-31.12.01 Закон України N1766-III від
01.06.2000
140 грн. 01.01.2002-30.06.02 Закон України N2896-III від
13.12.2001
165 грн. 01.07.2002-31.12.02 Закон України N2896-III від
13.12.2001
Як вбачається зі змісту Законів України (№366-ХIV ( 366-14 ) (366-14)
від 25.12.1998 р., №1766-III ( 1766-14 ) (1766-14)
від 01.06.2000р., №
2896-III ( 2896-14 ) (2896-14)
від 13.12.2001р.), що приймались у період
1998-2001 років стосовно розмірів заробітної плати за вказані
періоди, ними не встановлювались обмеження щодо застосування
розмірів заробітної плати, встановлених цими нормативними актами,
зокрема, для реалізації положень ст. 48 Закону №796-ХII
( 796-12 ) (796-12)
.
З моменту прийняття постанови КМУ №836 від 26.07.1996 року
( 836-96-п ) (836-96-п)
встановлені нею розміри виплат залишались незмінними,
в той час як Верховною Радою України неодноразово змінювався
розмір мінімальної заробітної плати.
Однак, Законом України "Про статус і соціальний захист
громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"
( 796-12 ) (796-12)
визначено вказані виплати в кратному розмірі від
мінімальної заробітної плати в Україні. Даним Законом (статті 62
та 67) Кабінету Міністрів надано право проводити лише роз'яснення
порядку застосування цього Закону, якою, зокрема, є постанова
Кабінету Міністрів України №987 від 20.06.2000 року "Про
затвердження Порядку використання коштів Фонду для здійснення
заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та
соціального захисту населення" ( 987-2000-п ) (987-2000-п)
, та підвищувати
розміри доплат, пенсій і компенсацій, передбачених цим Законом,
відповідно до зміни індексу вартості життя і зростання мінімальної
заробітної плати, але не зменшення їх та встановлення їх у твердій
сумі, яка не відповідає Закону.
Iншими Законами в зазначений період Кабінету Міністрів
України також не надавалось право на зменшення гарантованих
державою виплат.
Слід зазначити, що згідно із ст. 8 КАС України ( 2747-15 ) (2747-15)
суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права,
відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються
найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість,
діяльності держави.
Колегія суддів наголошує, що відповідно до пункту 6 частини
першої статті 92 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
, виключно
законами визначаються, зокрема, основи соціального захисту, а
статтею 75 Конституції встановлено, що єдиним органом законодавчої
влади в Україні є парламент - Верховна Рада України. Конституція
не надавала права парламенту делегувати свої повноваження іншим
державним органам, а останнім - своїми нормативно-правовими актами
змінювати положення законів. Верховною Радою України дія статті 48
Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які
постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" ( 796-12 ) (796-12)
протягом 1999-2002 років не призупинялась.
Враховуючи викладене та виходячи із загальних засад
пріоритетності законів над підзаконними нормативними актами,
колегія суддів відзначає, що в даному випадку підлягають
застосуванню саме норми ст. 48 Закону України "Про статус і
соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок
Чорнобильської катастрофи" ( 796-12 ) (796-12)
та норми відповідних Законів
України, якими встановлювався розмір мінімальної заробітної плати
за час, що сплив після прийняття постанови КМУ №836 від 26.07.1996
( 836-96-п ) (836-96-п)
року.
За таких обставин та з урахуванням вимог статті 48 Закону
№796-ХII ( 796-12 ) (796-12)
, Управління праці та соціального захисту
населення Богунської районної ради повинно було виплатити позивачу
щорічну допомогу на оздоровлення за зазначений період, виходячи із
суми мінімальної заробітної плати на момент здійснення виплат.
Зважаючи на те, що судом першої та апеляційної інстанції було
неправильно застосовано норми матеріального права, а також те, що
даних про моменти проведених відповідачем фактичних виплат в
матеріалах справи не міститься, що унеможливлює розрахунок судом
касаційної інстанції заборгованості, яка склалася між Управлінням
праці та соціального захисту населення Богунської районної ради м.
Житомира та ОСОБА_1, колегія суддів вважає за необхідне відповідно
до ст. 227 КАС України ( 2747-15 ) (2747-15)
скасувати всі ухвалені в справі
судові рішення і направити справу на новий розгляд до суду першої
інстанції, під час якого суду слід врахувати вищевикладене та у
відповідності із вимогами закону вирішити даний спір.
Керуючись ст.ст. 220, 222, 227, 230, 231 Кодексу
адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
, колегія суддів
Вищого адміністративного суду України, -
ухвалила:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Богунського районного суду м. Житомира від 03 грудня
2003 року та ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 04
лютого 2004 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до
суду першої інстанції в іншому складі.
Ухвала набирає законної сили з моменту підписання та за
наявності підстав, встановлених ст. 237 КАС України ( 2747-15 ) (2747-15)
,
може бути оскаржена до Верховного Суду України.
Судді: